Не стало ще чотирьох Захисників із Волині

Волинь у боях з російськими військами на передовій втратила ще чотирьох військовослужбовців: Олександра Швеця, Миколу Філончука, Віталія Греся і Руслана Войтовича.

Про це пишуть Суспільне, Нова доба, ВСН.

Віталій Гресь

У Турійській громаді офіційно підтвердили загибель молодшого сержанта Віталія Греся, якого 10 місяців вважали зниклим безвісти.

39-річний військовослужбовець поліг 19 липня 2024 року на Донеччині. Факт загибелі захисника підтвердили з допомогою ДНК-експертизи. Поховають Віталія Греся у Рівненській області.

Руслан Войтович

Лучанину Руслану Войтовичу було 43 роки. Захисник був командиром розвідувального відділення розвідувального взводу мотопіхотного батальйону, повідомили у міськраді.

Молодший сержант помер 26 травня 2025 року у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. І.І. Мечнікова від поранень, отриманих під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Плещіївка Донецької області.

Микола Філончук

15 березня 2025 року через важку хворобу обірвався життєвий шлях захисника з Волині Миколи Філончука.

Чоловік народився в Лишнівці і провів там все своє життя. Періодично працював на різних роботах, зокрема певний час у Маневицькій ВК № 42. У нього були складними доля й характер, та минулоріч влітку він наважився на благородний і патріотичний вчинок – піти захищати нас та нашу країну від рашистського ворога.

«Микола став до лав Збройних Сил України в липні 2024 року із місць позбавлення волі, де був уже не вперше. Підписаний незадовго до цього закон про добровільну мобілізацію засуджених дав йому можливість позбутися судимості, вступити до війська й стати корисним для своєї держави. Цим він і скористався», − говорять його рідні.

Микола Миколайович, на жаль, не зміг побути на варті незалежності й цілісності України. В нього було виявлене онкозахворювання, боротьба з яким не дала результатів – 15 березня підступна хвороба забрала його життя.

У Лишнівці на нього чекали 79-річна мама Параскева Йонівна та двоє неповнолітніх діток − Дарина й Марко, котрі перебувають під опікою бабусі після позбавлення матері батьківських прав. Також у нього є двоє дорослих синів від першого шлюбу – Олег та Василь.

«Його син Василь – військовослужбовець. Він ще з початку широкомасштабного вторгнення РФ пішов на захист країни. Вже тривалий час, на превеликий жаль, вважається зниклим безвісти, − розповідають односельці Захисника. − Також декілька років тому пропав безвісти його брат Сергій Філончук, учасник АТО, який пішов із дому в Лишнівці та зник. В Прилісному живе його сестра з сім’єю, а в Луцьку – брат».

Олександр Швець

20 вересня 2024 року у Донецькій області загинув Герой із села Городок Прилісненської громади – Олександр Петрович Швець, 1982 року народження.

В останній день вересня 2024 року, напередодні Дня захисників і захисниць України, в селі Городок із болем та скорботою провели в останню дорогу хороброго оборонця нашої держави Олександра Швеця – гранатометника 30-ої окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького.

Від 20 вересня Олександр Петрович вважався зниклим безвісти. Не повернувся з бойових позицій. Як виявилося згодом – він загинув із ще декількома побратимами…

Влітку у родині воїна було свято зустрічі із Олександром, який вперше за два роки приходив у відпустку на татовий 70-річний ювілей. У той час він повернувся на Схід України до виконання бойових завдань і його найрідніші знову були в тривогах за нього. Тепер же в їхній родині – сум і біль непоправної втрати…

– Йому знову мали дати відпустку, і ми цього дуже чекали. Але, на жаль, вона все відкладалася, бо йшли бої, а його не було ким замінити. Тепер же Саша повернувся додому «на щиті»… – із сумом говорить його старша сестра Світлана.

Вона була на роботі в Польщі, як і ще одна сестра Лариса, коли дізналися, що їхній молодший брат зник безвісти. Тоді ж і повернулися в Україну. Сподівалися, що вдасться розшукати Олександра, але, на жаль, безжальна рука російського агресора забрала його життя.

– Саша і раніше бувало й по тижнях не виходив не зв’язок, перебуваючи в зоні бойових дій… Ми писали його командирові, який повідомляв, що все з ним добре, й невдовзі і брат телефонував. Але не цього разу… – каже пані Світлана. – Говорив Саша, що така вже, напевне, його доля – страждати на цій війні, аби іншим було легше, щоб племінникам не довелося через таке проходити. Він у дитинстві перехворів на менінгіт і мав проблеми зі здоров’ям, але як солдата його командир завжди хвалив – як би не було йому там важко, він виконував усі накази. Брат і в мирному житті старався все робити, людиною завжди був дуже доброю і спокійною.

Олександр Швець працював у деревообробному цеху Городоцького лісгоспу, був неодруженим, дітей не мав. Захищав нас і нашу країну ще із 19 червня 2022 року, весь час перебуваючи на «гарячих» напрямках.

2 листопада йому виповнилося б 42 роки. Тепер же він навіки український воїн-Герой, який із пекла бою полетів журавликом у ще теплий вересневий день до Раю, а вже і задощило, похолоднішало в рідному Городку, коли він повернувся туди востаннє. Зі скорботою його зустріли сотні земляків, віддаючи шану полеглому українському Захиснику, якому б ще жити і жити й стільки ще зробити…

Сердечно співчуваємо батькам нашого Героя Петру Васильовичу та Тетяні Іванівні, сестрам Світлані й Ларисі, усій родині. Честь і слава, вічна та світла пам’ять оборонцю України Олександру Швецю!