24 лютого. Як у Луцьку почалася війна. ВІДЕО

Рік тому розпочалося повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну.

Як події відбувалися у Луцьку – у сюжеті Апостроф TV.

Голова Волинської облради Григорій Недопад у переддень вторгнення, 23 лютого, перебував у відрядженні в Києві. Зізнається: ніхто не знав, що через декілька годин розпочнеться велика війна. Коли ж повертався до Луцька, до нього зателефонував голова обласної адміністрації та запросив на нараду, яка мала розпочатися о шостій тридцять ранку.

«24 числа о шостій двадцять я якраз заходив в оті двері, щоб зняти куртку, і почув перші прильоти. Звичайно, я не роздягнувся, пішов в курточці униз і побачив, що там є і силовики, і військові. Вже тоді я дізнався, бо не слідкував зранку за новинами, а зразу прийшов на роботу» - згадує Недопад.

«Дуже переживав за сім’ю. Взагалі за дітей, за дружину, взагалі за рідних. Про те, що, дійсно, що робити, як. Тому що коли вони десь біля тебе і ти розумієш, що прилетіло, зрештою, недалеко біля твоєї домівки, ну, руки опускаються звичайно», - додав він.

Але паніки не було. Щодня телефон буквально розривався: сотні дзвінки від військових, волонтерів, представників громад. Вже першого дня, пригадує Григорій Недопад, на Волинь почали прибувати гуманітарні вантажі. Згодом запрацювала координаційна рада, яка упорядкувала роботу органів управління. Владна вертикаль не розсипалася, як того прагнули рашисти. Уникнути хаосу на Волині вдалося.

Андрій Д’яченко зараз – начальник штабу окремого загону спеціального призначення «Любарт» Сил спецоперацій ЗСУ. У чоловіка за плечима – чималий досвід у лавах легендарного «Азову». Зізнається: у тому, що повномасштабне вторгнення таки відбудеться, він упевнився 21 лютого, коли росія визнала ДНР і ЛНР. Тож до початку великої війни Андрій підготувався разом із побратимами – ветеранами «Азову».

«У нас був алгоритм дій, у нас було місце збору, де в нас було обговорено чітко що в разі чого де ми збираємося, що з собою беремо. Єдине питання, яке ми ставили, коли ми зібралися вранці 24 лютого на нашій точці збору, це куди ми просто маємо рухатися – чи Маріуполь, чи Київ. Але оскільки тоді ще не була зрозумілою ситуація з білоруссю, то ми вирішили на кілька днів залишитися на Волині, глянути, як будуть тенденції з білоруссю», - каже він.

Надійним тилом для наших захисників стали волонтери. Вони знаходили усе потрібне для війська: дрони, тепловізори, медикаменти, продукти. Волонтерка «ВолиньSOS» Наталка Ариванюк пригадує, що в день вторгнення перебувала вдома із родиною.

«Я чомусь прокинулася за годину до того, не могла собі знайти місця, щось сиділа в інтернеті просто. Потім прочитала, що розпочалися якісь дії в Одесі. Подивилася, що моя подруга є на вотсапі в мережі, швидко передзвонила їй. І під час розмови нашої вже почали летіти бомби на Луцьк», - розповідає Ариванюк.

Волонтерка зізнається: спочатку відчула страх, адже трусилися вікна в хаті, діти нажахані. Але швидко опанувала себе. Після сімейної наради дітей відвезли на Закарпаття, а Наталка відразу ж повернулася до Луцька і з головою поринула у волонтерську діяльність.

«У мене була куча дзвінків. Війна взагалі для мене почалася 2014 року, тому як би я в цій темі давно. І звісно там в мене люди почали телефонувати, ми почали зв’язуватися, продумувати різні ситуації. Хтось радився на рахунок добровольців, хтось радився на рахунок госпіталів, як ми будемо співпрацювати», - розповіла вона.

Нині волонтерська ініціатива «ВолиньSOS» зосередилася передусім на лікуванні та реабілітації поранених бійців, допомозі шпиталям. Адже навіть після Перемоги над окупантами цей напрямок залишатиметься актуальним.