«У Луцьку немає Сєвєродонецька-2 чи Бучі-2 тільки завдяки нашим захисникам», – волонтер Мирослав Ватащук

  • Головна
  • ЛАЙФ
  • «У Луцьку немає Сєвєродонецька-2 чи Бучі-2 тільки завдяки нашим захисникам», – волонтер Мирослав Ватащук
image
Оля Коновалова / 01.07.2022 / 0 Коментарів

Волинський журналіст Мирослав Ватащук добре відомий не лише своїми публікаціями, а й активною волонтерською діяльністю.

Мірик завжди у центрі місцевих подій та нерідко є учасником всеукраїнських волонтерських та медійних заходів. Він пройшов гідну репортерську школу, засновану на власному досвіді.

Цікаво, а як «Ватащук – журналіст» став ще й «Ватащуком – волонтером»? Про це, а також про проєкт «Медіа-кава» – у розмові з Мирославом.

Мірик, тож з чого усе почалось для тебе? Маю на увазі волонтерство.

З пам’ятного для усієї України 2014-го року, початку вторгнення росії в нашу країну. На початках розвитку волонтерського руху до нього поєднувалось активне соціальне середовище, люди, які стояли на Майдані, які стали першими добровольцями. Маю на увазі «Самооборону», «Автомайдан», «Госпітальєрів», ГО «Активіст», «Правий сектор»  тощо.

Тоді я з Сергієм Олешкевичем, Сергієм Крайвановичем домовились йти добровольцями на фронт, звернулись до волинського військкомату. Однак мені пояснили, що люди без досвіду військової служби на той момент не дуже потрібні в армії.

Натомість мене попросили знайти певні речі для потреб військових. Знаючи людей з бізнес-кіл, благодійних фондів, представників влади так я знайшов своє призначення «бути корисним», став певним комунікатором між волонтерським середовищем, військовими та людьми, які готові допомагати фінансово.

Розкажу про один випадок такої конструктивної співпраці. У квітні 2014 року, перед черговою пресконференцією обласної прокуратури гвардієць Василь Панасюк, який стояв на охороні, звернувся до мене з проханням допомогти пораненим бійцям у Маріуполі, які були нетранспортабельні та не мали коштів, аби отримати якісну медичну допомогу. Я звернувся до представників влади, зокрема, теперішнього народного депутата Ірина Констанкевич. Відтак, цих бійців екстрено за участі МНС та поліції транспортували до Дніпра в обласну клінічну лікарню ім. Мечникова. А їхні дружини, які до Дніпра добирались потягом, отримали на свої карткові рахунки грошову допомогу від фонду «Тільки разом» на першочергове лікування бійців. 

Згодом мій колега по ППО «Волинська незалежна медіапрофспілка» Андрій Лев, який теж займався на той час волонтерською діяльністю, поїхав, як розвідник 14-ї ОМБР, в зону проведення АТО. Виникла потреба, аби хтось відкрив рахунок, на якій буде збиратися волонтерська допомога, і ця людина мала публічно представляти профспілку, закуповувати необхідні речі бійцям. Стати «цією людиною» мені запропонувала Оксана Швець, яка очолювала на той час профспілку.

З того часу я став офіційно зареєстрованим «публічним волонтером». 

Як змінився волонтерський рух, якщо порівнювати 2014 рік і 2022 рік?

У 2014 році волонтерила частина суспільства, а зараз волонтерами стала вся українська нація. І це зрозуміло, адже тоді в нас була, так би мовити, локальна війна, а зараз це повномасштабне вторгнення в Україну.

А чи змінились потреби бійців, у порівнянні з 2014?

Абсолютно змінились. Це два різних українських війська, це дві різні українські армії. Якщо у 14-му році ми шукали елементарні речі, починаючи від шкарпеток та натільного трикотажу, до теплої форми, бушлатів та стандартних гаджетів. То зараз армія набагато краще забезпечена, і мова з волонтерами ведеться про специфічні «ніштяки і вкусняшки». У 2014-му ніхто не чув про тепловізори, а зараз вони, як і відстанеміри, приціли та монокуляри нічного бачення, обвіси, навігатори, стали, так би мовити, «речами першої потреби» для бійців.

От, до речі, щодо «ніштяків». Після 24 лютого люди масово кинулися шукати таку важливу річ для бійців, як бронежилети. Їх не вистачало, або їх було складно придбати з-за кордону, або вони коштували недешево. Відтак з’явилися майстри, які робили бронежилети «hand made», які під час перевірки «прострілювались», тобто, були неякісними.  А це могло коштувати бійцю життя..

Тому, що не можна, по-перше, брати «непристріляні» броніки. А по-друге, броніки, зварені з автомобільних ресор і такого подібного матеріалу. При потраплянні кулі такі плити, якщо і затримають цю кулю, то можуть розлетітися на дрібні друзки, які дуже добре впиваються в тіло.

А по-третє, навіть у перевірених виробників, які постачали нам зокрема великі партії бронежилетів, могли бути такі, які розлітаються. Тому кожен бронік боєць має особисто перевірити за допомогою бойової зброї.

Після 24 лютого ми спостерігали справжній сплеск волонтерського руху, коли люди віддавали волонтерам великі кошти, приносили одяг, купували продукти, плели маскувальні сітки тощо. Кожен хотів зробити свій внесок у перемогу України. На твою думку, чи станеться та коли саме станеться така ситуація, коли люди почнуть говорити «ми втомилися від війни», коли волонтери будуть зазнавати великих труднощів при зборі допомоги?

Та вона вже спостерігається. З однієї сторони, люди втомилися морально, і це правда, та й самі волонтери втомлюються. З другої сторони, економіка країни, м’яко кажучи, не в найкращому стані. У людей закінчуються гроші, і в такій ситуації багато хто буде думати в першу чергу, як забезпечити дітей чи батьків, а вже потім віддавати кошти волонтеру.

Тому зараз я аплодую стоячи таким завзятим потужним волонтерам, як, для прикладу, Волонтерський штаб гуманітарної допомоги «Ангар».

Та і наш проєкт «Медіа-кава» добре виконує свою волонтерську функцію,  адже ми, по-перше, донатимо на те, чого не купить держава, ресурси якої, зрозуміло, не безмежні. По-друге, це вузька точкова допомога бійцям ССО. По-третє, це якоюсь мірою розважальний проєкт, коли люди, можливо, незнайомі раніше, йдуть разом на каву, допомагаючи при цьому захисникам. 

Хочу зробити невелику ремарку – ходити на  каву у час війни не лише можна, а й потрібно. Про це дуже добре сказав нещодавно атовець, який зараз також на фронті, Богдан Пташник, мовляв, хлопці воюють за свій дім, своїх рідних, і не хочуть, щоб їхні рідні чи друзі сиділи та плакали увесь час. А жили повноцінним цивілізованим життям.

Крім того, наша співпраця із кав’ярнею «Шарлотка» є певним вкладом у розвиток економіки. Люди прийшли, попили безплатно кави у розрізі виграного каво-лоту, замовили собі тістечко, морозиво, можливо, ще одну каву тощо. Кав’ярня розвивається, маючи клієнтів, відтак платить податки, оренду та зарплати працівникам. А ці працівники, отримавши зарплатню, підуть у супермаркет за продуктами чи придбають одяг та ліки, відвідають кінотеатр чи перукарню. І такий грошовий оберт потрібен нашій економіці.

Проєкт «Медіа-кава» є певним прикладом чи закликом до інших закладів чи ритейлу, загалом, будь-якого виду бізнесу, використовувати свою діяльність на допомогу армії.

А як виник проєкт «Медіа-кава»? хто був його ініціатором?

Проєкт «Медіа-кава» «виріс» з проєкту «Кава з волонтером», запровадженого у 2015 році. Авторкою ідеї та першою натхненницею була Вероніка-Соломія Цибульська. Відтак навколо ідеї об’єдналися кілька волонтерів, зокрема, Наталя Толмачова, Христина Лесюк, Таня Должко, Микола Дмитрук, Ірина Олійник та я.

За два роки, напередодні Дня журналіста, ідею змінили та назвали «Медіа-кава». До чого я ближчий, як працівник медіа? До галузі – медіа. Залучити журналістів. І організувати медіа-каву. Тим більше, що медійники – вони здебільшого люди впізнавані й можливо – це допоможе залучити якісь більші кошти для допомоги збройним силам.

На той час ми збирали гроші за допомогою цього проєкту на гуманітарні цілі, зокрема, лікування поранених бійців або ж допомога Волинському обласному госпіталю для інвалідів та ветеранів війни. 

Тепер це збір коштів на потреби бійців ССО ЗСУ.

На цей час, скільки каво-лотів вже було, і чи є рекордсмен?

Цьогорічна «Медіа-кава» стартувала із двома десятками каво-лотів. Зараз їх – більше 150-ти. І це далеко не кінець. Так, каво-лот – це можливість попити з людиною каву «наживо» або онлайн, одночасно задонативши гроші на потреби ССО. А не купівля людини, як дехто говорить. Ми не торгуємо людьми. Поки (посміхається - авт.).

До проєкту, окрім медійників, щодня долучаються політики, медики, бізнесмени, музиканти, блогери, правоохоронці та інші публічні люди.

Поки що рекордсменом є Віталій Чепинога, за каво-лот з яким заплатили 55 000 гривень.

Станом на 22 червня, сума оплачених переможних ставок у «Медіа-кава» перевищила пів мільйона гривень.

Багато каво-лотів оплачують так звані «аноніми». От цікаво, а хто ж усі ці люди?

Ти про збірну солянку анонімів на секретній базі НАТО в Естонії? Насправді анонімні ставки з’явилися ще у 2015 році. Тоді ми виставляли лотами різні цікаві речі, як-от футбольний м’яч з автографами ФК «Волинь». І хтось його анонімно купував, аби подарувати, і хотів, щоб отримувач подарунка не знав про це передчасно. Хтось купляв сертифікат на каву анонімно, та дарував його знайомому подружжю, влаштовуючи таким чином сюрприз – романтичне побачення.

Крім того, «збірна солянка анонімів» запропонувала дуже багато каво-лотів із крутими медійними людьми, яких знає вся Україна.

Давай наприкінці розмови вернемося до людей із певним закликом, чому важливо допомагати волонтерам.

Люди, на західній Україні не спостерігається такої складної ситуації, з величезними людськими жертвами, як у східній, південній, центральній Україні, лише тому, що між нами та ордою стоїть «живий щит» з хлопців та дівчат, які з автоматами на передовій захищають батьківщину. Це тільки їхня заслуга, що у Луцьку немає Сєвєродонецька-2 чи Маріуполя-2, а тим більше Бучі-2, Ірпіня-2 тощо. Це тільки їхні заслуга, що люди на Волині не гниють у землі після масового розстрілу. Це тільки їхня заслуга, що тут немає тисячних «братських могил» із дерев’яними хрестами у кращому випадку.

Тому пам’ятайте: чим більше ви підтримуєте Збройні Сили, Національну гвардію, прикордонників, поліцію – наших захисників і захисниць – тим швидше Україна переможе рашистську наволоч

Коментарів немає

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов’язкові поля позначені *