Тетяна Глущук родом із села Криничне колишнього Маневицького району. Там має велику добротну хату, де жила багато років. Але на старість, коли стали докучати хвороби, потребує догляду, тож нині мешкає з внучкою Оксаною та правнучкою Соломією у Луцьку.
Про це пише видання "Вісник".
Тетяна Яківна все життя працювала. Була дояркою на фермі та й вдома тримала чимале господарство.
– Два бики, три корови, пара коней, – береться перераховувати. – А ще птаства цілий двір: кури, гуси, індики. Ще й діткам-двійнятам – сину та дочці – раду давала. Потім пішла в Луцьк робити у «Волиньпромбуд», житло від них отримала. До пенсії там проробила. Ой, швидко все збігло, а тепер на старості не маю сили геть.
Нині бабця через хворобу прикута до ліжка, ноги зовсім не слухаються. Але руки ще справні. Пальцями швидко перебирає спиці і щодня в’яже шкарпетки.
– У селі всі вміли в’язати, бо де було що купити? Плели светри, спідниці, сукенки, шкарпетки… Мати вміли це робити, і я біля неї навчилася, – посміхається бабця Таня.
Тож тепер, щоб швидше збіг час, згадала давню науку. Розпорює старі речі, щоб були нитки, але більшість внучка Оксана купує. Вже не один десяток пар шкарпеток зв’язала пенсіонерка. Нитки підбирала різнокольорові, щоб вони додавали гарного настрою.
– Десь шістдесят штук нарахували. Може, то й не крепко багато, але треба передати хлопцям, які там в окопах мерзнуть. Хай знають, що й пенсіонери, чим можуть, тим і стараються помогти. Щоб крепкі наші солдатики були, щоб зупинили ту кляту війну! – бажає 83-літня пенсіонерка.
Ми передали шкарпетки знайомим волонтерам, і вони доставлять їх хлопцям, які нині воюють на Донеччині. Хай тепло бабусиних рук, її любов, як до внуків, хоч на мить повернуть наших захисників у рідний дім і додадуть їм сил у боротьбі з ворогом!
Нагадаємо, у Будинку культури села Гірка Полонка волонтери плетуть зимові нашоломники для маскування військових.
Коментарів немає
Залишити коментар