Нові втрати: на війні загинули четверо волинян

У боях з російськими військами загинули ще четверо бійців з Волині: Денис Семенюк, Василь Шафранюк, Артур Данилюк і Олег Троцюк.

Про це пишуть Суспільне і ВСН.

Дмитро Семенюк

Солдату з села Гірка Полонка Дмитру Семенюку було 32 роки, повідомили в Боратинській громаді. Воїн служив на посаді оператора відділення дистанційного мінування.

Волинянин загинув 14 жовтня 2025 року в районі населеного пункту Микільське Сумського району Сумської області. Дату і місце прощання з Дмитром Семенюком сповістять додатково.

Василь Шафранюк

16 жовтня в селі Немир прощатимуться з військовослужбовцем Василем Шафранюком, який загинув в районі населеного пункту Покровськ Покровського району Донецької області.

За даними Доросинівської громади, останній бій 36-річний захисник прийняв 12 жовтня 2025 року. В громаді оголосили триденну жалобу.

Олег Троцюк

Про втрату також повідомили в Луцькій громаді — на війні загинув 46-річний командир стрілецького взводу тероборони Олег Троцюк.

Лейтенант поліг 8 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Ямпіль Донецької області. Дату і місце прощання з Олегом Троцюком оголосять пізніше.

Артур Данилюк

23 липня 2024 року в Запорізькій області загинув 21-річний уродженець села Озерці Горохівської громади, житель Херсонщини Артур Данилюк.

Історію Героя розповіли на сайті Код пам'яті Горохівської міської ради.

Артур був істинним патріотом, бо війна з московськими загарбниками на Донбасі, в  зоні бойових дій АТО-ООС, ще більше зміцнила його мотивацію – стати офіцером й боронити рідну землю від загарбників.

Артур Данилюк народився 02 листопада 2002 року в селі Озерці  Горохівського району Волинської області. Коли хлопчині виповнилося 4 роки, виїхав з мамою на Херсонщину. Навчався у  Князе-Григорівській  школі  І-ІІІ ступенів. Ще зі шкільної лави його не полишала думка повернутися на малу Батьківщину. І ось у 2019 р. вступив  до Львівської  академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Навчався успішно,був дисциплінованим, добрим, дружелюбним, товариським. А коли хоронили Артура, друзі дали йому стислу і влучну характеристику:

«Він був справжній», бойові побратими кликали «сином». Після закінчення академії лейтенант Артур Данилюк підписав військовий контракт і пішов воювати з ворогом.  21 червня  2024 року наказом  Міністра оборони України  № 965  молодого військового призначили на посаду командира 1-го механізованого взводу 5-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону.

Як розповідають бойові побратими, навіть старші віком і вже, як мовиться, обстріляні солдати поважали й любили свого молодого командира, бо він був дуже позитивною й добродушною людиною. Не ховався за їхні спини, а був разом із ними в найскладніших фронтових ситуаціях.

Запоріжжя палало у вогні. Взвод, яким командував лейтенант Данилюк, був на найгарячіших ділянках фронту, бійці виконували надскладні завдання, не даючи ворогу просунутися вперед ні на метр.

Біля населеного пункту Роботине Запорізької області 23 липня 2024 року відбувся останній кровопролитний бій Артура Данилюка. 

2 серпня 2024 року на Горохівщині Героя зустрічали мама Раїса Віталіївна, його чотирнадцятирічна сестричка Настя, батько, зведений брат Олексій – військовослужбовець ЗСУ,  велика рідня,  жителі села і громади.

Останній спочинок юний захисник України знайшов на кладовищі села Озерці, з якого виїхав у дитинстві.

На місце свого народження  він повернувся «на щиті» назавжди, ще міцніше поєднавши своїм таким коротким, але патріотично яскравим життям Волинь, Херсонщину, Львівщину й Запоріжжя.