Забезпечити військових — це обов’язок українців, — Олександр Кваша

Українські захисники зараз, як ніколи, потребують допомоги та підтримки людей. І якщо перші місяці після повномасштабного вторгнення люди активно долучались до будь-якої діяльності спрямованої на забезпечення наших Воїнів, то останнім часом активність дещо знизилась. 

Про це в інтерв'ю Insider Media розповів волонтер, громадський діяч, керівник волонтерської групи БФ «Слава» Олександр Кваша.

— Після 24 лютого, у перший день повномаштабного вторгнення, з самого ранку телефон став гарячим від дзвінків. Як правило, телефонували люди, які залишилися у місті після вибухів. У декого була паніка, де знайти надійне укриття, що робити в такій ситуації, адже ніхто з нас не знав, що таке ракетні обстріли. Але більшість телефонували з питаннями, як забезпечити захист міста, де можна отримати зброю, куди везти шини на перші блокпости, коли збираємось робити «коктейлі молотова».

Як більшість українців, я розумів, що війна неминуча, тому завчасно зібрав «тривожну валізку». Але ніхто з нас не чекав ракетних ударів одночасно по всій Україні в час, коли всі ще спали. І хоча ранок був тривожним — паніки не було.

— Оскільки волонтерською діяльністю ви займались і раніше, то розкажіть як змінились потреби війська та людей після 24 лютого і, на що зараз спрямовані ваші основні сили?

— Потреби не змінилися для військових за ці роки, лише масштаби збільшились і розуміння людей прийшло, що війна прийшла в наш дім, а не десь далеко на сході України. Від 24 лютого активно допомагали усі: старші люди, діти, малознайомі писали в месенджер, телефонували з-за кордону знайомі, де іноземці пропонували допомогу у такий важкий час.

Але, на превеликий жаль, така активність зберігалась лише перші декілька місяців. Зараз з кожним днем, як серед українців, так серед іноземців, в більшості панує втома, апатія і навіть байдужість.

Зараз, як і раніше, основні сили спрямовані на тероборону, ЗСУ, а також на допомогу родинам з особливими дітками, родинам, що переїхали до нас з міст, які окуповані чи постійно під обстрілами. Також, як завжди, активно допомагаємо притулкам. Команда людей, з якими я працюю – це вмотивовані люди, які всі свої сили та ресурси спрямовують на перемогу та  людей, які опинилися в скруті. Моя волонтерська діяльність розпочалась з Майдану, відразу після якого почалась війна у 2014 році. З того часу і до сьогодні я і небайдужі люди гуртуємось і допомагаємо нашим військовим, діткам, які опинилися без батьківського піклування, особливим діткам та їх родинам.

— Якої допомоги від людей зараз потребуєте найбільше?

— Найбільш нагальна проблема – пальне для авто. Взагалі, активність людей майже на нулі. Тому я прошу людей активніше долучатися, адже перемога твориться життями наших військових, тому забезпечити їх усім необхідним для збереження їхнього здоров’я та життя — це наш обов’язок.

— Що є найважчим в роботі волонтера?

— Важким є не фізична втома, не відсутність вихідних, ночі чи дня, а моральне виснаження, коли приходить звістка про загибель людей, з якими ти вчора розмовляв.

— Якою бачите Перемогу України та Україну після Перемоги?

— Для мене Перемога – це звільнення усіх окупованих територій та можливість побачити  причетних до загибелі тисячі українців на лаві підсудних в суді в Гаазі. Щоб вони змогли побачити відродження України і зрозуміти, що їхнє кількастолітнє намагання знищити нашу націю остаточно закінчилось поразкою. Хочу бачити Україну в колі європейських держав, повноправним членом НАТО. Країну, в якій діють закони, де кожен українець може почуватися захищеним.