Командир самохідної артилерійської батареї 26 бригади оперативного командування «Північ» сухопутних військ ЗСУ Олександр Власюк навчаючись в Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного не міг собі уявити, що отримані знання йому одразу доведеться використовувати на практиці.
Олександр з 2014 – на фронті. 8 років тому на початку березня їхня бригада однією з перших була піднята по бойовій тривозі й відправлена в Херсонську область. Спочатку була команда охороняти кордон із Кримом. У липні дивізіон, в якому служив ковельчанин, передислокувався в зону АТО. Ковельська міська рада.
Тоді комбату Власюку було всього 23. І вже у його підпорядкуванні — понад 50 бійців. Молодий офіцер брав участь у боях за Слов'янськ. За особисту мужність і героїзм був відзначений високою державною нагородою — орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
У складі 26-ої бригади він прослужив майже три роки. Тоді повернувся у рідне місто. Тут його чекала дружина Інна. Хоча вдвох з Ковеля, познайомились у Львові.
Подружжя уже вісім років разом. У них підростають дві чарівні донечки — Вікторія та Вероніка.
Коли ж 24 лютого розпочалась повномасштабна війна з росією, Олександр працював у військкоматі. Для себе вирішив, що має бути на фронті, де може бути корисним, адже має досвід, знання.
Уже з червня офіцер знову боронить Україну. Влітку пройшов навчання за кордоном, освоїв нову для себе техніку. І разом зі своїми хлопцями 26-ої бригади успішно виконує бойові завдання у гарячих точках.
Нещодавно Олександра нагороджено відзнакою Президента України «Хрест бойових заслуг».
Майор оперативно зумів вивести з-під ворожого вогню людей та 10 одиниць техніки. За лічені хвилини противник по цій території завдав масованого удару.
Завдяки своєчасному прийняттю військовослужбовцем єдиного правильного рішення підрозділи вийшли з-під обстрілу без втрат.
Інна каже, що Олександр дуже наполеглива людина, сміливий, мужній, відповідальний. Якщо він уже поставив собі мету, то зробить так, аби всім було добре, аби нікого не образити.
Дівчатка дуже сумують за ним, чекають відеоповідомлень. Малеча часто малює для татка. Здебільшого у них виходять сімейні портрети, де всі разом — мама, тато і донечки.
Спілкуватись часто не доводиться, тож дружина радіє, коли бачить в одному з месенджерів, що її Саша був у мережі. Але найбільше хоче почути про заповітну перемогу.
“Мені дуже страшно, бо я розумію, що у нас є двоє маленьких дітей. Але він переконує, що все буде добре, що він нас там захищає, щоб нам було спокійно жити. Ми за ним як за горою, - розповідає Інна.- А також він дуже переживає за своїх хлопців, як за своїх рідних”.
Коментарів немає
Залишити коментар