Завантаження...

НЕФОРМАТ з Катериною Той: Ілля Токаренко

image
Оля Коновалова / 06.05.2021 / 0 Коментарів

Голова правління ГО «Інститут соціальної ініціативи» Ілля Токаренко більше відомий як Illya Alexeich відверто розповів Катерині Той про дружбу з політиками та безхатьками; сакразм, як засіб впливу та довгоочікуване батьківство.

Перегляд відео займе всього 16:02 хв.

 Ілля Токаренко, голова правління ГО «Інститут соціальної ініціативи», для програми «Неформат». Багато хто тебе знає як «Алєксєєвич». Звідки це взялося?

— Мене так називали місцеві бомжі, з якими я тісно-тісно не те що співпрацював — просто деяким допомагав, дехто сам допомоги просив.

— Ти кайфуєш від спілкування з різними верствами населення? Що ти для себе черпаєш там?

— Перш за все, інформацію. Коли від звичайного двірника чи бомжа можна почути набагато більше об’єктивну інформацію — чистішу, правдивішу, ніж від тих людей, які в принципі мають відповідати за це. В нас всі забувають спитати у звичайних людей, що їм подобається і що — не подобається, що вони хочуть. Нас всіх дуже вже відокремили один від одного. Тобто середній клас невеличкий, який є, він живе своїм життям, люди бідні… Дуже бідних — я б не сказав, що багато, але вони є, вони присутні. Їхню думку взагалі ніхто не чує. Тому ці люди — вони не те, що є натхненням, вони просто цікаві.

— Вони діляться з тобою якимись історіями?

— Так. Дуже багато різних історій. В принципі, ті люди, які моніторили Фейсбук, знають, що і допомагали багатьом людям, і не тільки я один.

— Ти не хочеш написати оповідки-замальовки про цих людей?

— Ні. Це дуже інтимне, особисте. Я не маю права видавати ці речі. Знаю, що це могло би дуже класно вийти, але насправді для того, щоб донести хоч якусь правду, хоч якісь їхні думки — не обов’язково для цього писати мемуари чи якісь книги. Просто потрібно з ними спілкуватись.

— Чому ти виражаєш свої думки саме в такому сатиричному стилі на Фейсбуці? Всі думають, що ти балагур — прийдеш і будеш кульки діставати, веселити. Бо якщо з тобою спілкуватися в звичайному житті — ти досить серйозний, цілеспрямований. А Фейсбук рясніє твоїми жартами.

— Гумор — він завжди піднімає людей. Піднімає до чогось хорошого, гарного. Але так само й через гумор можна образити. Але моя задача, та ціль, яку я бачу, — це не безпосередньо образа, це натяк на те, що потрібно щось міняти, на що треба звернути увагу. Те, що я вибрав такий от напрямок, — це суто моє. Я думаю, багато хто зі мною погодиться, що коли ти ображаєш, називаєш корупціонера корупціонером, людину лайном — він це нормально сприймає, тому що думає: так, я корупціонер, я класний чувак, а ви всі челядь. Так! Це насправді так і є! Коли над такими людьми сміються — більш жахливого для них просто бути не може.

— Коли я про тебе дізналася, це було, коли ти мився в Міській раді. Це було дуже давно, років напевне 5 тому.

— Це було 5 років тому назад.

— Такі епатажні витівки — вони тебе так надихають? Ти хочеш цим щось показати?

— По-перше, давайте, якщо вже брати так напряму, відверто і серйозно. Півроку немає гарячої води  обласному центрі, на той час таке було. Микола Романюк тоді був мером, Яковлєв був заступником. На постійні звернення громадян була відповідь: купуйте бойлера. Я не проти купити бойлер, він у мене вже був, стояв на балконі. Його підключити неможливо: старий панельний будинок, де всю проводку потрібно міняти, тому що вона просто не витримує навантаження. Тобто ставити для чого його? Для того, щоб його просто не включати? Перше звернення, друге, третє…

— Коли ти це зробив — воно допомогло, включили гарячу воду?

— Через 4 дні вже була вода. Воно дійшло все до Києва. Справа в тому, що наші містечкові керівники дуже бояться, коли інформація виходить за межі міста, за межі області. І тут одночасно, безпосередньо піднімаючи цю тему, випливла ще ціла купа корупційних схем, які взагалі не мали б вилазити. І для того, щоб просто якось знизити тиск, який був, вони бігом зразу вирішили подати гарячу воду.

— Був період, коли ти був політиком.

— Так. Взагалі, я з 20 років активно почав займатися в політичній сфері. Я починав себе пробувати просто. Мені подобалося спілкування з людьми, подобалося знаходити вирішення якихось проблем. Починав себе пробувати то так, то так. Зараз, на даний момент, співпрацюю з багатьма політичними силами: організаційні моменти, піар-кампанії, мітинги — все, що завгодно.

— Якби тобі за подібні епатажні витівки платили гроші — ти робив би їх теж?

— Тоді це не була політика. Хоча мені дуже багато закидали, що я прийшов задля Радикальної партії. Яка була форма — таку й вдягнув. Банний комплект: труси, майка і все. Тому тут прив’язку таку робити не потрібно. Хоча, в принципі, воно спрацювало і на рейтингу партії.

— А чому ти пішов звідти?

— Я на нього не лютий. Тобто є окрема іпостась — це робота, і є окремо мої політичні вподобання. По факту, що таке політика? Це обман. Обман для приходу до влади. Політик без обіцянки — це ніщо. Питання — що ти пообіцяєш?  Тут вже включаюся я більше, тому що маю більш креативне, цікаве мислення, знаходжу болючі теми.

— Яка політична сила тобі найбільше не подобається?

— Зі всіх, які зараз є, це дві політичні сили. Це ОПЗЖ і партія Порошенка — Європейська солідарність.

— Якби уявити, що тобі дали гроші — чим би ти зайнявся? На що б ти їх використав? От дали б тобі 100 тисяч доларів.

— Частину, звісно би, витратив на власне житло. Решту я би вклав у золото. Золото — це найнадійніша валюта.

— Коли ми з тобою говорили на різні теми, ти дуже прискіпливо в хорошому розумінні цього слова докопуєшся до суті. Якраз у цьому є велика проблема для політиків, тому що доходити до суті ніхто не хоче.

— А суть нікому не цікава!

— Наприклад, найпростіше — давай, завеземо сиротам іграшки, конвертики…

— Я більше стараюся дивитися, як ти вірно підмітила, на глибину проблеми. Я розумію, що все не можу змінити, але конкретно в якомусь випадку я можу викластися на повну і зробити цих людей хоч трішки щасливими. Наш світ, наше життя — це одна велика зрада. Просто потрібно прийти і зробити — все. Насправді всі ці історії, які в мене на Фейсбуці, всі ці люди — вони не вигадані. Це все насправді, все біля нас. Потрібно просто хотіти бачити це. Та людина, яка не хоче цього бачити… Давай відверто. Ти щоранку сідаєш за кермо, чи їдеш маршруткою, думаєш, що треба зробити на роботі. Ти не бачиш, що навколо тебе робиться. Мені вдається не тільки думати, мені вдається й бачити те, що поряд.

— Останнім часом ти для мене відкрився як сім’янин — з маленькою дитинкою, з дружиною. Як ти себе почуваєш у цьому статусі? Коли він змінився? Який ти вдома?

— Сьогодні у мене теж маленьке родинне свято — Лерці моїй два місяці. Ми з дружиною дуже довго йшли до цього. Якраз після народження дитини я це все в принципі висказав на Фейсбуці. Це стосується і певних питань по здоров’ю. Фактично ніхто не міг нас втішити тим, що в нас не було дітей. Коли ти починаєш стикатися з цим усім, ти не маєш взагалі жодної достатньої, нормальної об’єктивної інформації. От пішли до лікаря — здайте аналізи. Здали. У вас все добре. А чому немає дітей? Ну отак от… Ну, давайте поп’єте те й те. Дивишся — а того всього на 5, на 10 тисяч гривень. Ти пропив нібито це все. Тобі сказали, що воно тобі має допомогти. Результату жодного немає. Ти знову ідеш до лікаря. І все. У нас це все схиляється до того, що треба йти в приватну клініку, я реклами робити не буду — всі здогадалися й так. І коли вже питання постало не те, що дуже гостро, нам було по 35 років тоді — ми вже просто схопилися за голову — а що ж робити? Потім я спілкувався з одним чиновником з Києва, зі своїм знайомим, і він мені каже: «А чому ви не звертаєтеся за програмою безкоштовного штучного запліднення?»

— Така є?

— Так, вона є в нас у державі. Тільки питання, чому в нас стосовно цього немає інформації, ніякої соціальної реклами — взагалі? Я почав цікавитися. Лікарі стали розповідати: ви ж розумієте, це ж безкоштовно, що з цього може вийти? У нас 4 центри в Україні, які за медичними показниками, якщо є, виписує лікар. Тобто безкоштовно можна зробити одне ЕКО-запліднення, і його фактично можна зробити до 35 років.

— Тобто дивляться психічний стан, вік, показники по здоров’ю?

— Так-так. В Івано-Франківську є клініка запліднення, репродуктивної медицини, Київ, Харків і Запоріжжя. І ми минулого року, коли вже нам практично по 35 років, бігом починаємо збирати всі документи — і тут локдаун. Потім в мене якось так незрозуміло виявили коронавірус — два аналізи показали, що він є, а два — що нема. Взагалі нічого не було! Як вони люблять розказувати, це безсимптомно все проходило. І ми взнаємо, що дружина вагітна. Насправді оцей психологічний бар’єр у людей… Люди просто навіть соромляться, вони бояться про це питати. А коли починаєш шукати потрібну інформацію — скажуть: інтернет знає все. Та не знає він все! І ми от у цих пошуках безпосередніх: то в одне місце, то в монастир, то сюди, може там допоможе. Я вже мовчу про якісь там свічки. Коли людина щось хоче, тим більше це абсолютно нормальне явище, коли двоє людей хочуть дитину. Ми це все пережили, і я не соромлюся про це все говорити. Навпаки, я говорю людям: не робіть так, як ми робили. Можна напряму йти і вимагати те, що по факту тобі належить.

 

Коментарів немає

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов’язкові поля позначені *