НЕФОРМАТ з Катериною Той: Руслан Гамольчук

image
Оля Коновалова / 15.04.2021 / 0 Коментарів

З нагоди Дня працівників кримінального розшуку, який в Україні відзначають 15 квітня, начальник управління карного розшуку ГУНП у Волинській області Руслан Гамольчук розповів про особливості професії, сім'ю, кар’єру та погляд вбивці, який досі не може забути.

Перегляд займе у вас всього 11:21 хв.

 

— Руслан Гамольчук  начальник управління карного розшуку поліції Волинської області. Вітаю Вас. Взагалі, камеру боїтесь чи ні?

 Останнім часом вже ні. Протягом останніх півроку вже звик. Був на кількох ефірах. Тож, можна сказати, звикаю.

— Чи є потреба виступати на камеру і розповідати, що відбувається?

— Раніше, енну кількість років назад, звичайно, як працювали представники міліції на той час, не розголошувалося. Погано це чи добре  я не готовий судити…

— Це тенденції часу, я думаю.

— Так. Зараз розвиток інформації і швидкий розвиток інтернет-технологій. Тому я вважаю, що сьогодні це нормально.

— Чи важко знайти працівників вашої галузі, вашого напрямку?

— Важко, і це показує плинність кадрів. Хтось може пропрацювати 2-3 місяці, хтось  довше. Але щоб значний період часу працювати у кримінальному блоці  це дуже важко. І залишаються ті працівники, офіцери, для яких ця робота  уже дійсно покликання, стиль життя. Це люди, які працюють не заради особистої вигоди, а заради того, щоб особи, які скоюють тяжкі і особливо тяжкі злочини, дійсно понесли покарання.

— А як Ви відбираєте ці кадри?

— Курсанти навчаються у вишах, і після навчання приходять до нас уже на службу, на конкретні посади оперативників. Якщо приходить, наприклад, 10 працівників, і якщо з них 3-4 залишаться в подальшому працювати  це добре. Тобто, можна сказати, що це людський відбір. Кому важко  переводяться в інший підрозділ.

— А як Ви цих хлопців підтримуєте?

— Підрозділ карного розшуку  це, можна сказати, маленька сім’я. Тобто ми підтримуємо один одного. Наприклад, якщо у когось в сім’ї сталися якісь негаразди, чи потрібна фінансова підтримка  ніхто навіть не задумується. Зібралися, визначилися з сумою, допомогли людині, підтримали. І це, можливо, дає сили цьому працівнику розуміти, що є якась захищеність.

— Якщо говорити мовою статистики і порівняти останній період цього року і минулого  чи покращились якісь дані? І як? Можливо, зменшилась кількість злочинів, чи збільшилось їх розкриття?

— Якщо порівняти з минулим роком, звичайно, ситуація дуже суттєво покращилася. Зменшилась кількість скоєних злочинів, наприклад, крадіжок. Крадіжки з помешкань громадян, пограбування громадян значно зменшилися. Якщо я не помилюся в цифрах, минулого року був 71 подібний злочин, а за цьогорічний період  32. Тобто досить відчутна різниця. Розкриття також дуже зросло. Вбивства – всі розкриті, тяжкі тілесні ушкодження, розбійні напади, скоєні на громадян у цьому році, – всі розкриті. Працівники трудяться в першу чергу над розкриттям цих тяжких і особливо тяжких злочинів. Люди думають: є скоєний злочин, і протягом дня, чи через 2-3 години ми встановили злочинця. Це не означає, що ми взяли його за руку, завели і посадили в камеру. Це все треба юридично грамотно оформити, зберегти норми Кримінально-процесуального кодексу, зафіксувати протоколами. Тобто це цілий процес. Час такий, що все це треба зберігати і правильно фіксувати. Неправильно зафіксований речовий доказ не буде визнаватися доказом в суді. І ця робота, яку ми зробимо, не матиме позитивний результат чи якесь кінцеве логічне завершення. Тому проходить, може, тиждень-другий  а люди не розуміють, чому поліція затягує справу, чи вона прикриває того злочинця, чи не хоче працювати. Насправді це не так.

— Я знаю, що ви один із наймолодших полковників у поліції. Скажіть, як це відбувається, як присвоюється звання  за вислугу і за роки у Вашому випадку?

— Не знаю, не робив статистику, чи один з наймолодших чи ні. Між кожним званням є певний термін, який ти маєш пройти. Від лейтенанта до старшого лейтенанта  певний період часу, півтора-два роки. Я пройшов ці всі періоди, і в якості заохочення, рік назад до Дня карного розшуку керівництво Національної поліції за підтримки начальника Головного управління Нацполіції у Волинській області Юрія Олександровича Крошка я достроково отримав звання полковника поліції.

— Чи були випадки, які у Вас відклалися, або які найбільше вразили, в негативному напевне сенсі? Можливо, вбивства, які залишилися в пам’яті?

— От сидить у мені  це погляд злочинця, який скоїв убивство в Любешівському районі. Це сільська місцевість. Чоловік з Рівненської області проник вночі до жінки, яка жила сама на хуторі Любешівського району, де межа з Рівненською областю. Це було жорстоке вбивство… Ніби ж ми щодня виїжджаємо і бачимо подібні вбивства, інші тяжкі злочини. Але з цією жінкою дуже жорстоко повелися. Ми почали працювати, крупинка за крупинкою встановлювати і перевіряти. Почали з вечора, і ніхто вже не думав про якийсь сніданок чи обід, відпочинок. Думали про те, аби чимшвидше встановити злочинця. Я очолював групу по затриманню. Ми затримали цього чоловіка, натягнули на нього кайданки. Коли я побачив його погляд  це був не людський погляд. Я досі його пам’ятаю, і це не був погляд людини. Це не людина, це якийсь звір.

— Приблизно 9-10 квітня у Рожищенському районі було скоєно вбивство.

— Так, я особисто туди виїжджав.

— Як Ваша дружина, сім’я реагує на таку роботу?

— По-різному реагує. Наприклад, у суботу я пообіцяв, що більше з дітьми пограюся, але довелося їхати на виклик. Діти мене розуміють, вони розуміють, що татові потрібно їхати, завжди кажуть: «Тату, бережи себе». Ці дитячі побажання дають сил. 

— Як Ви залагоджуєте подібні моменти, несподівані зміни планів? Даруєте квіти дружині, чи обіцяєте, що наступні вихідні будуть присвячені сім’ї?

— По-різному буває. Обіцяю, що наступні вихідні нікуди не поїду…У мене дві донечки, і вони розуміють  якщо тато дав слово, він завжди його дотримає. Тому намагаюся дуже делікатно давати обіцянки. Я ще жодного разу не порушував свого слова перед дружиною, дітьми. Тому якщо пообіцяв, то старатимуся не їхати нікуди на наступні вихідні. Завжди лягаєш і не знаєш, як пройде ніч. Те, що за ніч відбувається 3-4 дзвінки  це щодоби, я вже до цього звик, це норма. Коли немає жодного дзвінка  ти прокидаєшся і відчуваєш якийсь дискомфорт: чи ти проспав і не почув, чи й дійсно все так добре?

— Якщо говорити про дітей. У Вас дві дочки. Як Ви думаєте у майбутньому відділити свою професійну настороженість? Як Ви будете їх взагалі відпускати з дому, знаючи, що навколо стільки злочинності?

— Коли дружина просить мене розказати якусь казку на ніч для дітей, то я стараюся у казковій формі розказувати про шахрайку-лисичку, готуючи їх таким чином, наприклад, до того, що не можна вірити різним проханням сторонніх осіб, адже вони не завжди дотримуються обіцянок. Через певний період часу, ті казки, що я їм розповів, діти розказують мамі. Тобто їм ці історії більш подобаються, ніж звичайні, стандартні казки з книжок. І воно запам’ятовується. Я сподіваюся, що це дасть певний результат, що доньки обережно будуть відноситися до подібних ситуацій в майбутньому.

— Як Ви думаєте, в якому віці відпустите дітей уперше на дискотеку?

— Можливо тому, що ми постійно маємо справу з негативом, то хотілося б чим пізніше  тим краще. Звичайно, є і порядні люди, але стикаєшся чомусь із негативом і з цими негативними елементами відпочинків. Коли зранку приходиш на роботу і взнаєш: там обікрали, там побили, щось забрали.

— Як Ви відноситесь до Закону про зброю? Треба легалізувати зброю чи ні?

— Зброя – це дуже велика відповідальність. Ми, як працівники поліції, розуміємо, що все-таки зброя  це серйозна річ. Ми стикалися з багатьма ситуаціями, коли гладкоствольна зброя, яка знаходилася на законних підставах, у сейфах, в одного чи іншого громадянина застосовувалася іншими родичами. Наприклад, діти брали  і були летальні випадки. Тому це дуже велика відповідальність. Особи, які захочуть у рамках цього закону отримати дозвіл, мають пройти серйозну перевірку.