«Бідна» Феміда: як під час війни судді стягували гроші з держави Ч.1

Поки країна з 2014 року збирає по гривні на забезпечення армії, а державний бюджет ледь витримує колосальне навантаження війни, окремі представники судової гілки влади успішно вирішують власні фінансові питання. І роблять це коштом тих самих платників податків.

Свого часу Центр журналістських розслідувань «Сила правди» вже досліджував, як волинські судді масово позивалися до держави, вимагаючи повернути нібито недоплачену суддівську винагороду за період коронавірусного карантину 2020 року. Тоді 29 волинських служителів Феміди висунули претензій на загальну суму понад 5,7 мільйона гривень – вимагаючи виплат за місяці, коли запровадили обмеження зарплат посадовців через кризи та війну на Сході. Експерти у сфері реформи правосуддя ще тоді називали таку поведінку служителів Феміди щонайменше аморальною, адже вибивати з бюджету додаткові сотні тисяч, маючи офіційні оклади у 60 – 100 тисяч гривень на місяць – це прояв абсолютної відірваності від реалій воюючої країни. Проте зараз ставки зросли, а проблема набула ще цинічнішого забарвлення. Адже йдеться про підвищення та перехід цих суддів на вищий – апеляційний рівень правосуддя.

Шлях до апеляційного суду лежить через Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. 16 квітня 2026 року на сайті ВККС було оприлюднено список кандидатів, які звернулися для участі у першій стадії конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах (третя група судів). Так, у Волинському апеляційному суді налічувалось 11 вакантних посад, на які претендувало 22 кандидати.

Вже 6 липня 2026 року у Волинському апеляційному суді відбулись нові кадрові зміни: звільнилися судді Петро Борсук, Лілія Шевчук та Валентина Данилюк. Тож адміністрація суду повідомила про наявність вакантних посад. На їхні місця, за нашою інформацією, одразу вишикувалася черга. Так, з 22 кандидатів на посаду судді апеляційного суду поданих на ВККС – 13 – це судді місцевих судів Волинської області.

Список суддів, які претендують на крісла в апеляції виглядає так:

1. Антонюк Олеся Володимирівна — Камінь-Каширський районний суд
2. Гринь Олександр Миколайович — Луцький міськрайонний суд
3. Мушкет Олександр Олександрович — Володимирський міський суд
4. Павлусь Олег Сергійович — Любомльський районний суд
5. Пахолюк Анатолій Михайлович — Луцький міськрайонний суд
6. Плахтій Інна Борисівна — Луцький міськрайонний суд
7. Подзіров Андрій Олегович — Луцький міськрайонний суд
8. Полюшко Алла Валеріївна — Луцький міськрайонний суд
9. Рибас Алла Вікторівна — Нововолинський міський суд
10. Свистун Оксана Миколаївна — Ратнівський районний суд
11. Тітівалов Роман Костянтинович — Турійський районний суд
12. Токарська Ірина Степанівна — Маневицький районний суд
13. Шеремета Сергій Анатолійович — Любомльський районний суд

Для того, щоб пройти до апеляційного суду кандидатів просіюють через жорстке сито – кваліфікаційне оцінювання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС). Згідно з чинним Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання в першу чергу враховується професійна компетентність (за показниками, отриманими під час кваліфікаційного іспиту) – 400 балів. Однак, левова частка успіху кандидата, а це цілих 300 балів, залежить від його відповідності критеріям доброчесності та професійної етики.

І що цікаво: кандидат на посаду судді НЕ відповідає критеріям доброчесності та професійної етики у разі встановлення невідповідності або наявності обґрунтованого сумніву в його відповідності хоча б одному показнику, визначеному пунктом 2.13 цього Положення. Такий суддя (кандидат на посаду судді), припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Офіційна методологія ВККС чітко визначає: суддя повинен демонструвати непідкупність, чесність, сумлінність та бездоганну поведінку як у професійній діяльності, так і в особистому житті. А його вчинки мають безумовно підтримувати авторитет правосуддя.

Але як «бездоганна етика» корелюється з масовими позовами проти власної держави? Ми вирішили проаналізувати діяльність кандидатів до Волинського апеляційного суду саме крізь призму цих критеріїв.

Чи етично, маючи гарантовану суддівську винагороду, яка в десятки разів перевищує середню зарплату українця, роками судитися з державою за «недоотримані» надбавки під час війни? Хто з претендентів, прикриваючись законом, не гребував жодними доплатами і продовжував витягувати кошти з бюджету, поки країна бореться за виживання? Проаналізуємо судові позови кандидатів у наступній частині нашого розслідування «Бідна» Феміда.

ДАЛІ БУДЕ...