З початком повномасштабного вторгнення рф представниці “Благодійного фонду Долини” (Івано-Франківська область) почали переганяти габаритні авто з Європи до України. Машини медичної евакуації йдуть передусім до підрозділів ЗСУ.
Про це соціальна кампанія “Пліч-о-пліч”.
“На початку війни ми отримували запити від наших європейських партнерів стосовно гуманітарних вантажів. Ми перевозили та відправляли далі їжу, одяг тощо. А от із середини березня перед нами постав новий виклик. Асоціація «Медична та благодійна допомога Франція – Україна» на чолі з нашим близьким надійним партнером Діаною Дольс запропонувала зайнятися транспортуванням машин”, — розказує Леся Мураль, засновниця “Благодійного фонду Долини”.
Особливість ініціативи в тому, що всі, хто сидів за кермом і переганяв автівки з Європи в Україну, — місцеві жінки. Багато з них, попри важкі умови такої діяльності, долучилися до справи через бажання допомогти країні.
За чотири місяці, до початку липня, з Франції в Україну вдалося перевезти 95 автівок. 75 з них – це обладнані карети швидкої допомоги, 20 – авто для перевезення людей з інвалідністю.
Зазвичай дівчата збираються в Долині, сідають у бус і вирушають у Румунію. Там їх уже зустрічають французи й автомобілі.
“Коли ми в такому жіночому складі приїхали вперше до Румунії, французи, які нас там зустрічали з автівками, були просто шоковані. Вони не могли повірити, що приїхали жінки, думали, що на них чекає зустріч із чоловіками. Дивилися на нас захопленими очима та не могли повірити. А коли ми поверталися вже сидячи за кермом автівок, на кордоні румуни вишикувалися, зробили нам коридор і проводжали нашу колону оплесками. То був такий сильний момент підтримки та солідарності”, — пригадує Леся.
Серед жінок що допомагають з перевезеннями, – не лише місцеві, а й переміщені особи. Наталя та Валерія з Харкова їздили з жінками МБФ “Благодійний фонд Долини” в Румунію за автівками, а потім самоорганізувалися і відкрили власний фонд. Сьогодні, попри постійні обстріли, і вони приймають із-за кордону та самі возять гуманітарку у Харків.
“У свій час так багато говорили про прірву між людьми сходу та заходу. Мені здається, що з нашого боку цієї прірви ніколи не було. Так, звичайно, є окремі люди зі своєю категоричною позицією, проте їх одиниці. Натомість на мою думку, від людей сходу була насторога до нас. Але я бачу, що зараз вони переконалися, що це все вигадане. Ми всі українці, одна нація. А зараз ми стали в такій єдності. Знаю людей, які віддають свої будинки переселенцям, допомагають їм. Знаю переселенців, які приїздять на захід і не сидять без діла, а намагаються допомагати чим можуть. Ми перетинаємося з великою кількістю людей із різних міст України… Після 10 хвилин спілкування ми вже всі як рідні. І в них всіх я бачу багато чого спільного. А головне – я бачу невтомне бажання відстоювати свою землю і наближати Україну до перемоги”, — каже Леся.
Коментарів немає
Залишити коментар