Завантаження...

НЕФОРМАТ з Катериною Той: Тарас Божидарнік

image
Оля Коновалова / 25.04.2021 / 0 Коментарів

Доктор економічних наук, заступник директора з навчально-виховної роботи Технічного фахового коледжу ЛНТУ Тарас Божидарнік та медійниця Катерина Той, сьогодні, 25 квітня відзначають день народження.

У святковому випуску НЕФОРМАТ Тарас Божидарнік розповів про підтримку сім’ї, кохану дружину, улюблену роботу та хобі.

Перегляд займе всього 15:30 хв.

 

— Вітаю. У нас в студії Тарас Божидарнік — доктор економічних наук, професор.

— Я професор кафедри менеджменту. Але в мене відбулися деякі зміни в житті. Квітень — особливий в сім’ї Божидарніків, в тому числі з 1 квітня 2021 року в мене нова робота — я заступник директора Фахово-технічного коледжу при Луцькому національному технічному університеті. Перше враження позитивне, робота мені не нова — я люблю спілкуватися з молоддю. Я заступник по навчально-виховній роботі.

— Чи відклалось на Вас Ваше прізвище — прізвище батька? На характері може, на долі? Плюсом чи мінусом?

— Так, звісно. Однозначно, 99% — це мабуть плюси. Таке прізвище зобов’язує до певної поведінки, до певного статусу, певних обмежень, до певного ритму, обов’язків, до певного рівня.

— Двері відкриває? Чи все-таки були моменти, коли були з цим певні питання?

— Допомагало. Буду відвертий, Царство Небесне моєму татові — надзвичайно була видатна, порядна, щира Людина з великої букви. Його пам’ятають, цінують, поважають і досі. При якійсь можливості підтримують і згадують добрим словом абсолютно заслужено. Тому не зловживаю цим, звісно, навпаки — намагаюся примножити.

— Як думаєте, хто Вас більше на роботі любить — студенти чи колеги, викладачі?

— Треба любити свою роботу, треба віддано, якісно виконувати свої функціональні обов’язки, розуміти, які задачі стоять перед тобою на будь-якій посаді. Якщо ти виконуєш роботу якісно і не є сволоччю — то до тебе будуть відноситись по-людськи і цінуватиму те, що ти робиш. Частенько зустрічаю своїх студентів у місті, на вулиці — звісно, вітаються, підтримують, посміхаються і згадують позитивні моменти в основному ті, кого десь журив за якісь там прогули, за якісь зальоти.

— Вашим наставником і прикладом був батько. Для кого Ви сьогодні є прикладом?

— Однозначно, був наставником і другом. Дуже надіюсь, що я є прикладом своїм дітям. Надіюсь, що є прикладом в певних якихось, звісно, позитивних вчинках своїм колегам, своїм студентам, людям, які зростають біля мене, які оточують мене.

— Чому відбувся цей вибір? Чи у Вас не було вибору — іти в ЛНТУ і все?

— Я пройшов певний шлях, для мене — досить вдалий шлях, у комерційних структурах, в банківських установах, у державних установах, і в контролюючих органах, бізнес теж загартував мене у свій час. Для викладача, вважаю, бути практиком, особливо коли я 7 років очолював факультет бізнесу… Розказувати про бізнес, не розуміючи, як він всередині працює, — це абсурдно. І тому в свій час дуже наполягав і робив все для того, щоб викладачі проходили стажування, підвищення фаху, однозначно, в комерційних структурах.

— Можливо, Ви б стали відомим кухарем чи ресторатором? Тому що ці Ваші ранкові, вечірні страви, які Ви готуєте то для дівчат, то для дружини…

— Я готую щодня, це перше. Друге — можливо, страви занадто банальні й прості, домашні, я на меті точно не маю десь похвалитися ч щось там підкреслити — ні, абсолютно. мене тішать радісні «лайки», коментарі, посмішки і потім така реакція, в тому числі, як у Вас, на ці страви.

— Як Ви з дружиною розділили обов’язки? Вона сказала, що не буде готувати, чи це якось вийшло само собою?

— Покійна мама якось мене років з 8-9 привчала, в силу того, що тата ніколи не було вдома, а сестра в той час навчалася у Львові. Я з мамою їздив по дачах, по полях, допомагав по кухні. Якось так вона мене потихеньку цим зацікавила. І на уроках трудового навчання, яке теж досить було посилене практичною підготовкою по школах, — воно мені припало до душі. Я готую з задоволенням. З приводу бізнесу в цьому напрямку — задумувався, якщо чесно. Приміщення кілька років тому придбав, яке так і називається — кафе-бар. Але поки використовую його не в таких цілях.

— Як би Ви хотіли назвати свій заклад?

— Різні були версії. Навіть була в мене така задумка — Шкварка. Але напевне кілька років тому у нас відкрилася «Шкварка».

— Мабуть тільки Андрію Котищуку, сусіду Вашому, везе.

— Так. Ми часом щось дегустуємо, хоч і не так часто, як хотілося б. недавно запрошував його до себе на реберця — такі гарні у мене телячі реберця були.

— 25 квітня, свій день народження де будете святкувати? Де Ви зазвичай святкуєте?

— Якщо чесно, не люблю цей день. Скільки разів я взагалі святкував свій день народження, щоб сказати: так, я його відсвяткував! За 43 роки, можливо, разів 5. Починаючи з дитинства, коли мені було років з 12. Я був один, і було 4 чи 5 дівчаток. Ми пішли в кафе «Буратіно» — колись таке було на Винниченка. Потім ми поїхали в кінотеатр «Луцьк», і після фільму пішли ще в кафе «Мальвіна», на Соборності. Це був ще Радянський Союз, і тоді ще не було такої кількості кафе, ресторанів, як зараз. Зараз, звісно, тішусь, коли сотні привітань: і очі в очі, і дзвінки, повідомлення. Святкувати не люблю це свято, чесно.

— Подарунки любите дарувати чи приймати?

— Я самодостатній чоловік. Не хочу сказати, що я балуваний, але намагаюся собі ні в чому не відмовляти. Принаймні, якщо в чомусь відмовлю, то відкладу і через певний час доб’юсь того, чого хочу. Дружині замовив спортивний костюм.

— Був період, коли ви брали участь у проекті «Будуй тіло» — у такій волинській імпровізації, але вона так цікаво зайшла. Як Ви на це пішли, адже маєте такі регалії. Це було просто для Вас чи ні — отак піти і відкритися? З Елею Коротинською (журналістка видання «Перший») наввипередки. Ви тоді виграли, по-моєму?

— Ні, це не було змагання з Елею. Це змагання, у першу чергу, з собою. Три місяці тих випробувань були дуже непрості: це фізичні навантаження… Зараз я не відвідую спортзал. Востаннє, коли я там був, принаймні у спортивному костюмі з метою займатися спортом — це було 27 червня, коли в нас закінчився той проект, тобто два з лишнім роки тому. З тих пір я там не був. І при всій повазі до тренера, до Елі, до атмосфери, до інших колег, які допомагали і підтримували, мені настільки… Можливо, негарне слово — остогид. Вивів трішки той спортзал, ті обмеження і той ритм…

— Ви тоді дійсно відчутно схудли.

— 119 було і 92 стало. Мінус 27 кг — це не мало. Але я був знесилений, реально.

— Ви дуже багато подорожуєте, але останні часом, бачу, озерами Волині.

— Так, любимо подорожувати з дружиною, з дітьми, і не тільки Волинню. Взагалі, скажемо, Волинь дружньо в обіймах Рівненської області. Рівненщина теж має надзвичайно багато мальовничих озер, річок, боліт, лісів. На природі, тим більше, готую тільки я, принаймні що стосується страв на вогні. В мене чудова дружина, вона прекрасно готує, вона вміє і любить готувати. Я її надзвичайно кохаю. Вона просто як мудра дівчинка, якщо бачить, що в когось це виходить краще і можна не сильно навантажувати себе фізично чи морально, то хай чоловік робить, буде задоволений приносить радість.

— Якщо говорити про політику, останній раз Ви йшли від команди «Голос».

— Так, на жовтневі місцеві вибори.

— Чому Ваш вибір випав на «Голос», чи це «Голос» вибрав Вас? Як це відбулося і що було далі?

— По-перше, я не пройшов. Друге — отримав досвід. Третє — не знаю, більше шкодую чи не шкодую, що пройшов чи не пройшов. Завжди вважав, що політика — це брудна справа. Мене просто останні роки почала дивувати і навіть місцями дратувати бюрократична байдужість окремих чиновників по відношенню до громадян міста, району, області. Коли тобі знаходять сотні причин відмовити, а не допомогти, і це при тому, що не останній чоловік. А як же геть простим пенсіонерам, малозабезпеченим, які не мають достатнього матеріального рівня, чи банально знань, своїх прав про певні пільги, можливості. Мене це все більше обурювало, і я реально хотів потрапити в міську раду, для того, щоб все-таки змінювати зсередини, повторюсь, ту байдужість, несправедливість, той чиновницький сухар.

— Я подивилася, хто з відомих людей народився у Ваш день народження — 25 квітня. Це Людовик IX — король Франції, Олівер Кромвель — лідер Революції, Джон Стівенс — американський інженер, Михайло Фокін — танцівник, хореограф, Елла Фіцжеральд — американська джазова співачка, актор Аль Пачіно, Рене Зеллвегер — американська акторка… Що відбулося в цей день — хоронили Бориса Єльцина, а в білоруському колгоспі корова народила 7 телят — світовий рекорд. Ось такі люди в цей день народилися і такі події відбулися.

 

 

Коментарів немає

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов’язкові поля позначені *