Іловайський котел: восьма річниця кривавого серпня

Одна із найтрагічніших подій в історії незалежної України – Іловайський котел відбулася рівно вісім років тому.

29 серпня 2014 року Іловайськ мав стати “зеленим коридором” для українських військових, однак обернувся зрадою та сотнями загиблих, поранених, взятих у полон та зниклих безвісти.

29 серпня сьогодні – День пам’яті українських захисників. З початком повномасштабного вторгнення росії цей день має закарбуватися у думці кожного українця.

29 серпня сьогодні – трагічне нагадування про те, якою була ціна “домовленостей” та “переговорів” з росіянами.

Перші бої за Іловайськ

У серпні 2014 року ситуація на Донбасі розгорталася на користь українських військ: протягом літа від сепаратистів було звільнено такі міста, як Маріуполь, Сєвєродонецьк, Лисичанськ та інші.

Однак у самому Донецьку та Луганську діяли адміністрації так званих днр та лнр.

Місто Іловайськ територіально розташоване за 12 км від траси Н-21 – головної дороги, яка з’єднує між собою два обласні центри.

Звільнення Іловайська давало українським військам чималий козир у продовженні АТО. Однак сталося інакше.

Олексій Свинаренко, позивний Сталкер, був гранатометником у батальйоні Шахтарськ (сотня Ісуса Христа).

У зоні АТО він прослужив з травня до серпня 2014 року. Разом із десятками бійців тоді 20-річний Сталкер брав участь у боях за Іловайськ.

– Пішов на фронт, бо хотів захищати свою Батьківщину. Це головний обов’язок кожного чоловіка.

Він пригадує, що перша спроба взяти місто штурмом відбулася 10 серпня. Проте плани підрозділу змінила помилка розвідки.

– Замість легкоозброєних бойовиків на нас чекала багатоешелонна оборона противника з мінометами, замаскованими позиціями, бетонними дотами. Тому втрати були доволі високими.

Тим часом до міста підтягувалися й інші батальйони. 14 серпня Шахтарськ здійснює другу спробу штурму Іловайська.

– Нашим завданням було відволікти на себе частину ворожих сил та викрити вогневі позиції сепаратистів. Тоді батальйон виконав це завдання, хоч ми і потрапили у невелике оточення, з якого вийшли без втрат.

19 серпня підрозділ відправили в лобову атаку на місто залізничними шляхами. Під час цієї атаки загинув один солдат (позивний Фін), ще п’ятеро були важко поранені, багато бійців дістали контузії.

Наступного дня, 20 серпня, після невдалого штурму Іловайська зі сходу (селище Виноградове) Сталкера та ще декількох бійців відправили на посилення флангів міста.

– Ми поїхали на посилення блокпостів у район Оленівки, де на нас чекали бійці 51-ї окремої механізованої бригади. Відбувся танковий бій, де мене серйозно поранили.

Протягом тижня українським військовим вдалося взяти під контроль третину Іловайська.

24 серпня Україна святкувала День незалежності, і поки у Києві тривали гучні святкування, а колони військової техніки рухалися центральною вулицею столиці, на Донбасі фіксували вторгнення регулярних російських військ.

– Ми повинні були або виходити із котла, або ж розривати оточення та остаточно брати Іловайськ. Солдати розповідали, що всі ці лічені дні керівництво отримувало з Києва лише один наказ – триматися і чекати підмоги.

Як йдеться у звіті Офісу Генерального прокурора, співвідношення українських та російських сил було таким:

• особовий склад – 1 до 18;
• танки – 1 до 11;
• бронетехніка – 1 до 16;
• артилерія – 1 до 15;
• Гради – 1 до 24.

Сили зс рф, які без оголошення війни увійшли на територію України, налічували дев’ять батальйонно-тактичних груп.

Саме вони оточують батальйони МВС України Дніпро-1, Миротворець, Світязь, Херсон, Івано-Франківськ, Нацгвардії Донбас і сили сектору Б.

Переговори з ворогом та пропозиція путіна

Фаза запеклих боїв із сепаратистами та російськими військовими припала на 25-26 серпня. Саме тоді українські війська опиняються у щільному кільці.

Починаючи з 26 серпня, тривали офіційні перемовини між керівником АТО Віктором Муженком і заступником начальника генштабу рф Миколою Богдановським.

Тоді Генпрокуратура України повідомляла про 12 телефонних розмов між відомствами.

Уже 29 серпня володимир путін офіційно закликав “ополчення” створити так званий зелений коридор для виходу українських бійців.

Однак згодом російське командування змінить цю умову: перед виходом з Іловайська солдати мають залишити усе своє озброєння.

Перший вихід українських підрозділів, сформованих у колони Північ та Південь, розпочався о 4.45 ранку.

Вже о 6.00 російський офіцер передав команду залишати територію без зброї та техніки.

Під час виходу, поки тривали переговори, важкоозброєні ворожі війська впритул почали обстріл колон українських солдатів.

Зелений коридор став червоним

Бої за Іловайськ, за даними аналізу Генштабу України, протягом всього серпня забрали життя 366 українських військових, ще 300 опинилися у російському полоні, поранення різного ступеню важкості дістали 450 бійців.

Водночас парламентська Тимчасова слідча комісія з розслідування Іловайської трагедії оцінювала загальні втрати українських військ у тисячу осіб.

Олексій Свинаренко переконаний, що таких великих втрат можна було уникнути. Він пригадує настрої бійців батальйону.

– Ми йшли на бій рішучими та впевненими, однак більшість з нас були незадоволені командуванням через безглуздість наступальних дій. Для штурму міста нам виділили замало вогневих засобів. Нам потрібно було більше танків та артилерії, Іловайськ ми змогли б взяти ще під час перших штурмів.

Координація наказів українського керівництва під час ведення військових дій могла врятувати десятки життів.

– Річ у тім, що нам доводилося піхотою придушувати ворожі кулеметні точки та опорні пункти, замість того, щоб ліквідувати їх танками, а піхотою йти на зачистку.

З моменту трагедії і до сьогодні точна кількість постраждалих неодноразово змінювалася, а цифри використовувалися для маніпуляцій.

Офіційну хронологію подій в Іловайську за версією Генштабу України до другої річниці трагедії було викладено у трьох відео на Youtube-каналі.

А ось уточнені втрати українських військ безпосередньо під час виходу “зеленим” коридором з Іловайську Генштаб оприлюднив лише у 2019 році.

• загинули – 129;
• зазнали поранень – 18;
• потрапили у полон – 10;
• зникли безвісти – 22.

Статистика не охоплює втрат серед добровольців, які входили до підрозділів МВС і також перебували у колонах, що залишали Іловайськ.

Пошук, ідентифікація та поховання загиблих українських військових під час виходу з Іловайського котла тривали більше року: останні невпізнані тіла було поховано восени 2015 року.

Початок Мінську

Бої за Іловайськ, до яких була прикута увага десятків країн світу, вперше засвідчили присутність регулярної російської армії на території України.

Це стало не лише порушенням норм міжнародного права, а й Будапештського меморандуму, укладеного між Україною, США, Великою Британією та росією.

Згідно з документом, українська сторона офіційно позбавила себе статусу ядерної держави, натомість решта підписантів надали гарантії забезпечення територіальної цілісності та суверенітету України.

Окрім цього, в Іловайському котлі загинула найбільша кількість українських військових за всю історію незалежності України.

Важкі втрати та критична ситуація на Донбасі, яка після подій серпня 2014 року обернулася із наступальної тактики в оборонну, спонукала українську владу до укладання Мінського перемир’я.

Для цього було скликано контактну групу Україна – росія – ОБСЄ, а також представників так званих днр та лнр.

Угоду, відому під назвою Мінськ-1, було укладено 5 вересня 2014 року. Однак перемир’я, передбачене цим та низкою наступних документів, зривалися один за одним.

Станом на 2022 рік місто Іловайськ контролюють бойовики так званої днр.

Розслідування триває

Встановлення усіх обставин трагедії в Іловайську триває сьомий рік поспіль, родини загиблих військових продовжують вимагати об’єктивного розслідування.

У своїх зверненнях до президента Володимира Зеленського вони наголошують, що крім російських військових і чиновників треба судити і колишніх українських чиновників.

Журналісти та волонтери неодноразово заявляли про помилки керівництва АТО під час ведення військових дій і операцій.

Вже у 2020 році Офіс генпрокурора оприлюднив офіційну заяву, у якій названо головну причину трагічних подій під Іловайськом – військова агресія збройних сил рф.

– 29 серпня 2014 року за безпосередньою вказівкою та наказом командування генерального штабу зс рф, грубо порушуючи ст. 37 Додаткового протоколу до Женевської конвенції, російські військовослужбовці впритул розстріляли з важкого озброєння колони українських військових, разом із трьома полоненими російськими десантниками під час виходу особового складу підрозділів сил АТО в районі населених пунктів Старобешеве, Чумаки, Новодворське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області.

Під час розслідування до кримінальної відповідальності було притягнуто 110 осіб: серед них – 68 громадян росії, з яких 21 – високопосадовець.

Зазначених осіб оголошено в розшук, однак фізично ніхто з них досі не поніс покарання.

Крім того, до суду направлено 48 обвинувальних актів стосовно 51 особи, а вироками українських судів 35 осіб заочно засуджено, зокрема, 13 громадян рф, серед них троє військовослужбовців збройних сил рф.

Попри те, що всі зібрані матеріали про воєнні злочини росіян під час боїв за Іловайськ було передано до Міжнародного кримінального суду, чимало документів про війну серпня 2014 року залишаються засекреченими.

У серпні минулого року генеральний прокурор Ірина Венедіктова заявила, що матеріали справи про організацію і самі бойові дії під Іловайськом будуть розсекречені, а СБУ вже направила відповідні клопотання до Генштабу.

За її словами, на офіційному сайті Офісу генпрокурора буде спеціальний розділ про Іловайську трагедію, в якому міститиметься інформація про перебіг і результати слідства та розсекречені матеріали справи.

Зазначимо, що після початку повномасштабного вторгнення рф справу про Іловайський котел публічно не обговорювали. Виконувач обов’язків генерального прокурора України Олексій Симоненко також поки що не висловлювався про перебіг справи.

Іловайський котел став однією з найкривавіших сторінок в історії сучасної України.

Нехай світла пам’ять про героїв, які до останнього не втрачали ні бойового духу, ні віри в нашу перемогу, назавжди залишається в наших серцях.