52-річний волинянин Артур каже, що у військо пішов за сином, якого теж звати Артур. Тепер вони разом служать в одній з частин Національної гвардії України, мають спільну мрію та окоп на позиціях.
«Я пішов проводжати сина на війну і хотів поцікавитися чи беруть таких, як я служити, чи ні... і теж став військовим, – жартуючи каже 52-річний волинянин Артур, розповідаючи, як він потрапив у Нацгвардію.
Вже серйозним тоном чоловік додає: «Але війна, яку розв’язала росія проти нас – зовсім не жарт. Росіяни абсолютно цинічний і безжальний народ, який нищить все і всіх на своєму шляху. А наше завдання – захистити своє, рідне. Війна згуртувала нас і ми вже не зупинимося до остаточної перемоги».
Його син, Артур, повністю поділяє думку батька. У свої 28 хлопець встиг відслужити строкову службу. У 2015 році захищав Маріуполь від російських окупантів. Потім переїхав у Польщу на роботу.
«Спочатку працювати за кордоном було дуже важко. Але я не здавався і вчився. А минулого року взагалі вирішив лишитися у Польщі, відкрити власну справу. Та війна повністю змінила мій світогляд. Не хочу уже повертатися туди. Після нашої перемоги у рідній Україні буде багато роботи. Нам власними руками доведеться цеглина за цеглиною все відбудовувати. Для цього потрібні руки і мої готові до важкої праці», – каже Артур-молодший.
Батько і син – два Артури – окрім спільного ім’я, ділять окоп один на двох і мають спільну мрію: вибити раз і назавжди російського ворога з української землі.
Коментарів немає
Залишити коментар