«Покоління наших дітей ніколи не пробачить того, що зараз відбувається…», – луцька волонтерка

Луцьк. Театральна площа. Недалеко від пам’ятної стели Небесної сотні і тих, хто віддав життя за Україну стоїть дерев’яний стіл, а на ньому скринька з написом «Збір коштів для української армії». Біля скриньки  – кілька пакетів, які принесли небайдужі. В них – смужки для маскувальних сіток та мішковина для «кікімор». За столом сидить молода жінка і вишиває. Це – Анна Циплюк, одна з волонтерок об’єднання «Меценати для солдата».

Анна приходить сюди щодня, бо тільки так, каже, можна наблизити Перемогу.

Проєкт «Меценати для солдата» дуже відомий волинянам, адже заснований ще у 2015 році. За цей час волонтери реалізовували свою діяльність за різними напрямками допомоги та підтримки учасників бойових дій:

• фінансовим (знижки захисникам, дешеві послуги та подарунки від меценатів);
• медичним (оздоровлення, профілактика, аналізи, стоматологія);
• фізичним (спортивні секції, командні змагання серед бійців, фітнес-клуби);
• юридично-нотаріальним (послуги адвокатів, нотаріусів);
• морально-психологічним (урізноманітнення дозвілля; повага, визнання та дружня підтримка);
• інформаційним (звітність, а також підтримка та розголос у ЗМІ усіх ініціатив для бійців);
• перекваліфікація та працевлаштування (сприяння у пошуку роботи та оволодінні новим фахом).

Коли ж почалась повномасштабна війна – волонтерам проєкту «Меценати для солдата» довелось налагодити свою роботу в нових реаліях.

— Уже зранку 24 лютого ми зібрались тут на Театральній площі і почали думати, що і як робити. Тоді було дуже багато людей і всі щось робили — приносили речі, збирали кошти, сортували, але всі працювали як єдиний механізм.

Зрозуміло, що з часом цей запал трохи згас і людей стало менше, бо комусь треба повертатись до роботи, хтось поїхав в інше місто, хтось просто більше не міг до нас приходити.

Водночас ми дуже активно почали співпрацювати з юнацькою бібліотекою. Тут уже в нас справжній волонтерський пункт, де і допомогу збирають, і сітки виготовляють. Ми з дівчатами вже як одна сім’я… зорганізували свою роботу так, щоб всім було зручно – кожні дві години змінюємо одна одну. І дні народження вже теж разом відзначаємо.

— Спочатку ми стояли за будь-якої погоди, а потім зрозуміли, що здоров’я кожного з нас все ж важливіше. Це як з правилом кисневої маски в літаку – спочатку рятуєш себе, а потім інших. Тим паче, що багато людей вже добре знають, де нас можна знайти і куди принести допомогу.

— Багато на жаль є нових дружин і нових дітей, які на війні втратили своїх батьків. Очільник «меценатів для солдата» Руслан Теліпський не закидає проєкт «Діти небесного легіону», а навпаки намагається його тримати в тонусі, особливо, що стосується нових учасників.

Дружини загиблих захисників дуже потребують інформаційної допомоги, а тому дівчата, які це все вже раніше пройшли, можуть їм підказати, що краще робити і, в які владні кабінети йти.

Ми залучаємо їх до проєкту «Нить продовження життя» – це проєкт «Меценатів для солдата» і вдови Ірини Смірнової.

Ми споконвіку звикли робити щось своїми руками. А коли ти вишиваєш, робиш щось своїми руками чи рахуєш хрестики – ти вже не думаєш про свій біль втрати, а думаєш над картиною чи візерунком, який отримаєш в результаті – так набагато легше.

Ще одна сторона цього проєкту – наші вироби продаються навіть за кордоном. Зокрема, цього року ми літали в Ізраїль, куди нас запросила діаспора українців в Ізраїлі. Ми потрапили на фестиваль «Етно хутір», які вони організовують і нас там сприйняли дуже тепло. Ми продали дуже багато наших виробів, тим більше, що в кожного з них є своя особлива історія – одна сорочка була вишита мамою, яка свого вже ніколи не знайде і не зможе поховати свого сина, бо й тіла його немає. Ми цю сорочку продали двічі, тому що історія настільки захопила відвідувачів фестивалю, що одна людина за сорочку заплатила, але вирішила не забирати, а потім її вдруге купила інша людина. Ще одну сорочку вишила теж мама загиблого бійця, але на жаль вона сама вже померла від раку. Тому проєкт «Нить продовження життя є настільки особливим.

— Діти зараз волонтерять на рівні з дорослими, а подекуди навіть відповідальніше. До нас якось прийшли дітлахи зі своєю скринькою, яку вперше відкрили тут при нас. Вони виготовляли і продавали браслетики. Так от їхня скринька була навіть з пломбами – настільки відповідально діти віднеслись до того, що роблять. Вони думали, що зібрали десь 300 гривень, але дуже зраділи, коли виявилось, що у скриньці було десь близько 700 гривень.

— З наших дітей виросте прекрасне покоління, яке не простить і не пробачить того всього, що зараз відбувається… Вони будуть зовсім по іншому на це все дивитись. Це ще в нас десь іноді буває якесь лояльне ставлення, в старшого покоління так взагалі. А ці діти, які зараз ростуть, вони все життя будуть пам’ятати, що за Україну віддали своє життя їхні тати, друзі, сусіди. Зараз взагалі в Україні немає жодної родини, яку б не торкнулась війна.

Та все ж ми повинні давати собі можливість жити… Якщо ще в перші дні всіх і мене особисто дратувала якась музика чи як розваги, то зараз це сприймається вже дещо інакше. Тоді здавалось, що ми дуже сильно активізуємось і от-от через тиждень все закінчиться, але потім це все відбувається місяць-два-три і ти розумієш, що життя не просто триває, а проходить повз тебе... Тоді ти вчишся не лише жити і працювати в нових реаліях, в реаліях війни, а й намагається якось відновити сили та ресурси для того, щоб продовжити боротьбу за Перемогу та Свободу. 

— Якщо ми всі будемо жалітись, що в нас війна і ми всі нещасні, то це не допоможе ні нашим хлопцям, ні нам.

Я хочу жити у вільній, незалежній Україні, яку я люблю з перших своїх кроків. Я дуже дякую за таке виховання моїм бабусям та дідусям, і  сама намагаюсь так виховувати своїх дітей. Я бажаю нам всім і надалі залишатись такою цілеспрямованою нацією, таким суцільним механізмом і таким валом, який поборе все…

Проєкт «Меценати для солдата» на постійній основі збирає речі для наших захисників, які лікуються в госпіталях.

Ми щотижня їздимо і веземо хлопцям якусь допомогу. Вони дуже просять рюкзаки, шкарпетки, капці гумові і навіть пиріжки. Бо бійців у госпіталях годують, але чогось смачненького домашнього хочеться завжди – чи пиріжка, чи печива.

Окрім того, волонтери збирають матеріали та виготовляють окопні свічки, маскувальні сітки та «кікімори». Також на постійній основі збирають пристрої безперебійного живлення (UPS).

Волонтерське життя триває і буде тривати ще довго навіть після перемоги, адже важливо підтримувати наших захисників не тільки в період бойових дій. Значних сил, підтримки, допомоги та ресурсів потребуватимуть ще мільйони українських сімей, який торкнулась війна, тож волонтери проєкту «Меценати для солдата» закликають стежити за їхньою фейсбук-сторінкою та активно долучатись до різноманітних проєктів.