«Вижити в російських катівнях»: гайд по пошуку зниклих безвісти і обміну полоненими

  • Головна
  • ВІЙНА
  • «Вижити в російських катівнях»: гайд по пошуку зниклих безвісти і обміну полоненими
image
Еля Коротинська / 09.12.2022 / 0 Коментарів

«Провели черговий обмін полонених», «З полону повернулись захисники…», - такими заголовками ЗМІ тішать українців не так часто. Та щоразу серця мільйонів українців завмирають, адже за час збройної агресії проти України безвісти зниклими або підтвердженими у полоні є тисячі українців, як військових, так і цивільних. Рідні місяцями оббивають пороги різних інстанцій з надією з'ясувати хоч щось. Про алгоритми пошуку безвісти зниклих та обміну полонених журналісти видання Insider Media дізнавались у безпосередніх учасників цих процесів, у тому числі – й анонімних джерел, роботу яких заборонено висвітлювати офіційно.


Що робити, якщо ваш родич зник безвісти у зоні бойових дій?

З початку війни у 2014 році в зоні бойових дій та на тимчасово окупованих територіях зафіксовано десятки тисяч випадків зникнення людей. Це як цивільні, так і військові. Загалом після 24 лютого зареєстровано понад 13 тисяч заяв про зникнення безвісти. Досі розшукують майже 4500 людей, з яких 85% - це військовослужбовці.

 У разі зникнення безвісти чи викрадення громадян першочергово необхідно звернутись з заявою до Національної поліції.

«Поліцейські постійно комунікують з людьми, надають необхідну допомогу та нагадують розроблений алгоритм дій з питань зникнення безвісти, загибелі, позбавлення свободи або захоплення як військовополонених військовослужбовців та представників інших воєнізованих формувань. У такому випадку необхідно звернутися до територіального підрозділу  поліції за місцем постійного чи  имчасово проживання з заявою та надати слідчим всю інформацію про зниклу особу, якою володієте», - каже речниця ГУНП у Волинській області Ольга Б.

У поліції радять не вчиняти самостійних дій зокрема, без дозволу слідчого не розміщувати в соціальних мережах фотографій безвісти зниклих (особливо це стосується тих, хто служить в ЗСУ, НПУ, СБУ тощо; адже якщо особа перебуває в полоні – це може загрожувати її безпеці). 


Під час однієї з поїздок у деокуповане місто Ізюм, нам вдалось поспілкуватись зі співробітником СБУ Олегом К., який займається пошуком зниклих безвісти безпосередньо у зоні бойових дій. За його словами, одна справа, коли цивільні та військові зникають зі зв'язку на кілька днів через ураження телекомунікаційних систем та іншої критично-важливої інфраструктури. Зовсім інша — коли мова йде про 10 і більше днів з часу останнього контакту з людиною. Тут здебільшого лише 2 варіанти: або людина дійсно загинула, або з часом буде підтверджена у полоні. В такому випадку діє трішки інший алгоритм роботи. Особливо, якщо мова йде про військовослужбовців.

«Якщо говорити про зникнення військовослужбовців у зоні бойових дій, то тут діє трішки інша процедура. Родич звертається до військової частини з проханням надати інформацію, де знаходиться військовослужбовець. Вони мають повідомити його статус офіційно – військовослужбовець ПІБ зник безвісти такого-то числа поблизу населеного пункту такого-то за таких обставин. Я раджу родичам не просто звертатись за номером телефону і в усній формі давати запит на конкретного бійця, а спілкуватись з військовими частинами мовою паперів. Вони зобов'язані надати відповідь. Це – документ», - радить співробітник СБУ Олег С.

За словами експерта – на початках, у 2014-2015 роках траплялись випадки, коли бійці потрапляли в полон, однак через порушення документальної процедури з поданням заяв, підтвердженням та наданням статусу безвісти зниклого чи полоненого, військові частини записували таких бійців у СЗЧ (самовільно залишив частину).

«Після того, коли надано офіційну відповідь про те, що військовослужбовець зник безвісти – родичі мають звернутися до Національної поліції. Це їхня компетенція. Слідчий бере всі дані про зниклу особу, відбирає зразки ДНК у кровних родичів, порушує провадження і вносить його до Єдиний реєстру досудових розслідувань. Родичі повинні отримати витяг з ЄРДРу на руки. Номер провадження внесеного в ЄРДР в подальшому – це код до отримання інформації в будь-якій структурі, яка дотична до пошуку безвісти зниклих. Це фактично – прізвище тієї людини, яка зникла безвісти», - розповідає Олег.

За його словами, розшук особи – це спільна робота родичів, слідчого та СБУ.

«Ми робимо і займаємось усіма бійцями, які зникли безвісти. Але ми робим це тихо. Ми робимо, але вам не звітуємо. Це як годинниковий механізм, де кожна структура відіграє свою важливу роль і якщо хоча б одна шестерня випаде – годинник зупиняється. Коли ми отримуємо якісь підтвердження того, що військовий в полоні – в процес посилено включається Головне управління розвідки. Ця інформація – за сімома замками доти, доки не відбудеться успішний обмін конкретної людини», - каже співробітник СБУ.


Про полон, списки і обмін

На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну при Головному управлінні розвідки Міністерства оборони було створено Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, який і зараз займається цим питанням. Це структура, куди звертаються рідні полонених бійців та цивільних. З початку війни між Україною та загарбниками відбулося зо три десятки обмінів полоненими, внаслідок чого додому повернулися сотні людей. Найбільш масовим був обмін 21 вересня, коли Україна забрала 215 своїх людей, більшість із яких обміняли на екснардепа та кума путіна – віктора медведчука. За останні 2 тижні Україні вже вдалося повернути близько 150 полонених громадян.

Як розповідають джерела видання Insider Media у Координаційному штабі, найскладнішим етапом є синхронізація обмінного процесу із рф. Від моменту зникнення людини до фіналу одночасно триває два процеси пошуку – підтвердження особи серед полонених і підтвердження особи серед загиблих, як серед знайдених тіл за певними ознаками, так і через ДНК-експертизу.

«Ніхто краще не знає і не впізнає зниклого безвісти військовослужбовця з різних ракурсів, за повадками чи мімікою, як родичі. Співпраця родича і слідчого – безцінна робота. Родичі переважно переглядають десятки сайтів і телеграм каналів, на яких росія публікує фото та відео полонених українських військових. У разі якщо встановлено особу полоненого – необхідно відразу повідомити слідчому джерело: який канал, в якій годині опубліковано і, за якими характеристиками. Ось – скріншот, уривок відео, фото. Будь-що, що дає підстави вважати особу на відео – конкретним військовослужбовцем, який зник безвісти», - розповідає представниця окремої групи по роботі з військовополоненими Олена С.

За словами експертки, фото- та відеодокази приєднуються до кримінального провадження. Це фактаж з яким працюють відповідні служби - координаційний штаб, антитерористичний центр або СБУ.

«Якщо військовслужбовця ідентифіковано в полоні, то це є підстава для перекваліфікації статті кримінального провадження. Якщо надходять дані, що військовий живий і ймовріно перебуває в полоні – є фото, відео, свідчення очевидців, чи інші факти – прокурор перекваліфіковує справу. Кожна область за місцем проживання і звернення родичів формує список зниклих безвісти військовослужбовців у регіоні, який постійно передається на ГУР до загального обмінного списку, куди входить вся Україна. Інформація звіряється, доповнюється новою інформацією – де він перебуває, в якому стані, на території так званих л/днр, Криму, білорусі чи росії, в якому СІЗО чи в'язниці. Далі обміном займається виключно ГУР», - каже джерело.

За словами Олени С, списки полонених доповнюються в міру надходження заяв та інформації. Як формуються списки на обмін – знає тільки ГУР.

«Усе відбувається таємно і тут важливо уникнути витоку інформації. Часто, самі ж родичі, не розуміючи всіх обставин процесу – можуть завдати шкоди. Ми не можемо заборонити рідним та друзям публікувати інформацію про пошуки їх рідних. Але просимо робити це вкрай обережно. Багато останнім часом говорять про те, що обмінюють лише тих, про кого активно пишуть у ЗМІ і соціальних мережах. Мовляв, за «азовців» чи за «Пташку» трубили на кожному кроці, тому їх і поміняли. Ні. Запевняю вас. Часто під час обмінів повертають навіть тих, кого немає у списку на обмін. Серед таких і є ваші хлопці з Волині. Історія Романа Феєра – ніхто й не знав, що він в полоні. Він до останнього вважався безвісти зниклим, ніде про нього не було жодної згадки і багато хто думав, що він загинув. Роман навіть не був підтвердженим росією як військовополонений. До того самого моменту, поки не відбувся черговий обмін», - наводить приклад Олена С.

Тому експерти радять рідним не створювати надмірного галасу у ЗМІ, стримано публікувати інформацію про пошук людини і в разі, якщо є підтвердження про полон – взяти паузу і дати можливість попрацювати відповідним службам.

«Часто, коли люди починають спамити телеграм-канали і соціальні мережі фотографіями з особистою інформацією про осіб, їхніми, званнями посадами, характеристиками (тату, шрами і т.п.), детальними обставинами, назвами населених пунктів, де відбувались бої, за яких обставин зникли їхні рідні, чіткі назви підрозділів з номерами частин – це може зіграти проти нас. Рідні самі того не розуміючи – дають ворогу додаткову інформацію, яку оприлюднювати не варто. Також часто трапляються шахрайські дії. Як росіяни, так і люди з так званої л/днр та інші представники кримінального світу можуть використати цю інформацію, ввести вас в оману обіцянками поспілкуватись з вашими рідними, або ж допомогти у їх обміні. Це – 100% шахрайство. Ніякі інші сторонні особи, окрім представників СБУ, Нацполіції та ГУР на ці процеси не впливають. Єдина мета шахраїв – виманити з вас гроші. Тому як тільки з вами контактує стороння особа з приводу зниклого безвісти – про це потрібно повідомити слідчим», - радить фахівець.

Водночас Олена С. каже, що ніхто не може забрати віру в людей – знайти свого рідного живим. Нехай і в полоні, але живим. А тому категорично заперечує думку, що безвісти зниклий, але довгий час не підтверджений в полоні — це ДНК.

«Ми можемо не знати. Він може перебувати в полоні без нашого відома і ми не будемо знати де він – ні серед живих, ні серед мертвих. Але можливо він вціліє в російських катівнях. З цією думкою я підходжу до кожної окремої історії про безвісти зниклого. Чітко визначених часових рамок чи інтервалів немає і бути не може, бо кожна ситуація індивідуальна. В нас досі з 2014 року є офіційно безвісти зниклі військові і ті, що були давно підтверджені в полоні, але їхня доля лишається невідомою роками і їх не подають на обмін. Окремо працюють слідчі та судмедексперти над звіркою зразків ДНК. Це теж тривалий і важкий процес. ДНК-експертиза може тривати до пів року», - каже Олена.


Підтвердження загиблого по ДНК-експертизі

«Сьогодні до мене з заявою про зникнення чоловіка звернулась молода дівчина. Військовослужбовець 1997 року народження тиждень тому зник безвісти під час бою на Донеччині. Рік тому одружились, дітей немає. За словами побратимів, він загинув, але через шквальний обстріл тіло не змогли евакуювати. Колись ходила приказка: нема тіла – нема діла. Це не наші методи. Ми в обов'язковому порядку приймаємо заяву, по можливості опитуємо свідків, контактуємо з військовими частинами і вносимо всю необхідну інформацію в ЄРДР. Єдине, що нам в цьому випадку додатково потрібно – відразу ж отримати і відібрати зразки ДНК у кровних родичів. Дружина не може це надати. Тому нам довелось викликати матір зниклого безвісти військового. Процедура безболісна і займає не більше хвилини. Але старшим людям це переносити значно важче морально», - розповідає слідча Наталія Г.

Згідно з протоколом, нині усі зразки ДНК вносяться в єдину базу. Відповідно, в Україні на сьогодні визначено 4 основні напрямки в безпосередній близькості до зони бойових дій куди доставляють тіла загиблих військових. Це – Миколаїв, Дніпро, Харків та Київ. У зв'язку з веденням активних бойових дій на Харківщині – тіла також доставляли у місто Чугуїв. Саме у цих містах відбувається підтвердження осіб загиблих та видача тіл для подальшого поховання за місцем проживання.

Але це лише у тому випадку, якщо особу загиблого підтверджено. Якщо тіло ексгумоване з поля бою, або як його називають «важке», фрагментоване, без документів чи інших конкретних ознак, яке не підлягає ідентифікації за поверхневими прикметами – відбираються зразки ДНК. Якщо зазвичай при заборі ДНК використовують зішкріб з внутрішньої сторони щоки або кров, то в таких випадках можуть відбирати відразу кілька зразків – кров, зішкріб і часточку ребра. Якщо за тілом довгий час ніхто не звертається, або у відділеннях судмедекспертизи немає належних умов для зберігання великої кількості тіл – тіло людини можуть поховати, як неопізнане.

«У будь-якому випадку, коли в зоні бойових дій виявляють тіло людини – його доставляють у судмедекспертизу. Тілу присвоюють окремий номер і слідчі на місцях порушують кримінальне провадження по факту загибелі людини. Як цивільних, так і військових. Обов'язково проводиться огляд і розтин тіла, встановлюється причина смерті і відбираються зразки ДНК. Усе документується і вноситься в базу. Якщо особу не вдалось встановити – цілком ймовірно, що тіло поховають, як неопізнане. Далі все залежить від навантаження на слідчих та експертів. У разі якщо виявляють співпадіння ДНК – видається постанова, що на підставі ДНК експертизи припустимо між зразком №2320 та зразком тіла невідомої особи №5120 встановлена спорідненість 98%. Визнати труп невстановленої особи чоловічої статі, знайдений в населеному пункті Бахмут та поховане на кладовищі в м.Дніпро під №5120 таким, що належить особі ПІБ. Враховуючи це, ми встановлюємо факт смерті військовослужбовця ПІБ, після чого його офіційно визнають загиблим. Це теж важка і тривала паперова процедура. Але без цього – ніяк, адже ми маємо підтвердити рідним офіційно інформацію про те, що військовий загинув під час бойових дій внаслідок російської агресії та вказати причину загибелі», - пояснює слідча Національної поліції.


Обмін полоненими

Процес обміну полоненими військовими – таємниця за сімома замками. Однак, журналістам видання Insider Media вдалось відшукати та поспілкуватись з безпосереднім учасником процедури.

«Завдання нашого підрозділу під час процедури обміну – зачистка та вогнева підтримка. Ми відповідаємо за безпеку усіх. На жаль, не всі операції успішні. Росіяни створюють для нас максимально небезпечні умови. Був випадок, коли після того, як вже відбувся обмін ми на місці втратили машину з людьми – нашими бійцями і визволеними з полону. Після низки домовленостей визначається точка обміну. Здебільшого росіяни роблять так, аби відстань для них була мінімальною при відході, а для української сторони – максимальною. В цьому і небезпека. Нам необхідно взяти під контроль набагато більшу площу, а отже – врахувати більшу кількість можливої небезпеки, аби вберегти життя усіх», - каже Іван К.

Після узгодження списків полонених на обмін з обох сторін – їх етапують з місць утримання в точку збору. Там вантажать до броньовиків, якими вивозять до точки обміну.

«Ми інколи не знаємо списків кого ми веземо. Нам вивели – посадили в машину з зав'язаними руками і очима і ми повезли. Усе відбувається таємно по заздалегідь сформованому і обумовленому плану та маршруту. Щоправда в дорозі ми часом маємо можливість роздивитися їх і поспілкуватись. Часто самі російські військовополонені виходять з нами на контакт. Був одного разу «зек» - весь в «мастях». Розказував, що йому все настільки «по цимбалах». Він знав, що його обміняють, бо за нього братва вклала «касу». При тому сам – десь з Камчатки. Казав, що вернеться, відпочине і знову приїде вбивати нацистів», - розповідає спецпризначенесь.

Загалом, за словами Івана він брав участь у 5 обмінах в різних напрямках. Мав змогу поспілкуватись з різними російськими військовополоненими, тож зробив висновок, що більшість – стали заручниками ситуації й самі склали зброю під час бойових дій.

«Були звісно і цікаві «екземпляри», і «підранки», яких наші лікарі вихожували по шпиталях, і бійці елітних російських збройних формувань. Так, під час одного з останніх обмінів Україна повернула росії кілька «вагнерівців». Нам заборонено спілкуватись з полоненими, але поки ми їхали вони самі почали з нами розмову. Двоє аж плакали – просили і мололи нас не віддавати їх російським спецслужбам. Один каже: «Лучше пристрелите меня здесь. Мне уже всё-равно – что здесь вы меня завалите, что там свои застрелят. Мне не жить. Они просто меня убъют. Я это знаю. Я готов на любые условия только меня не отдавайте. Я буду работать на каторгах, я буду говно убирать, только не меняйте меня – поменяйте кого-нибудь другого или пристрелите. Я не хочу возвращаться туда». Другий знову ж таки падав на коліна і просив його не віддавати, бо його родина не має таких коштів, щоб викупити його з полону у своїх же спецслужб», - каже Іван.

Як розповіли українському військовому російські полонені – є кілька категорій тих, кого рф запрошує на обмін. Це звісно «еліта» - такі як Медведчук і тому подібні.

«Звісно кадирівці дістають своїх з полону, але про це мало повідомляють бо це мега-секретні операції. Знаю, що на кадирівців курс 1 до 5, а за окремих і 10 наших можуть віддати. Ті то повертаються додому, вони за своїх бійців клопочуть. «Вагнерівці» - теж окрема тема, адже це найманці і окремі з них – справжні головорізи. А от звичайні рускі солдати в списки майже не потрапляють. Виявляється родини війькових збирають кошти, аби викупити своїх з українського полону. Спочатку платиться окрема сума за те, щоб конкретний військовий потрапив до списку на обмін. Якщо його кандидатуру погоджують – родичі збирають кошти, бо після того як його обміняють – його потрібно ще викупити в своїх же. Уявляєте? Багато звичайних російських бійців, якщо і потрапили на обмін – рідко повертаються у свої сім'ї. Їх місяцями катають по підвалах та СІЗО, допитують, «шиють» їм державну зраду, катують і зрештою – вбивають. Якщо родина встигає до того часу зібрати захмарну суму грошей - повезло», - розповідає Іван К.

Водночас військовий з подивом констатує, що умови утримання військовополонених в росії і в Україні – очевидні.

«Ви бачили, яких ми віддаємо їхніх полонених – вони такі нормальні, вгодовані, вимиті, вичищені. Наші – поломані, пожовані, схудлі, виснажені, з ознаками катувань… Я як побачив перших наших хлопців – то чуть не плакав сам. Я 40-річний чоловік майже з 20 річним досвідом служби… Жінки, діти 20-річні і мужики з обрізаними кінцівками, дірками в животах, без очей, без вух, виламаними пальцями, кістками і шурупами, які стирчать з-під шкіри. Не всі звісно, але є випадки просто вражаючі. Їхні ж – вгодовані кабаняки. Того вони і не хочуть повертатись, бо їм тут в теплі, в нормальних умовах, яких у них ніколи не було дома, з унітазами і душовими кабінками – добре», - сміється спецпризначенець.

Про катування розповідають і самі українські військові, які повернулись з полону та їхні рідні.

«Коли мені сказали, що сина обміняли і забрали з полону – я дякувала Богу. Дякувала СБУ, правоохоронцям і всім, хто доклав до цього руку. Я пів року молила Бога, щоб він мені повернув дитину живою, нехай скаліченою, але живою. Коли ж я його побачила – то ледь впізнала. На ньому не було живого місця. В нього відбиті нирки, лімфовузли як грецький горіх, всі запалені, сліди катувань…. Його не лікували, тіло гниє досі. Схуд більше, ніж на 10 кілограм. Наші відразу взялись за його лікування, бо стан був критичний. Досі не можу з ним про це говорити. Працюють психологи, бо стільки, скільки перенесли наші хлопці в полоні – нормальній адекватній людині на голову не «налізе», - розповідає Марина К.

Багато чуток вирує і навколо питання кастрації українських військових російськими нелюдами. Цю інформацію медики та співробітники СБУ постійно перевіряють, та на щастя – це поодинокі факти.

«Наше завдання – забрати з полону. Хай і не зовсім здоровий, але живий. Катують. Попри «Женевську конвенцію» наших хлопців страшно катують і часто закатовують до смерті. Серед моїх підопічних є і ті, яким відстрілювали пальці, відрізали вуха. Один тікаючи з полону через Дніпро – втопився. Їх заставляють бігати по мінним полям. Щодо кастрації, то такі випадки дійсно є. Усі певно бачили те відео… Це звірство, на яке не здатна нормальна людина – таке може зробити тільки психічнохвора людина. На Волині серед тих, хто повернувся з полону, такі випадки не підтверджені. Говорили про одного військового. Ми займались ним,  але медики не підтвердили цю інформацію. Тому прошу не поширювати зайвих чуток про те, що це масове явище серед тих, хто повернувся з полону», - запевняє наше джерело в Координаційному штабі з питань обміну полоненими.

Невід'ємним аспектом у всіх цих процесах є робота з психологами. Практично в кожній структурі, яка займається безвісти зниклими, загиблими чи полоненим – є власні штатні психологи. Однак ця робота не є системною. На сьогодні багато громадських організацій займаються наданням психологічної підтримки родинам загиблих, тим хто був у полоні чи отримав важке поранення. Фахівці визнають – роботи не початий край. Найближчим часом на Волині цим планують зайнятись на базі Департаменту соціальної політики. В області формується робоча група, яка вступає у взаємодію: вони будуть консультувати людей, як приймати заяви і як це все перенести. У складі цієї групи передбачені психологи різних напрямків.

«Професійних груп психологів, які працювали б з родинами військовополонених – немає. Треба сідати і їх просто слухати. У родин загиблих інша ситуація - небажання зрозуміти і прийняти втрату. А ще я б хотіла, щоб разом з військовими комісарами, які приїжджають сповіщати сім'ї про загибель їхніх рідних на війні – теж працювали психологи. І в моргах… коли доставляють тіла. Про зниклих безвісти, військовополонених і загиблих ми повинні говорити. Дуже важливим є поширення цієї інформації. Таких історій на кожному кроці багато і для багатьох це приклад. Але потрібно мати розуміння – де межа. Межа того, щоб не нашкодити», - резюмує Олена С.


Куди звертатись у разі зникнення людини:

  • У разі зникнення людини – звертайтесь до найближчого територіального органу Національної поліції України, зателефонувавши на 102 (цілодобово) або на телефон гарячої лінії (0894) 200-18-67
  • Гаряча лінія для громадян, які розшукують безвісти зниклих родичів ГУНП у Волинській області: 068-337-41-30, (0332) 74-20-55 та (0332) 74-20-58.
  • Координаційний штаб  з питань поводження з військовополоненими діє на базі ГУР МО.  Адреса приймальні – Київ, вулиця Спаська 37. Консультаційна лінія: +38 (095) 412 74 24 (понеділок-п’ятниця 10:00 – 16:00); Запис на прийом: +38 (044) 425 12 09 (понеділок-п’ятниця 09:00 – 17:00).
  • Повідомити про обставини зникнення людини можна через онлайн-форму.
  • Національне інформаційне бюро — державна платформа. Тут працює Telegram, Viber та «гаряча лінія»: 1648. Для дзвінків з-за кордону: +380 44 287 81 65.
  • Пошук зниклих — один із найбільших ресурсів для пошуку дітей та дорослих, зниклих під час вторгнення росії. У цьому Telegram-каналі легко орієнтуватися за допомогою гештегів із назвами міст.
  • Пошук Україна 2022 — Telegram-канал для пошуку людей по всій Україні. Щоб подати заявку на пошук, треба заповнити Google-форму, яка надійде волонтерам та бійцям ТрО.
  • Знайди рідних — бот, створений за ініціативи «Міжнародної асоціації кібербезпеки» та інших громадських організацій.

P.S. На прохання силових структур – дані джерел легендовані.

Коментарів немає

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов’язкові поля позначені *