Лучанка розповіла про російський полон

image
Назар Тарадюк / 23.11.2023 / 0 Коментарів

У Ковелі відбулася зустріч колишньої військовополоненої Анастасії Чорненької, яка нині мешкає в Луцьку, та молоді.

Про це повідомив міський голова Ковеля Ігор Чайка.

Анастасія – захисниця Маріуполя. Родом – із Кіровоградської області, але до великої війни жила у Бердянську. До того, як піти у ЗСУ, освоїла музичний фах і бухгалтерську справу. Зрештою, задовго до повномасштабної війни пішла до війська й згодом стала сержантом морської піхоти.

"Пережила пекло бойових дій на комбінаті імені Ілліча, тортури російського полону, теракт у Оленівській колонії. Усе це, як каже вона сама, дуже змінило, але точно не зламало її.

Триматися, каже, допомагала Мар’яна Мамонова, з якою Настя у полоні стала дуже близькою. Та сама Мар’яна Мамонова, історія якої облетіла всі світові ЗМІ, – військова медикиня народила свою донечку через два дні після звільнення з полону. Тепер дівчата – куми.

Декілька цитат Насті із тих, які лишилися у пам’яті після розмови:

  • «Ваші думки – це все. Як ви думаєте – такими ви і будете. Тому треба думати про добре і світле».
  • «Деякі моменти з полону нагадували те, що я бачила тільки у фільмах».
  • «Жоден закон у російському полоні не дотримується».
  • «Найбільше я зараз боюся звуку скотчу. Бо моя асоціація – далі хтось буде плакати і когось будуть бити, вбивати. Цей звук, думаю, памʼятають всі, хто був у полоні».
  • «Ми взагалі не знали, чи Україна ще є. Нам казали, що західна Україна – це вже Польща, а решта – російська територія. Інформації не було ніякої».
  • «Бажання повернутися в Україну допомагало все пережити. Я постійно думала: навіть якщо там все розбомблено, я все одно хочу туди».
  • «На початках ми були в камері, розрахованій на 6 людей. Нас там жило 40. Інколи когось забирали на якісь роботи, тоді трохи більшало місця. Вночі, щоб поспати, ми мінялися місцями – хтось лягав на столик, хтось міг поспати сидячи, інші тоді змушені були стояти».
  • «На нашу мову вони казали «ета нє язик». Була бібліотека, але нам забороняли брати українськомовну літературу. Для них це принципово».
  • «Моя старша дитина була у цей час в окупації. Я не знала, що з нею. А меншій доньці не казали, що я у полоні. Від думок можна було часом зійти з розуму».
  • «Мої цінності і погляди дуже змінилися. Я точно не буду сварити своїх дітей через погані оцінки і точно не робитиму ставку на щось матеріальне. Я – на волі, я можу працювати, висловлювати думку, радіти життю. Це – безмежно багато».

Зараз Анастасія зі своїми двома дочками живе у Луцьку, працює у відомому гіпермаркеті. На запрошення моєї заступниці Наталії Маленицької погодилася приїхати до нашої молоді. Хлопці і дівчата засипали Настю запитаннями. І це добре, бо це спілкування – можливість почути вживу те, про що згодом писатимуть у книжках з історії", - написав Чайка.

Коментарів немає

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов’язкові поля позначені *