Волонтерка Наталія Грушка розповідає про те, як швидко змогла об’єднати навколо себе десятки людей, як це купувати і передавати військовим автівки, які «потрібні на вчора» та про кілометри сплетених сіток, що рятують життя.
Про це йдеться в інтерв'ю в рамках проєкту «Моя хата не скраю» для «Insider media».
Волонтерство, за словами жінки, це не про красиві фото у соцмережах, а про принципову позицію. У цьому відео:
- про круту команду: коли сусіди як родичі та як школярі гімназії №12 за чотири роки стали дорослими волонтерами,
- про чесність: чому «закручені банки» з донатами відкривають лише зі свідками та як боротися з «показовими виступами» у волонтерстві,
- про фронтову дружбу: дзвінки з передової та взаємну підтримку, що не дає опустити руки.
«У моєму житті все щиро й відкрито. І до війни так було. Ми ще волонтерили до повномасштабного вторгнення. Я з чоловіком були в 2017 чи 2018 році з поїздкою з варениками, з олів’є. Тоді робили такі акції. Можливо, тоді хлопці були менш забезпечені продуктами. Ми проїхали тоді Бахмут, Авдіївку, Мирноград. Я тоді вже бачила, що таке війна, що нічого доброго немає. Але це тоді були ще «квіточки». Тепер пожинаємо плоди того, що посиналося ще тоді», - розповідає Грушка.
Також, за її словами, у команді є люди, які з нею від початку, а є й нові волонтери.
«Буває по-всякому. Є люди, які зі мною, коли мій син пішов у яслі, в садочок. Ці люди зараз більшість зі мною в команді. Хоча наші діти вже студенти. Це люди перевірені роками. Але також до нас долучаються нові люди, і я тому щаслива. У нас є матері, діти яких воюють, є вдови, є дружини військових, діти. Вони в нас, певно, в якийсь період шукали якийсь релакс, трошки заспокоєння, десь переключитися, але знайшли собі нормальну підтримку», - розповідає волонтрека.
Коментарів немає
Залишити коментар