24-річна Марія Хоменко та її старша сестра Антоніна 25 лютого прийшли до Волинського обласного терцентру комплектування та соцпідтримки записуватись у територіальну оборону. Спершу дівчат відправили працювати на кухню, проте згодом таки перевели у стрільці. Пише .
Такою Маша прийшла у тероборону
Яким же було наше здивування, коли ми приїхали на інтерв’ю до дівчат, які служать на посадах стрільців у сотій бригаді, а на зустріч прийшли «наша» Маша та її сестра. Як виявилося, дівчата із липня змінили посади – із кухарок «перекваліфікувалися» на стрільців.
«Знаєте, на те гендерне відсіювання у стилі «ти жінка, тобі буде нормально на кухні» ми з Тонею свідомо погодилися. Бо ж, як я розповідала, нас не брали зі старту на стрільців. А ми вперті. І знали обоє, що свого доб’ємося. Треба лише зачепитися.
Отож, погодилися, почали куховарити і свідомо та якісно чотири місяці виконували цю роботу. Хоч, зізнається Маша, не раз було за себе образливо. Бо й у війську є доволі поширений у цивільному житті стереотип, коли така важка праця, яка забирає чимало часу та зусиль, зараховується до жіночої та вважається легкою.
«Хлопці йдуть у наряд доба через три, а ти, за великим рахунком, у наряді щодня з 06.00 до 21.00. І це робота, яка насправді знецінюється. Бо поїли – і все, її не видно. А ми починаємо усе заново – на черзі ж новий прийом їжі», – ділиться співрозмовниця.
Вона пригадує, що спочатку меню придумували самі й щоразу робили щось смачне. А потім умови служби змінилися, бо бійців відправили на різні позиції в області. Тоді ж почалася армійська розкладка в меню, де багато разів поспіль – каша з тушонкою.
Дівчата зверталися до безпосереднього керівництва, що, мовляв, не хочуть працювати саме на кухні. Їхній командир одного разу дав цікаву альтернативу: запевнив, що коли знайдуть хорошу заміну на свої місця, то отримають переведення у стрілецьку роту. І, сміється Маша, саме цього вона й чекала.
«По-перше, у моїй довоєнній компанії був кухар, який закінчив відповідне училище, працював за спеціальністю і з України у перші дні повномасштабного вторгнення росії не виїхав. Тож замість себе ми привели на кухню чоловіка і жінку. Обоє – з досвідом. І та жінка про посаду стрільця не мріє», – розповідає про кадрові зміни у підрозділі дівчина.
Вона уточнює: щоб стати стрільцями, додаткового навчання сестри не проходили. Бо увесь час упродовж чотирьох місяців паралельно з роботою на кухні вони займалися бойовою підготовкою – так само як усі бійці.
Хоча й тут їм, звичайно, було складніше, бо основного заняття ніхто не скасовував. Тож коли одна відбувала на стрільби (а це не година-дві – значно більше), інша брала на себе усю роботу.
Тим паче, що і тут без непорозумінь не обходилося. Не раз чули від деяких командирів, що не хочуть брати з собою дівчат, бо ті… «можуть ногу собі стрелити». Не зважали на оте «ви дівчатка, ви слабенькі; може, допомогти, а краще замість вас ми; лишіть той важкий автомат» і добивалися свого. Адже знали – це заради мрії, з якою прийшли до Волинського обласного центру комплектування та соціальної підтримки у лютому 2022-го.
Зараз розклад стрільців виглядає так: день – у наряді, під час патрулювання військові змінюють один одного через кілька годин. Потім – доба на відсипання і ще один день вільний. «Тобто день працюєш, день відпочиваєш, день для себе», – спрощує схему Маша.
Вона також наголошує, що із витривалістю та показниками володіння зброєю в них із Тонею все гаразд. Бо стріляють добре вже давно. А Маша до війни займалася танцями, які вимагають неабиякої фізичної підготовки.
«Найскладніше – не вестися на провокації чоловіків. На жаль, їх не бракує. А я маю запальний характер, заводжуся з півоберта. Та й тема гендерних стереотипів дуже дражлива. Проте тримаємо себе в руках. Бо розуміємо, що такі жарти – то не про нашу, а про їхню слабкість», – лаконічна у відповідях про проблеми Маша.
А ще дівчата з нетерпінням чекають на жіночу форму. Бо, як зізнаються, якщо штани ще більш-менш, то кітель припасувати – майже нереально. Його ж на чоловічі плечі шиють, тож у бійчинь просто купа зайвої тканини теліпається на руці, що впливає на рух, обмежує його.
«Як я хочу футболку свого розміру», – сміється дівчина і додає: «Добре, що РПС (ремінна плечова система, щоб переносити, рухатися з різного роду боєкомплектом, – авт.) мені дрібнішу знайшли».
Щодо постійного загострення тем війни та нагнітання ситуації (як, скажімо, стосовно наступу білорусів або «достовірних» повідомлень про переміщення 100-ї бригади на схід України) каже, що з часом взагалі навчилася не реагувати на такі дражливі вкиди.
«Я прийшла захищати Україну. Буде наступ – будемо відбивати. Треба передислокуватися – значить, треба. Прийде наказ на схід – це наш обов’язок, того й записалися до тероборони та хотіли стати її бойовими одиницями. Розводити паніку – ось що точно не наше», – чітко формулює позицію Марія Хоменко.
Щоправда, кар’єрних амбіцій наразі в Маші немає. І вона зі сміхом заперечно крутить головою у відповідь на запитання, чи, бува, не мріє стати головнокомандувачкою. «Не хочу зайвої відповідальності. Після перемоги маю плани на мирне життя. То хіба сестра хай пробує. У неї жорсткіший характер, то може вийти», – жартує. І вже серйозно уточнює, що до Тоні придивляються щодо підвищення посади.
Дівчина каже: у березні вона думала, що війна на так довго не затягнеться. Ще й дуже переймалася, що не встигне хоч щось зробити, щоб здолати ворога. Зараз має інше бачення:
«Просто більше розумію ситуацію. Війна триває. Вона важка. І так швидко, як би нам усім хотілося, не завершиться. Будемо робити усе, щоб наближати перемогу».
Нагадаємо, журналісти побували на вогневих рубежах нашої волинської 100 бригади територіальної оборони.
Коментарів немає
Залишити коментар