Із докторкою філологічних наук, професоркою Національної академії СБУ Ларисою Компанцевою спілкувалось про те, яку роль відіграють лінгвісти у гібридній війні Росії проти України, які технології використовують, та як Україна може їм протидіяти.
– Ви — лінгвістка, а працюєте в сфері національної безпеки. Здавалося б, лінгвістика – «мирна» наука?
– До подій 2014 року лінгвістичні дослідження вважалися чимось другорядним, хоча лінгвісти безпекових інституцій наголошували, що комунікації є проактивним інструментом у сфері національної безпеки.
До речі, у Росії вироблено й активно використовується поняття «технологічного дискурсу» — механізму, що дозволяє отримувати економічні, соціально-політичні, воєнні та інші переваги безпосередньо від дискурсу. Технологізація дискурсу здійснюється через прийоми НЛП, позиціювання, залучення до комунікації, створення «кола своїх» тощо.
– Сьогодні часто звучить слово «сугестія». Прокоментуйте, будь ласка, що це за технологія і як вона використовується у ТОТ для просування ідеї «русского мира»?
Феномен сугестії (навіювання) притаманний багатьом сферам людського життя: будь-яка інформація — звук, зображення, жест, слово — здатні змінити поведінку особистості й сприйняття нею реальності.
Так звані «медіа» ТОТ активно використовують сугестивні технології.
Якось я дивилася ролик: їде автівка по Донецьку, людина дивиться у вікно і бачить різні білборди.
Я дивлюся і думаю, що чіпляє? Що працює? Ще раз передивилася ролик, а потім зрозуміла — білборди транслюють історію, наратив. Перший білборд містить понад десять маніпулятивних технік.
Наприклад, червоно-чорна кольорова гама сприймається як крик про загрозу й прохання про допомогу; зображення на білборді є реміксом плакату Другої світової війни — жінка й дитина за колючим дротом чекають на допомогу, й напис: «Не допустим фильтрационные лагеря нацистов в Донбассе» — все це впроваджує наратив російських пропагандистів «Україна — нацистська держава». Вживання «в Донбассе» позиціонує цей регіон України як окрему державу і так далі.
Наступний білборд — «Мы защитим вас. Министерство обороны ДНР». Дитина на руках чоловіка у військовій формі – маркер захисту й надійності, тому що дитина завжди викликає співчуття, а її захисник сприймається як герой.
І третій білборд – закінчення історії. Захистили.
А тепер уявіть: людина їде у машині, тобто рухається у певному ритмі, і весь час бачить ці білборди. Один, другий, третій. І на підсвідомому рівні вже формується ідея: «Україна – нацистська держава. Нам потрібні захисники. Захисники – це «міністерство оборони ДНР». Людина навіть не аналізує те, що вона бачить, а сприймає запропоновану історію як факт.
Ще один приклад – створення образа героя. ТОТ дуже активно цим займається. Сьогодні як герої там представлені маргінальні особистості. І, до речі, це тренд – робити героїв із людей, які до війни відносилися до маргінального шару, вели асоціальне життя.
У Донецьку та Луганську створено низку пам’ятників агресорам, які в ТОТ позиціоновані як герої. Ці пам’ятники — емоційна прив’язка до подій 2014-2020 років: у кожного мешканця Луганська й Донецька — своє горе, кожен когось або щось втратив, а тому ці пам’ятники стають символами. А тепер подумайте, що буде з цими пам’ятниками, коли Донбас повернеться в Україну?
Наприклад, «вєжлівиє люді». Для нас цей образ — символ військових, які втратили свою честь. Тому що будь-яка війна починається з того, що її оголошують. Якщо цього не зроблено, а агресія починається з появи «зелених чоловічків», ми вважаємо це підлістю. Так не може бути, це не по-військовому. Але образи «вєжлівих людєй» героїзуються у Росії, у Криму та на Донбасі. Зараз на цих територіях вибудовано кілька пам’ятників цим так званим «героям». Але ж вони не брали участі у військових діях. Вони зайшли на мирну територію і з тилу встановили там владу Росії. У чому тут героїзм? У чому подвиг?
До речі, у Луганську у 2016 році почали видавати дитячий журнал «Вежливые человечки». Він побудований на дуже агресивних асоціаціях: за часів Радянського Союзу видавався журнал «Веселі картинки», героями якого були веселі чоловічки. «Вежливые люди», «весёлые человечки», «вежливые человечки» — потрійна асоціація. Люди середнього віку згадують дитинство і купують журнал своїй дитині. А в журналі — історії про тата Путіна і матір-Росію. Ось так й формується нова система світосприйняття.
– Але ж там дуже потворні образи…
– І потворні образи, і дуже все це прямолінійно зроблено. Ціле покоління перебуває під впливом російської пропаганди.
У Луганську видавали журнал «Вежливые человечки», а у Донецьку першокласникам дарували так званий «Донецкий буквар».
Як побудований «Донецкий букварь»? Дитина відкриває цей «букварь» і бачить літеру «М», що у всіх букварях поєднується зі словом «мама», а в цьому — з образом і словом «Моторола». А у віршику, що написаний біля літери «М», створюється образ «героя-Моторолы». Отже, дитина починає насправді вважати «Моторолу» героєм, а літеру «М» співвідносити з цією маргінальною особистістю, а не з мамою. І повністю починає приймати позицію, пропоновану цим букварем.
– Чи відрізняються наративи «ЛНР» від наративів «ДНР» і, якщо так, то чому?
– Мені здається, що з Донецька формують взірець проросійської ідеології, а Луганську відводиться другорядна роль. Наприклад, у Донецьку так званий «уряд» прийняв рішення про те, що українська мова взагалі не буде викладатися у школах. Через кілька днів таке саме рішення приймається і в Луганську.
Ще одна річ. Я дізналася про те, що у «Луганському університеті» велика кількість книжок українською мовою була спалена. У цих книжках були матеріали не лише українською, а й російською та англійською мовами. Для мене це дивно і дико. Тому що я, працюючи зараз у військовій установі, ніколи не мала обмежень, якою мовою мені спілкуватися. Питання: і де ж просувається нацистська ідеологія?!
Ще один проєкт – так звана доктрина «Русский Донбасс». Над цим «витвором» працюють колишні українці – представники різних гуманітарних спеціальностей, але флагманами є лінгвісти. Кілька цитат. «Мы должны напомнить отколовшимся регионам, что они тоже русские». Під «отколовшимися регіонами» маються на увазі Харків, Запоріжжя, Херсон. «Языковые и культурные вопросы – это лишь часть масштабного документа, который затронет все области социальной, политической, экономической жизни Донбасса и станет примером для всех тяготеющих к России регионов, причем не только на Украине». «Доктрина нужна скорее не нам, а нашим потомкам, которые будут продолжать строить русский Донбасс. … это целеполагание, которое будет четко и максимально прописано на бумаге».
Я вважаю цю доктрину маркером того, що найближчим часом можлива нова спроба провокацій у названих у «доктрині» регіонах — Харкові, Херсоні, Запоріжжі.
– Чи відрізняється пропаганда на окупованих територіях Луганської та Донецької областей від пропаганди у Криму?
Технології впливу всюди однакові. Але є певні регіональні відмінності. Наприклад, у Криму і на Донбасі формуються образи різних ворогів. Так, для Криму — це кримськотатарський народ. На жаль, ця ідея просувається низкою проросійських інтернет-видань у Херсоні й сьогодні: формується образ кримськотатарського народу як ворога народу українського; друкуються лякалки, що нібито кримські татари з часом можуть захопити херсонські землі, самих херсонців вигнати. Тобто, у Криму образ ворога співвіднесений не лише з Україною, а й з кримськотатарським народом. До речі, російська пропаганда без образу ворога жити не може. Якщо не буде ворога, російський «монархічний» уряд об`єднати народ не зможе. Немає позитивної альтернативи. Доведеться аналізувати власні проблеми, а для РФ — це катастрофа. У Донецьку та Луганську навпаки весь час підкреслюється, що Луганськ і Донецьк — окремі регіони, ідеологічно близькі Росії, а як ворог весь час виступає Україна.
– Проєкт «Новоросія» теж був таким інформаційним плацдармом? Про нього вже забули і, здається, на окупованих територіях тільки божевільні говорять про це?
– Знаєте, коли слово «Новоросія» було вперше застосовано у наш час? І на що треба було звернути увагу, але ніхто не хотів вірити у такі події? Вересень 2013 року. Російськомовна Вікіпедія оголошує конкурс про землі Новоросії — Луганськ, Донецьк, Бєлгород, Воронеж. Українськомовна Вікіпедія з цим погоджується і конкурс відбувається. Але слово «Новоросія» і географічна ідентифікація вже тоді прозвучали. Тобто проєкт «Новоросія» оголошено буде у 2014 році, але розроблений він був набагато раніше. Якщо аналізувати контент 2013-го, 2012-го і навіть 2010-го років, то агресію РФ можна було б прорахувати. Але з якихось причин це не робилося або недостатньо робилося.
– Як можна протидіяти російській пропаганді?
– У 2014-му році в Україну прийшла система стратегічних комунікацій, або страткому. До речі, Україна першою ввела поняття стратегічних комунікацій у Доктрину інформаційної безпеки. У країнах НАТО стратком прописаний лише у воєнних доктринах.
Що таке стратегічні комунікації? Це системна координація комунікацій за напрямами публічної дипломатії, зв’язків з громадськістю, інформаційних операцій, психологічних операцій, військово-цивільних відносин. За всіма цими напрямами мають системно транслюватися одні й ті ж самі наративи і меседжі, що доносять до різних цільових аудиторій позицію України. Крім того, необхідно дотримуватися принципу «сказав-зробив». Протидія російській інформаційній агресії має бути системною та проактивною. Це значить — працювати на випередження, а не лише реактивно відповідати на певні російські провокації. А ще – формувати довіру.
Вислів «ситуація постправди» став інтернаціональним поняттям. Люди не знають, якій інформації і яким лідерам думок можна довіряти.
По-друге, комунікативні дії мають бути асиметричними, неочікуваними. Не повторення того, що робить Росія, а українське ноу-хау. Чим принципово українська ментальність відрізняється від російської? Українці чуйно ставляться до іронії, гумору, можуть посміятися над собою. Російська ж пропаганда дуже радянська, дуже серйозна.
Отже, гібридна війна — це не катастрофа, а виклик, відповіддю на який є координація комунікацій, сумісне вироблення практичних технологій та проактивних дій.
Валентина Троян, Громадське радіо
Коментарів немає
Залишити коментар