Розмова головного редактора «», секретаря Національної спілки журналістів України Володимира Данилюка та керівницею «Insider Media» Катериною Той.
Говорили на тему журналістського буття, і доволі спонтанно вирішили записати розмову, так би мовити, для преси. На відміну від класичного інтерв’ю, коли один зі співрозмовників тільки ставить запитання, а інший, здебільшого, лише відповідає, цього разу це був зацікавлений діалог.
– Нещодавно закінчився термін Ваших повноважень як члена Національної суспільної телерадіокомпанії України. Чим запам’ятався цей період роботи і чому не продовжили каденцію?
– Не продовжила, тому що це, в принципі, логічно. Кожна фракція в парламенті висуває свого представника, а фракція, яка мене висунула («Воля народу», – ред.), закінчила своє функціонування, свою роботу. Відповідно, закінчилася і моя каденція.
– Робота на цій посаді була оплачувана?
– Ні – на громадських засадах.
– А чому?
– Тільки в Україні не оплачується діяльність членів Наглядової ради НСТУ. У всіх країнах, де є Суспільне телебачення, робота в Наглядовій раді повністю оплачується. А в нас ця діяльність виключно… на громадських засадах.
– Я ще розумію, якщо це Національна спілка журналістів, де є секретар, наприклад, і він виконує якісь повноваження на громадських засадах... А це – фактично державна справа!
– Так, це проблема. І цього року новий парламент її досі не вирішив. З цього приводу подавалися пропозиції, але депутати за них не проголосували.
– Що в цій роботі Вам найбільше запам’яталося? Можливо, якась скандальна ситуація, радісна подія, чи якийсь робочий відповідальний момент?
– Постійно відбувалися наради. Таке, щоб я щось запам’ятала, щоб змінило моє бачення – не було. Взагалі, сама стратегія передачі наших обласних філій державних телерадіокомпаній, реформування в Суспільне телебачення – це, напевно, з самого початку була не дуже вдала ідея, адже зробити зі старого щось нове насправді дуже важко. Це абсолютно інші стратегії та інший напрямок. Якщо раніше всі співпрацювали з владою, то зараз це просто висвітлення важливих подій у суспільстві. І все.
– І це все відбувається в умовах війни, коли держава повинна бути присутньою в інформаційному просторі та здійснювати комплекс заходів: якщо не для підвищення обороноздатності, то хоча б для підняття патріотичного духу! На початках і я виступав на нараді, в якій брала участь тодішня голова наглядової ради НСТУ Світлана Остапа. Я ще від імені облорганізації НСЖУ сказав, що ми категорично проти цієї реформації – по суті і по формі. Це зовсім різні напрямки, це суперечить європейським стандартам і зовсім не відповідає суті справи. А так і столиці з колись відносно незалежних облдержтелерадіокомпаній зробили якісь бригади у великому колгоспі, які керуються з Києва, тому й ці більш-менш незалежні місцеві медіа опинились під контролем столиці... Те саме зараз і з Законом «Про медіа». Вони хочуть підпорядкувати друковані ЗМІ до органу, який займається не газетною журналістикою!
– Суспільне телебачення є незалежним, з одного боку, а з іншого – фінансується державою. Тут виходить своєрідний колапс. Гроші їм заробляти дуже важко, тому що всією рекламою займається Київ, центральний офіс. І це питання треба вирішувати, може, в новій каденції візьмуться? Окрім того, залишилося дуже багато приміщень колишніх державних телерадіокомпаній... Що з ними робити?
– У Львові пішли іншим шляхом. Вони забрали свої приміщення в обласну комунальну власність і зберегли незалежного від столиці телерадіомовника. А на Волині може вийти так, коли наші приміщення забере незрозуміло хто. Гаразд, до іншої теми. Ви у журналістиці багато років. Починали з «Аверсу», очолювали пресслужбу голови облдержадміністрації Анатолія Француза, потім кілька проектів було: «ВолиньPost», «12 канал»… Ми говоримо з Вами напередодні Дня журналіста. Чим відрізняються тодішня і теперішня журналістика, з Вашою точки зору?
– Кардинально відрізняються! Раніше журналісти дотримувались якихось неписаних правил. Взяти найпростіший приклад – висвітлення тієї чи іншої події. Журналіст, який поважав себе, повинен був подати позицію всіх сторін – зацікавлених і незацікавлених осіб, які мають відношення до події. Сьогодні ж, здебільшого, матеріали роблять на замовлення, і ми бачимо одностороннє висвітлення. Тому що журналістика перейшла в комерційну площину.
– Можливо, це тому, що держава самоусунулася з інформаційного простору? Тобто, вона кинула його напризволяще – і ця ніша заповнюється людьми, які мають гроші, дуже часто – різного походження.
– Тут є дві сторони. З одного боку, всі говорять про демократію і невтручання в журналістику з боку держави. З другої сторони – цю нішу заповнюють комерційними структурами, які її й утримують. Така вийшла своєрідна форма ринкових відносин у медійній сфері.
– Я не кажу, що держава повинна втручатися, але вона має бути присутня. Цими днями Європейська федерація журналістів зініціювала, а Євросоюз ухвалив програму в розмірі 2,8 мільярдів євро на розвиток своїх медіа: для боротьби з фейками та ворожою пропагандою в тому числі. Тобто, ЄС думає про свою інформаційну безпеку, щоб медіа були в них справді незалежні і неупереджені. І говорити від імені Української держави чиновникам, що ми взагалі не будемо брати участь у цьому процесі – це неправильно. Бо ніша заповнюється, так чи інакше. Ми ж говорили: якщо люди не хочуть годувати свою армію, то будуть годувати окупантів. Якщо не хочуть дивитися своє телебачення, читати свої газети, соцмережі, телеграм-канали – будуть споживати інший продукт. І ми це сьогодні робимо. Який вихід, як Ви думаєте?
– От я роблю дуже багато інтерв’ю і зачіпаю такі теми, як судова система, медицина, освіта... Це все в Україні потребує не те що реформ, просто все з ніг на голову потрібно ставити. Я не знаю, чому думають, що журналістика пізніше має бути за якісь інші сфери пріоритетом? Це одне зі стратегічних питань, тому що всі ми знаємо, як Росія веде свою гібридну війну, і не тільки Росія. І медіа найбільше впливають на свідомість громадян. Треба якісь закони приймати і встановлювати ці правила – і поведінки журналістів, і взагалі суспільства. А фейки – це взагалі одна з найбільших проблем сучасної журналістики.
– Взагалі, потрібно зрозуміти, хто в цій країні журналіст, а хто не журналіст!
– Так. Сьогодні блогер – той самий журналіст. А хто такий блогер? Він може написати будь-що: все, що захоче або все, що скажуть. І він не керується ніякими законами.
– В Європі не так. Там є відповідальність навіть за соцмережі. Туди не можуть зайти під якимось невідомим ніком. Ти зареєстрований і відповідаєш за все, що пишеш. Це європейська практика.
– В той же час, всі дуже бояться тих же самих журналістів. Щоб не написали якийсь негативний матеріал чи розслідування, а органи не взяли до уваги їхні публікації і не розпочали слідство...
– Хоча повинні це робити згідно чинного законодавства самі, не чекаючи офіційних звернень від ЗМІ. Не треба звертатися до них письмово, вони це мають відстежувати і реагувати.
– Особливо, якщо публікації стосуються посадовців.
– Ви створили новий проєкт – абсолютно свіжий, незвичайний. Розкажіть про нього кілька слів.
– InsiderMedia– це справді новий проєкт, формат. В мене є досвід в інтернет-журналістиці, на телебаченні. Ми зробили такий мікс, тому що, на жаль, чи на щастя, в нас люди все менше хочуть читати, не хочуть звертати увагу на аналітику. Формат відео – він найкраще лягає на сучасні уми глядачів. Тому ми стараємося робити все міксовано, і в публікаціях та розслідування ми завжди заслуховуємо всі сторони. Я це просто вимагаю від наших журналістів.
– Я не зовсім погоджуюся. Наприклад, люди дуже багато часу проводять за кермом. І при всьому бажанні дивитися відео там неможливо. Я говорю, що радіо мало б розвиватися теж.
– Тому наші інтерв’ю у відеоформаті, адже їх можна слухати. Ми брали декілька інтерв’ю навіть у незрячих людей – і вони з задоволенням їх.
– Нещодавно Вам спалили машину... Це шок, хоча б тому, що Ви – жінка… На якому етапі розслідування?
– Справу розслідують. Поки що результатів я не знаю. Розглядають різні версії, навіть самопідпал. Але хто був на місці події – бачив, що автомобіль знаходився досить близько до будинку, до якого газ підведений ззовні. І якби я не прокинулася, і ми з дитиною не вибігли на вулицю та не викликали вчасно пожежників, які спрацювали дуже оперативно – не знаю, як би це все закінчилося.
– Слідчі серйозно думали, що це Ви самі собі спалили машину для того, щоб привернути увагу до своєї персони чи сайту?
– Не знаю – серйозно чи ні? Вони, мабуть, читають сумнівні телеграм-канали. За їхніми словами, є версія про самопідпал, тому вони повинні її теж розглянути. Я – не заперечую: нехай усі версії розслідують. Але небезпека для життя була дуже велика! Для життя мого і моєї дитини… Можливо, підпалювача і знайдуть. А от замовника – не знаю.
– Ви припускаєте, хто це міг бути? У вас є «друзі», які могли б це зробити?
– Я, в принципі, досить комунікабельна людина, з усіма знаходжу спільну мову. У мене не було ніяких конфліктних ситуацій, не пам’ятаю такого... Можливо, я чогось не знаю? Але не було відкритих конфліктів. Якщо говорити, чи я вірю, що цей злочин розкриють… Після того, як стало відомо про підпал автомобіля, я отримала багато дзвінків якраз від тих людей, кому також свого часу спалили машину. Жоден із цих злочинів не було розкрито.
– Ми з Вами зустрінемося через років через 10, і, як Ви думаєте, про що ми будемо говорити у сфері журналістики?
– Ми б писали напевне мемуари про те, яка вона була, та журналістика.
– Ви хочете сказати, що її вже не буде?
– Вона буде, але це буде такий страшний гібрид. Якщо зараз не вжити на законодавчому рівні якісь міри, не впорядкувати це все – може бути колапс, хаос. Тому що фейки розповсюджуються просто з величезною швидкістю, і вони чомусь знаходять свого читача, глядача, на жаль.
– Я кілька років тому був у Єревані. Це відоме Вірменське радіо. І вони всерйоз говорили, що розробляють систему, коли робот буде створювати новини, людським голосом їх озвучувати… Тобто, будуть брати те, що найбільше цікавить людей на сьогоднішній день і конвеєрним методом поширювати...
– Це якраз узагалі всесвітня проблема, тому що питання штучного інтелекту – це «палка з двома кінцями». Ці всі чат-боти – це все лише початок того нового! Нас чекає, можливо, не дуже яскраве майбутнє...
– Дякую! Вітаю Вас ще раз із Днем журналіста. Щоб ми справді працювали в країні, де нашу професію шанують, і щоб ми відчували відповідальність за кожне слово.
Володимир ДАНИЛЮК, Катерина ТОЙ.
Коментарів немає
Залишити коментар