"Я жодного дня не був відсторонений з посади!", - керівник Рожищенського притулку

Три роки тому всю Україну сколихнула новина про знущання та сексуальне домагання щодо вихованців обласного притулку для дітей, що знаходиться в місті Рожище.

Спочатку звинувачували чергового вихователя, який нібито бив дітей, а згодом і самого керівника притулку Леоніда Матвійчука.

Ймовірні факти знущання тоді встановили представники омбудсмена з прав людини Людмили Денісової, які приїхали в притулок з інспекцією.

За цим фактом правоохоронці відкрили кілька кримінальних проваджень, а сама омбудсмен зробила одразу кілька гучних заяв, зокрема й про відсторонення з посади керівника Леоніда Матвійчука.

Журналісти Інсайдер Медіа вирішили з’ясувати, хто ж очолює притулок зараз і, що з того часу змінилось.

У притулку кореспондентів зустрів сам Леонід Матвійчук. Він одразу почав розповідати про дітей, які зараз тимчасово перебувають у притулку та про життя закладу.

– Наш заклад працює з 1998 року, за 20 років його роботи у нас не було жодного дня перерви. Заклад специфічний і не кожен має уявлення, як він працює. У нас трохи колоритніші і діти, і ситуації, і все решта. Притулок – це той заклад, який найбільш оперативно приходить на допомогу, коли у дітей виникають певні ситуації з батьками. Тобто, коли діти не можуть перебувати вдома, за певних обставин, тут вони завжди знайдуть умови і прихисток.

Коли мова зайшла про скандал, який прогримів на всю країну, Леонід Матвійчук одразу наголосив, що він жодного дня не був відсторонений з посади.

– Повернімось до подій серпня 2018 року. Як так вийшло, що вас звинуватили у знущанні над дітьми?

– Того дня, 2 серпня 2018 року, до нас приїхали представники омбудсмена з прав людини з перевіркою. Вони походили по притулку, по складах, а потім зайшли до дітей. Хотіли поспілкуватись із ними наодинці.

Інспектуючі пробули з дітьми хвилин 10 і кажуть мені – попийте кави, а ми підемо на вулицю порадимося. Через кілька хвилин повернулися і заявили, що встановили факти фізичного насилля та сексуального домагання щодо дітей.

Про це вони вже повідомили Людмилу Денісову, а вона одразу звернулась із заявою в Генпрокуратуру та Міністерство внутрішніх справ.

Я хотів, щось з’ясувати, але мені не дали такої змоги і одразу сказали писати заяву на звільнення. Я відмовився, адже, якщо я дійсно винен – мене посадять і не треба буде заяву писати.

Цікаво, що за тиждень до інциденту в нас була перевірка з обласної служби у справах дітей. Представниця служби так само з цими дітьми говорила. І виходить – спочатку все добре і ніяких зауважень, а через тиждень уже такий ґвалт.

– Як далі розвивались події?

– Коли вже з Києва дали команду і в Генпрокуратуру, і скрізь, то вже тут заметушились. Спочатку була інформація про те, що дітей бив працівник притулку. Пізніше мені сказали, що Людмила Денісова на своїй сторінці у facebook написала, що фізичне насилля і сексуальне домагання було з боку керівництва, тобто мене, бо в мене немає навіть заступників.

Тут же зразу в нас з’явились хлопці з автоматами. На вулиці – ніби мітинг на підтримку чи проти когось. Приїхали всі служби і Рожищенська, і Ківерцівська, і Луцька районна … прокуратура, СБУ.

Слідчі одразу почали брати пояснення і в працівників, і у дітей.

– Хто ж ці діти, які опинились в центрі скандалу?

– Двоє дітей, які нібито стали жертвами насилля, були з Луганської області та усиновлені на Волині в різні родини. Одна з цих дівчат повністю не контактувала з усиновителями. Інша, за словами матері, з 9 класу почала «шукати собі пригоди», тому і потрапила назад до притулку. Ще одна дівчинка була з Луцького району. Після смерті матері дід був її опікуном, а коли і він помер, то бабуся не мала впливу на дитину. Дівчинка пів року жила з ромами та виносила речі з дому. Четверта дитина – з Маневицького району. Свого часу вона втекла з дому і правоохоронці знайшли її аж в Білій Церкві. Після чого вона і потрапила до нас.

– Була інформація, що вас відстороняли від роботи. Це правда?

– На наступний день після скандалу пані Денісова заявила, що мене вже відсторонили від роботи і обирають мені запобіжний захід. А на ділі було так – Волинська облдержадміністрація хотіла мене відсторонити, але зробити це могла тільки Волинська обласна рада, бо в мене з нею підписаний контракт. Обласна рада тоді зайняла зважену позицію, була на стороні об'єктивності.
Тож мене не відсторонили, і я працюю далі. 

І хоча все затягнулось надовго, я ні на один день не був відсторонений від роботи.

– Чи підтвердилися факти насилля та домагання?

– Поліція та прокуратура тоді одразу відкрила кілька кримінальних проваджень.

Але коли слідчі почали говорити з дітьми - звернули увагу, що їхні покази не сходяться. До прикладу, одна з дівчат не могла точно вказати місце свого перебування на момент інциденту, оскільки при повторному допиті її свідчення відрізнялись. Інша дитина нібито стала свідком домагань, а потім виявилось, що вона фізично перебувала в протилежній частині будівлі.

І таких моментів було стільки, що це дозволяло зрозуміти, що щось не в’яжеться.

Через кілька днів після інциденту одна з викладачок розповіла, що дівчата, які до того були зірками на всіх телеканалах, зізнались – не очікували, що все набере таких обертів. Мої вихователі «вловили» від них таку фразу: «Той дядько казав, що ми тільки один раз про це скажемо». Дівчатам вже самим набридла ця ситуація, адже з цим каменем не можна прожити все життя.

Адвокат, який входив до складу комісії від омбудсмена, в присутності свідків (педагогів та психологів) теж пробував поговорити з дівчатами, але цього разу вони заявили, що про насилля нічого не казали.

– Чим, зрештою, закінчилась ця історія?

– Довго тягнулись експертизи, йшло слідство, але в результаті всі кримінальні справи закрили за відсутністю ознак кримінального правопорушення.

Як мені здалось, то були спроби і за ще щось зачепитись. Дивились скільки було усиновлених дітей, скільки прилаштували в навчальні заклади, скільки в прийомні сім’ї. Підняли всі звіти. У нас було близько 7 залишень з притулку (втеч) за останні кілька років. Це, мабуть, найменша цифра в Україні, бо в інших притулках буває 100-200, а то й 300 залишень. Але про це заявили, як про катастрофу.

Я вам поясню – за кожне залишення дітей з притулку прокуратура проводить перевірку. Якщо в нас дитина втекла, то ми зразу повідомляємо місцеву службу в справах дітей. Дуже часто діти втікають просто додому, адже вдома їх ніхто не контролює. В таких випадках ми складаємо акт про те, що дитина знайшлась і зі службою вирішуємо чи повертати її в притулок.

Ми за цих дітей переживаємо, як за рідних і якби не знали, де ті діти, то не знайшли б собі місця. Водночас багато вихованців не хочуть йти від нас і повертатись в сім’ї і це, я думаю, хороший показник нашої роботи.

А цей скандал – це пляма не тільки на мене, а й на весь заклад. Все, що зроблено в притулку, зроблено його колективом. Створили притулок у 1998 році, а у 1999 році я вже його очолив і керую досі – це ж теж про щось свідчить.

Найгірше, що після цього скандалу не було навіть ніде спростування ніякого. У Києві, мабуть, думали, що мене звільнять і на тому буде кінець, а їм імідж.

Як додатковий аргумент хочу зазначити – до нас дуже часто приїжджають гості, наприклад в червні їх було близько 30 і вони проводять час з дітьми без мене. Вони запитують в дітей, як їх звати, чи є рідні брати-сестри, де вони живуть. Ці люди можуть знати про дитину набагато більше, ніж здається. Якби мені було що приховувати, то чи допустив би я цих людей до дітей?

Чи можливо, якби я знав, що існує ймовірність, що діти щось розкажуть, то, мабуть, посадив би їх за три замки.

Зараз заклад працює у звичному режимі. Я не прошу вибачень. Я лише хочу далі нормально працювати та відновити репутацію нашого закладу.