Таліби в Афганістані починають репресії проти жінок

В Афганістані, де президент Ашраф Гані втік, а тисячі людей намагаються виїхати з країни і штурмують аеропорти, жінки почали боятися за своє життя через талібів, які позначають яскравими фарбами двері активісток, щоб відзначити їх для майбутніх покарань. Також жінок-ведучих знімають з ефірів після того, як країна потрапила під контроль «Талібану».

Про це пише Metro.

Згідно з повідомленнями, бойовики «Талібану» ходили від дверей до дверей, шукаючи жінок, які відігравали певну роль у суспільному житті, змазуючи їх фарбою, щоб позначити місцеперебування громадянок Афганістану. Хоміра Резай, яка жила в Афганістані до 13 років, а зараз мешкає в Дадлі, розповіла ЗМІ про те, як новий режим вже складав списки жінок, яких можуть переслідувати.

«Лише годину тому я отримала оновлення з Кабула, де вони ходять від хати до хати шукають жінок, які були активістками, жінки, які були блогерками, ютуберками, будь-яких жінок, які брали участь у розвитку громадянського суспільства в Афганістані. Вони йдуть від дверей до дверей, націлюючись на цих жінок, і позначають двері яскраво-рожевою або яскравою фарбою, щоб переконатися, що «це будинок, до якого нам потрібно повернутися і щось з ними зробити», - сказала вона.

Видатні жінки в суспільному житті висловлюють все більше побоювань через те, що таліби влаштують репресивний режим, спрямований проти жінок. Місцеві жителі також кажуть, що зображення жінок на білбордах були приховані талібами, які наполягали на тому, що жінок слід повністю закрити паранжею.

Перша жінка-мер Афганістану переймається тим, що тепер бойовики приїдуть і вб'ють її. Вона додала: «Коли я питаю «який найгірший біль ти відчуваєш?», вони (жінки. - Ред.) кажуть «це не тому, що таліби повернулися, це не те, що уряд відмовився від нас, це не міжнародне співтовариство підвело нас, а це тому, що 20 років, які я працюю, пішли в каналізацію. Це тому, що майбутнє їхніх дітей похмуре, це тому, що права, отримані за останні 20 років, зникли».

«Я сиджу тут і чекаю, поки вони прийдуть. Мені чи моїй родині ніхто не допомагає. Я просто сиджу з ними та моїм чоловіком. І вони прийдуть за такими, як я, і вб’ють мене», - сказала Заріфа Гафарі.

Тим часом журналіст Мустафа Каземі заявив, що більшість телеканалів зараз «зняли своїх жінок ведучих з екранів». Одна журналістка, ім'я якої Guardian змінило для її власної безпеки, заявила, що повідомлення про побиття, примусове прийняття за дружину та зґвалтування жінок та дівчат вводять її в страх, оскільки вона скоро може поділити їхню долю.

«По-перше, я хвилююся за себе, тому що я дівчина, а також жінка-журналіст. Протягом багатьох років я працювала журналісткою, щоб підвищити голос афганців, особливо афганських жінок, але зараз наша ідентичність руйнується», - сказала вона.

За часів попереднього уряду під керівництвом Талібану, жінки жили в утисках, їм було заборонено здобувати освіту. Переважно вони обмежувалися своїм будинком. Були повідомлення про те, що жінок брали за сексуальних рабів і жорстоко ґвалтували їх.

Згодом, The Guardian опублікував лист афганської дівчини, в якій вона описала нинішню ситуацію в країні.

«Недільного ранку я йшла в університет на заняття, коли з жіночого гуртожитку вибігла група жінок. Я запитала, що трапилося, і одна з них сказала мені, що поліція їх евакуює, тому що таліби прибули в Кабул, і вони будуть бити жінок, у яких немає паранджі.

Ми всі хотіли повернутися додому, але не могли користуватися громадським транспортом. Водії не пускали нас в свої машини, тому що не хотіли брати на себе відповідальність за перевезення жінок. Ще гірше було жінкам з гуртожитку, які приїхали за провінцій – вони були налякані і не розуміли, куди їм йти.

Тим часом, навколо стояли чоловіки і сміялися над дівчатами і жінками, сміялися над нашим жахом.

«Іди і одягни свою чадарі [паранджу]», - вигукнув один з них. «Це ваші останні дні на вулиці», - сказав інший. «Я одружуся на чотирьох з вас за один день», - сказав третій.

Коли державні установи закрилися, моя сестра пробігла багато миль по місту, щоб дістатися додому. «Я з великим болем вимкнула комп'ютер, який допомагав моєму народові та спільноті протягом чотирьох років», - сказала вона. «Я вийшла з-за столу зі сльозами на очах і попрощалася з колегами. Я знала, що це останній день моєї роботи».

Я майже одночасно закінчувала два кращих університету Афганістану. Я повинна була закінчити в листопаді Американський університет Афганістану і Кабульський університет, але сьогодні вранці все життя пробігло у мене перед очима, як перед смертю.

Я працювала так багато днів і ночей, щоб стати тим, ким я є сьогодні, і сьогодні вранці, коли я повернулася додому, перше, що ми з сестрами зробили, це сховали свої посвідчення особи, дипломи та сертифікати. Це було жахливо. Чому ми повинні приховувати те, чим повинні пишатися? Зараз в Афганістані нам не дозволяють показуватися такими, якими ми є.

Як жінка, я відчуваю себе жертвою тієї політичної війни, яку розв'язали чоловіки. Я відчуваю, що я більше не можу голосно сміятися, я більше не можу слухати свої улюблені пісні, я більше не можу зустрічатися з друзями в нашому улюбленому кафе, я більше не можу носити свою улюблену жовту сукню або рожеву помаду. І я більше не можу піти на роботу або отримати університетську ступінь, над якою я працювала роками.

Я любила фарбувати нігті. Сьогодні, повертаючись додому, я заглянула в салон краси, куди раніше ходила робити манікюр. Фасад магазину, прикрашений гарними фотографіями дівчат, за ніч зафарбували.

Все, що мені було видно навколо - це перелякані обличчя жінок і потворні обличчя чоловіків, які ненавидять жінок, які не бажають, щоб жінки здобували освіту, працювали і мали свободу.

Найбільш загрозливими для мене були ті, хто виглядав щасливим і висміював жінок. Замість того, щоб стояти поруч з нами, на нашій стороні, вони підтримують талібів і наділяють їх ще більшою владою.

Афганські жінки багато чим пожертвували заради тієї невеликої свободи, яку вони мали. Будучи сиротою, мені доводилося ткати килими, щоб здобути освіту. Я стикалася з безліччю фінансових проблем, але у мене було багато планів на майбутнє. Я не очікувала, що все так закінчиться.

Тепер, схоже, мені потрібно спалити все, чого я досягла за 24 роки свого життя. Мати будь-яке посвідчення особи або нагороди Американського університету зараз ризиковано; навіть якщо ми збережемо їх, ми не зможемо їх використати. В Афганістані для нас немає роботи.

Коли провінції руйнувалися одна за одною, я думала про свої прекрасні дитячі мрії. Ми з сестрами не могли спати всю ніч, згадуючи історії, які моя мама розповідала нам про епоху Талібану і про те, як там поводились з жінками.

Я не очікувала, що ми знову будемо позбавлені всіх наших основних прав і повернемося на 20 років назад. Що після 20 років боротьби за свої права і свободи ми повинні купувати бурки і приховувати свою ідентичність.

Протягом останніх місяців, коли таліби встановили контроль над провінціями, сотні людей покинули свої будинки і приїхали в Кабул, щоб врятувати своїх дівчаток і жінок. Вони живуть в парках або на вулицях. Я була частиною групи студенток Американського університету, які намагалися допомогти їм, збираючи пожертви готівкою, їжею та іншими предметами першої необхідності, і роздаючи їх їм.

Я не могла стримати сліз, коли чула розповіді деяких сімей. Один з чоловіків втратив сина на війні і в нього не було грошей, щоб заплатити за проїзд в таксі до Кабула, тому він віддав свою невістку в обмін на транспорт. Як цінність жінки може бути дорівнює вартості поїздки?

Потім сьогодні, коли я почула, що таліби захопили Кабул, я відчула, що вони будуть поневолювати нас. Вони зможуть грати з нашими долями, як захочуть.

Я працювала вчителькою в центрі навчання англійської мови. Мені нестерпно думати, що я більше не можу стояти перед класом і вчити дітей співати пісеньки про алфавіт. Кожен раз, коли я згадую, що мої прекрасні маленькі учениці повинні припинити навчання і бути замкненими будинку, у мене течуть сльози».