В умовах нестачі новобранців мобілізують усіх підряд. Воякі старші 40-ка стали масовим образом нашої армії. Хоч найкращі фізичні характеристики у чоловіків проявляються якраз-таки із 18 до 40 років. Це доведено серед іншого практикою спорту. Ви не побачите граючих на полі сорокарічних футболістів чи спортсменів інших видів на олімпіадах.
Але ми ведемо тотальну війну нав’язану не нами і загальний призов є прикрою необхідністю. Десятки мобілізованих з якими мені доводилося спілкуватися уже на службі, розуміють, що хтось повинен це робити, інакше нас зімнуть.
Люди цінять коли з ними говорять відверто. Вони розуміють просту життєву мотивацію без зайвого ідейного пафосу: воюємо за виживання нашого народу – у прямому розумінні. Прийдуть орки – не пощадять нікого хто хоч якось міг вважатися патріотом. З тих хто залишиться - зроблять сіру безлику масу московської провінції без шансів на нормальний розвиток. СРСР √2 не буде, буде значно гірше.
В їхній уяві ми – зрадники «русского міра» і нас треба покарати. Ті хто воює проти нас свято в це вірять. Це дає їм мотивацію на відміну від початків вторгнення, коли вони уявляли себе визволителями і чекали зустрічі з квітами. Масована пропаганда зробила своє діло, тому ворог наш став зліший і вмотивованіший.
До-речі частиною цієї пропаганди є також шалена інформаційна кампанія по зриву мобілізації. Її рушійною силою є особлива суспільна група ідейних ухилянтів, яка є не так чисельна, як дуже буйна у сутичках із ТЦК і поліцією та криклива в інформаційному просторі.
До неї належать не лише ті, хто принципово готовий скорше втопитися в Тисі чи замерзнути в горах біля кордону, аби не в армію. До інформаційного фронту по зриву мобілізації належать у першу чергу їхні захисники: всілякі адвокати, блогери, політикани більша частина з яких сидить у благополучній Європі та підживлюється фсбешним баблом.
Зазначимо, що всіх підряд, хто уникає призову записувати у вороги держави не можна. Часом у людини складаються особливі життєві обставини, а хтось не витягне в армії в силу банально фізичної слабкості. Наприклад придатна людина, хоч обмежена - служити ніби може. А по-факту в броніжелеті не пробіжить і 10 метрів. Слово «ухилянт» напевно не про них. Говоримо саме про ідейних ухилянтів, які стали дуже помітними в інформаційному просторі, соцмережах саме на четвертий рік війни.
Ворожі спецслужби явно спонсорують і розкручують рейтингових блогерів, які пропагують ухилянство, дизертирство, пацифізм (ідея засудження будь-якого насильства і будь-якої війни, в тому числі оборонної або національно-визвольної). Тут же даються детальні інструкції протидії ТЦК, втечі з армії, незаконного переходу кордону.
Добратися до фсбешних блогерів, які «гадять» в інтернеті ховаючись у благополучних західних країнах – важко. Не все так просто в інформаційній війні.
Але цей шум стає в рази сильнішим завдяки корисним ідіотам із наших співгромадян, які «ллють воду» на цей антиукраїнський «млин».
Випадки невмотивованого застосування сили при мобілізації до громадян трапляється і їх треба розслідувати. Суспільний резонанс сприяє цьому, але далеко не в кожному випадку мобілізований є невинною жертвою, а ТЦК виступає в ролі «дияволів».
Зрештою, хто правий, хто винуватий – повинно встановити службове розслідування, або й слідство. Цьому сприяє також офіс уповноваженого із прав людини. Він гостро реагує на подібні речі, адже за свою діяльність звітується перед європейськими партнерами.
Водночас в інформаційному просторі маємо стабільне виставляння ТЦК абсолютним злом, схвалення масових бійок з тцкашниками, виправдання кожного ухилянта і навіть убивць військовослужбовців, підбурювання до СЗЧ.
Це є не лише однобоким підходом до складної та болючої проблеми, а й різновидом антидержавної діяльності в інформаційному просторі.
Так само й практична організація нападів, масових бійок з ТЦК і поліцією є нічим іншим як організацією безладу, дестабілізацією ситуації, підривом обороноздатності країни в тилу.
Так-так, ні більше – ні менше. І це не просто висловлення своєї думки в демократичній країні, не реалізація права на публічний протест, як декому здається. Це - підбурення до анархії і заворушень в тилу, де-факто тилова диверсія.
Здається - це поодинокі локальні випадки, які не впливають на стійкість сил оборони в цілому. Але разом вони зливаються, ніби маленькі струмки, в один потік і підривають обороноздатність країни.
Як наслідок - частина громадян не бачить смислу і принципово не хоче долучатися до загальнонаціональної війни за виживання. Вони перетворюються на аналог ватників, тільки в українській етнічній обгортці.
І тут вертаємося знову до питання мотивації тих, кого в різному віці й за різних життєвих обставин мобілізували, а вони не сховалися, не втекли, а тягнуть службу там де їм судилося. Ці мудрі чоловіки не засуджують гучно ухилянтів, відносячись до них і до себе по-філософськи: мовляв «кожному своє». Вони не вихваляються щодня про над-важливість справи яку щоденно роблять у війську.
Але велике бачиться на відстані, бо йдеться не лише про виживання держави як бюрократичної структури. Йдеться про виживання самого українського народу.
Кічий Сергій – політолог, військовослужбовець по мобілізації.
Коментарів немає
Залишити коментар