«Закрити всі потреби – нереально», - волонтерка Юлія Грищук

  • Головна
  • НОВИНИ
  • «Закрити всі потреби – нереально», - волонтерка Юлія Грищук
image
Назар Тарадюк / 19.09.2023 / 0 Коментарів

Представниця волонтерського об’єднання «Штаб мобільного спротиву», членкиня Національного Альянсу, співзасновниця волинського бренду «БейЗот» та волонтерка Юлія Грищук постійно організовує або репостить передусім цільові збори.

Вона стала гостею проєкту «Волонтери нашого міста» на радіо СіД FM, - пише Район. Життя.

– Військові побратими самі до тебе звертаються із проханнями чи з чого зазвичай починається твій збір?

– Зараз це свого роду черга. Ми знаємо потреби наших побратимів, наших друзів-хлопців. Ми вже розуміємо по термінах скільки може тривати збір. Хлопці мають з нами контакт, це переважно знайомі або родичі. З незнайомими ми наразі мало зав’язуємо контакти.

– Чи вела ти якусь статистику або підсумки, яку кількість потреб військових тобі особисто вдалося закрити?

– На початку 2022 року ми звітували кожного дня, а потім щотижня, далі – щомісяця. Зараз ми рідко звітуємо, бо в принципі це цільові одиничні потреби. Приміром, треба зібрати на дрон – і ми збираємо три тижні на цей дрон. 

Наші збори – це про довіру. Я помічаю, що людям дуже важливо долучитися до тих, кому вони довіряють. Вже є навіть постійні донатори, я їх так називаю.

–  Які донати ефективніші: малі чи великі? Умовно, якщо ти оголосиш збір на 100 тисяч гривень, зазначиш донат в 10, 100, 300, 500 – якими сумами закриєш швидше?

– Зараз багато в інформаційному полі волонтери пишуть, що маленьких донатів не буває. Воно насправді так і є. Донат 50-100 грн допомагає закривати великі збори. Звісно, класно, коли хтось донатить якусь більшу суму, але це рідкість.

– Ти займаєшся волонтерством з 2014-го. Велика повномасштабна війна, за твоїми спостереженнями, змінила свідомість громадян?

– Мені взагалі дуже подобається волонтерство, яке було навіть до 2014 року, яке було не пов'язане з таким важким періодом для нашої країни, як війна. Було класно волонтерити на фестивалі, на концертах чи інших ініціативах типу прийти в притулок поприбирати біля собак. А волонтерство з 14-го року – це дуже болюча тема, тому що ти розумієш, що ти не можеш всім допомогти. 

У нас був випадок вже під час повномасштабної війни. Взагалі ми передусім допомагаємо військовим, але намагалися спочатку закрити і декілька запитів для внутрішньо переміщених осіб. І сталося так, що наш контакт перекинули в якийсь їхній чатик, і за день-два нам насипалося повідомлень з 500, я не обманюю. Ти розумієш, що не можеш це закрити, відповідно перепрошуєш, рекомендуєш звернутися до якихось інших організацій, які суто направлені на роботу з цими людьми. Це такий болючий момент.

З 2014-го року, звичайно, волонтерство змінилося. Це був окремий досвід, який переріс зі скриньок, які стояли на площах та майданах (це ще була на Революції гідності така традиція), зараз же люди збирають на монобанки. Така еволюція відбулася. 

Звісно, були певні періоди, коли це все стихало, люди вже по-іншому ставилися, твій внесок хтось знецінював, розповідав, мовляв, ви щось не те зробили, а ви щось не там допомогли. Зараз я теж розумію, що настане період, коли ця хвиля емоцій стихне, почнуться претензії: хто більше допомагає, хто менше допомагає. Але що робити? Це наша країна. І звертати увагу на тих, хто претензії виставляє, – це найменше, що треба робити.

– Час від часу доводиться чути від бійців зрадницьке щось типу «до нас нічого не доходить». Зрозуміло, що всі бойові частини волонтери не в змозі забезпечити всім необхідним, але такі голоси зараз лунають все частіше і частіше? Який ти бачиш вихід з такої ситуації? Можливо якийсь єдиний реєстр потреб всіх бригад?

– Я думаю, що закрити всі потреби – нереально. Але насправді, за моїми відчуттями, – ситуація покращилась, робота налагодилась. Якщо кудись щось не доїжджає, то часто це якийсь людський фактор. 

– Волонтерство – це, без сумніву, справа дуже благородна, корисна та нереально важлива, особливо в умовах війни. Але чи вдячна? Не виникало за цей час бажання кинути все?

–  Не скажу, що виникало бажання кинути, бо все відбувається природно. Спочатку я мала можливість більше долучатися, бути присутньою цілий день в офісі, але життя триває, потрібно заробляти кошти, щоб так само і робити ці внески. Тому зараз в нашому волонтерському об’єднанні це більш переросло в онлайн роботу, пов'язану з маркетингом, щоб привертати увагу, залучати ці збори. 

– Війна виснажує морально та фізично, люди не можуть воювати роками. І це зрозуміло. А от з ротацією воїнів, про що багато хто зараз говорить, дійсно проблема. У зв'язку з цим як гадаєш, діяльність волонтерів може бути направлена не тільки на забезпечення наших бійців, але й на організацію психологічної реабілітації тих, хто щойно повернувся з фронту?

– Так, звичайно, навіть помічаю, що вже такі ініціативи є і вони, мабуть, були з 2014-го року. Військові повертаються, їм важко. Як би ми не намагалися, не зможемо зрозуміти те, що пережили вони. Не хочеться розділяти на «ми» і «вони», але воно так і є – фронт і тил. Я вважаю, що ми маємо бути більш емпатичними.

А щодо психологічної допомоги, то я завжди рекомендую у Луцьку звертатися до Любави Казмірчук. Ще бачила, для військових організовують горотерапію.

– Після нашої перемоги в цій війні (а вона неодмінно буде!), чи будеш ти далі продовжувати волонтерити? Чи можливо перемкнутися на інші справи?

– Я думаю, що все залежить від того, як довго нам доведеться ще боротися і коли саме буде перемога. Мабуть, як і більшість людей в Україні, всі стали жити тут і зараз. Через це стало важко планувати і говорити, що буде далі. Однозначно хотілося б не включатися у волонтерство, пов'язане з війною. Хочеться, щоб вже війна нарешті закінчилася, але, звісно, з перемогою на наших умовах. Після цього, я думаю, виникне багато ініціатив, пов'язаних з реабілітацією і тією самою реінтеграцією, якщо ми збираємося повернути Крим.  

– Ну, відпочивати нема коли, судячи з горизонту планування: Крим, Донбас, роботи ще дуже багато…

– Якщо мене запитати, як я бачу нашу перемогу, то я от не бачу це якимось одним моментом. Однозначно це має бути тепла, класна пора, де ми збираємося на якомусь дуже класному фестивалі свята українського духу, всі дуже радіємо і щасливі, насолоджуємося тим, що нарешті це все закінчилося і ми здолали ворога. Ось цей момент відсвяткувати, і потім знову до роботи.

Aудіоверсія інтерв’ю за посиланням.

Коментарів немає

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов’язкові поля позначені *