Перукарі, візажисти, майстри манікюру та масажисти об'єднались у б'юті-десант, щоб не лише навести красу жителям деокупованих сіл, а й спробувати повернути їх до життя та допомогти їм психологічно пережити травму та виговоритись. До слова, усі послуги майстри надають безкоштовно.
Так, команда з 26 б'юті волонтерів завітала у село Здвижівка Бучанського району, що за 50 км від столиці. У старенькому будинку культури такого ажіотажу не бачили чи не з радянських часів. З самого ранку до облицьованої побитим кахлем будівлі почали стікатися місцеві жителі. Жінки в охайно зав’язаних хустинках, зграйки дівчат-підлітків у коротких яскравих топах, бабусі з торбинками й сивочолі чоловіки — всі вишикувались у чергу в фоє будинку культури й жваво обговорювали головну тему порядку денного: у селі очікували столичних майстрів індустрії краси.
«Василівно, а ви манікюр робити будете?», — питає сусідку по черзі селянка у яскравій хустині. «Та куди ж мені, — зітхає та у відповідь. — У мене хазяйство. Мені б лишень волосся до ладу привести».
І жінки переходять до звичайних балачок для Здвижівки, що потрапила під російську окупацію у перші ж дні війни, — як остаточно полагодити дах після артилерійського обстрілу, скільки коштував новий генератор та чи дістали врешті снаряд з городу сусідів.
Але навіть ці надважливі розмови стихають вмить, коли біля ДК зупиняється білий мікроавтобус із столичними номерами. Це команда б’юті-волонтерів з Києва, які вже третій місяць їздять деокупованими селами та містами й безкоштовно чепурять місцевих жителів, постраждалих від російської агресії.
«Манікюр або зачіска для жінок — це звичайно святе. Хоча справа насправді не в цих процедурах, — пояснює логіку засновниця ініціативи Beauty_volunteers Ольга Белицька. — Більшість з тих жінок, до яких ми їздимо, ніколи не робили манікюр. Це питання уваги та піклування. Зараз це більше про психотерапію».
Коментарів немає
Залишити коментар