Як у Луцьку допомагають дружинам військових: проєкт «Позивний Дружина»

Волонтерка та практикуюча психологиня з Луцька Альона Юхимчук стала лідеркою проєкту «Позивний Дружина». 

Альона заснувала проєкт після того, як сама пройшла курс підтримки на початку повномасштабного вторгнення. Мета ініціативи – підтримати жінок, чиї чоловіки стали на захист України, почути їх, допомогти та навчити жити з щоденними тривогами, - пише видання «Район. Луцьк».

Все почалось з набору групи підтримки на три місяці, але коли пройшов час, дівчата, які були в групі, не захотіли завершувати свою роботу.

«Коли я почула про заснування цього проєкту, відразу забронювала собі там місце. І за п’ять місяців його існування я не пропустила жодну зустріч, окрім тієї, що була після загибелі Вадима. Я виходжу з зустрічей натхненна, перезавантажена. Це дуже ефективно. Дає відчуття, що ти не одна. Таких, як ти, багато. Це мотивує робити більше», – ділиться Аліна Раджабова, одна з учасниць ініціативи «Позивний Дружина». 

Вадим Прокопчук – доброволець з села Човниця Ківерцівської громади. Він став на захист України з перших днів повномасштабного вторгнення. Вадим загинув 12 лютого цього року біля Авдіївки. Офіційно мав звання солдата, але виконував обов’язки командира взводу, готувався отримати офіцерське звання.

На одному з бойових виходів Вадим та його побратими потрапили під ворожий обстріл. Волинянин, хоч і отримав контузію, вирішив врятувати одного з побратимів, але загинув під мінометною атакою. Його дружина Юлія Прокопчук до загибелі чоловіка була активною учасницею та ініціаторкою створення проєкту «Позивний Дружина». 

Втрата Вадима була першою втратою для жінок зі спільноти та дуже вдарила по усіх – багато з них особисто знали захисника. 

«Ці два роки ми з Юлею були в одних умовах, тому вона і Вадим стали мені дуже близькі. Він підтримував нашу роботу над проєктом, хотів, щоб ми продовжували. А потім його раптом не стало – частина мого світу рухнула. Я не уявляла, як я зможу продовжувати працювати над проєктом після його загибелі, але потім Юля і Люба вирішили рухатись далі, а я просто не мала права сказати «ні». Ми відновили роботу після його смерті, і я вирішила, що мій вклад у проєкті буде присвячений йому, бо Вадим хотів, щоб після його смерті у Юлі було місце, де вона зможе відчути підтримку», – розповідає Аліна. 

Нині щосуботи жінки збираються у приміщенні луцького РАГСу, яке спеціально облаштували для соціального проєкту. Окрім Альони, у «Позивний дружина» є ще два практикуючі психологи. 

З настанням тепла зустрічі почали переносити на природу, у парк. Дівчата займаються не лише груповою терапією, а й арттерапією, та проводять інші заходи. Наприклад, на останню зустріч вони запросили дівчину, яка грала на скрипці. Вона сама виявила бажання підтримати та розрадити своєю музикою.

Проєкт існує на благодійній основі. Його підтримує відома мережа ресторанів «Фелічіта».

«У нас є спільний біль. Він має різні відтінки, але ми усі розуміємо одна одну. Сам факт усвідомлення, що ти не одна така, є терапевтичним. Це і робить такий вид терапії особливим. Наші розмови не змінять обставини, не повернуть чоловіка з фронту. Але це допомагає людині особисто, внутрішньо. Це про опору, яка дозволяє жінці встати, коли вона падає», – каже Альона.

^{Юлія Прокопчук, Любов Прокопчук, Людмила Назарчук}

Окрім очних зустрічей, проєкт також існує в онлайн-формі. «Позивний Дружина» має сторінки в Інстаграмі та Телеграмі, а також чат, куди можна вільно доєднатись та поспілкуватись з іншими жінками, що потрапили в таку саму ситуацію. 

За словами організаторок, саме розвиток онлайн-частини проєкту зараз є пріоритетним. У соцмережах вони випускають інтерв’ю з психологом, жінки діляться своїми історіями та публікують поради для інших жінок у такій ситуації.

Головна рушійна сила проєкту – бажання закрити потребу жінок у розумінні свого тягаря, почути їх історії, розділити свої переживання одна з одною.

«Ця травма має вийти через уста, історія має знайти свого свідка. І ми хочемо стати свідками цих історій, сказати, що ми віримо їм, проживаємо цей біль разом», – зазначає Альона.

Офлайн-група підтримки не може вмістити у себе усіх охочих. Вона має залишатися у межах десяти-п’ятнадцяти людей – це оптимальна кількість для того, щоб усі були почуті та зберігалась дружня атмосфера. 

За словами Альони, зараз немає можливості набирати інші офлайн групи, хоч такий запит і є. Тому і почався активний розвиток онлайн-проєкту – там можливості необмежені, туди може звернутись кожна. Також дівчата підкреслюють, що хотіли б, щоб цей формат підтримки дружин військових розвивався і поза межами «Позивний Дружина». 

Альона розповідає, що зараз вона та інші дівчата працюють над тим, щоб розробити формат, у якому вони зможуть допомагати іншим жінкам зі створенням офлайн-груп підтримки у своїх містах. Так до них звернулись жінки з Рівного, що хочуть взяти ініціативу та розвивати власний проєкт такого формату. На їхню думку, важливо не сидіти й чекати, а брати справи у свої руки – це не тільки допомагає відволіктись, а й приносить суспільну користь. 

На думку Альони, основною проблемою, через яку жінки звертаються за допомогою до груп підтримки та психологів, є тривожність. Щоденно вони проходять через переживання за чоловіка, який наражає себе на небезпеку кожен день, кожну хвилину. Це дуже стомлює психологічно й погіршує самопочуття. Спілкування ж з тими, хто має такий самий досвід, дозволяє перезавантажитись та знайти у собі сили боротися з цією тривожністю.

Також дружини військових часто стикаються з нерозумінням, із заздрістю до тих, чий чоловік залишився цивільним, зі злістю на тих, хто незаконно виїхав за кордон чи ухиляється від служби. За словами психологині, це нерозуміння є природним, бо важко осягнути, чому хтось мусить ризикувати життям, а хтось має можливість жити внаслідок внеску іншого. 

Проте підтримка проєкту направлена на те, щоб зменшити негативні емоції, навчитись їх розуміти та справлятись з ними самостійно.

«У нас є правило, ми не даємо дурних порад. «Просто не думай про це» – не працює», – коментує психологиня. 

Тим жінкам, які не мають можливості звернутись за професійною психологічною допомогою, вона радить не сидіти на місці, а робити щось – займатись улюбленою справою, жити повсякденне життя, волонтерити. На її думку, важливо не віддаватись переживанням, а розуміти їх та шукати раціональні шляхи з ними справитись. 

На жаль, горе не оминуло жінок з проєкту «Позивний Дружина». Двоє з них втратили чоловіків на війні. Але це, на думку Альони, хоч і сильно вдарило по інших дівчатах, змушує їх не зупинятись і працювати далі. 

Окрім підтримки одна одної, учасниці хочуть зберегти пам’ять про своїх героїв та їх дружин. Зараз у планах в Альони започаткувати іншу групу підтримки для дружин загиблих військових, але, за її словами, реалізувати це стане можливим не раніше вересня. Проблема полягає в тому, що дружин тих, хто воює зараз, і дружин загиблих захисників не можна об’єднувати в одну групу, тому що у них різні запити, різні проблеми, і часто вони стають тригерами одна одній.

Особливо травмуючим є те, що жінки не можуть зрозуміти одна одну, порадіти або посумувати разом – вдовам важко змиритись з тим, що їхні чоловіки вже ніколи не зможуть приїхати до них у відпустку. Вони вже віддали країні найцінніше.

«Ми не розуміємо, як це. Ми хочемо підтримувати, щось зробити, щось написати, але боїмося зробити боляче», – розказує одна з учасниць про спілкування з жінками, які втратили чоловіків. 

Великою проблемою є й те, що суспільство не вміє спілкуватись з дружинами загиблих, не може їх зрозуміти. І хоч ця проблема і постає гостро, зараз її вирішити дуже складно. 

Але дівчата не здаються. Щодня вони публікують пости, спілкуються у чаті, разом організовують збори на потреби військових та проводять благодійні заходи. «Позивний Дружина» надає їм сил, показує, що вони не самі, що є ті, хто готовий розділити з ними їхні переживання. Це важливо – підтримувати одна одну в такій складній ситуації. І організаторки проєкту планують робити це стільки, скільки буде потрібно, розвиваючи проєкт. 

Олександра ГУБА