Лікарка-фтизіатр Наталія Чурсіна розповіла про окупацію Макіївки, життя під окупацією, терор росіян і про життя з нуля в Луцьку.
Про це йдеться у сюжеті в рамках проєкту «Генерація Успішних Людей» для «Insider Media».
Коли почалася «повзуча» окупація Донецької області, пані Наталія публічно сказала, що при «днр» працювати не буде.
«Я не збираюся працювати при окупаційній владі. Це думка моя і моїх близьких. Моя родина також не підтримувала окупаційну владу. Одна тоді ще не дуже в це [в окупацію] вірилося, в 2014 році. Була надія, що Україна звільнить абсолютно всі території. У серпні, коли почали забирати моїх підлеглих з роботи на підвали, коли почалися обшуки, забирали обладнання, комп’ютери на перевірку, коли почалися репресії, коли серед ночі піднімали мене як чергового лікаря і з рушницями шукали «Правий сектор» серед хворих, то розуміла, що це питання треба буде скоро вирішувати.
Тим паче в мене двоє маленьких на той час дітей, яким потрібно було завершувати освіту. І ми вирішили виїжджати, однак я зразу виїхати не могла, бо я виконувала обов'язки головного лікаря. Лікарі роз'їхались, йшли бомбардування, в нас були потрапляння і на території закладу. Відповідно треба було надавати медичну допомогу тим людям, хто лишився. І при самій такій нагоді, коли можна було покинути ті території, я виїхала».
За словами пані Наталії, окупаційна влада була зацікавлена, аби «ключові» люди перейшли на їхню сторону.
«Аби головні лікарі, заступники прийняли їхню сторону. Було мені декілька дзвінків з пропозицією стати міністром охорони «днр». На це я, звичайно, не погодилася. І вирішила виїхати», - розповідає лікарка-фтизіатр.
Як зауважує жінка, хоч рішення покинути свій дім у було важким, але важко давалося й вирішення технічних питань.
«Рішення того, що треба забезпечити двох дітей, треба десь зняти житло. Ви самі розумієте, що зарплати лікарів не є найбільшими в Україні і не є такими престижними. Тим паче це мінус 10 років. Однак для мене, з іншого боку, це було рішення геть просте в тому плані, що коли в мене запитали: «Як так ти збираєшся кинути свою посаду, дві хати, своїх батьків, своє становище? Ти багато років працювала, тебе знають в регіоні, ти маєш напрацьоване ім'я». Тоді я сказала: «Залежить все від того, що ми сприймаємо за «наш дім». «Наш дім» – це будівля нашої хати чи «наш дім» – це Україна? Чи «наш дім» – це люди, з якими ми знаходимось в одній зв'язці?» Більшість моїх друзів, більшість людей, з ким я спілкувалась, так само виїхали, так само прийняли таке важке рішення. Ми продовжуємо з ними спілкуватись, але вже на цій території», - додала Чурсіна.
Деталі – у сюжеті.
Коментарів немає
Залишити коментар