З нагоди Дня працівників кримінального розшуку, який в Україні відзначають 15 квітня, начальник управління карного розшуку ГУНП у Волинській області Руслан Гамольчук розповів про особливості професії, сім'ю, кар’єру та погляд вбивці, який досі не може забути.
Перегляд займе у вас всього 11:21 хв.
— Руслан Гамольчук – начальник управління карного розшуку поліції Волинської області. Вітаю Вас. Взагалі, камеру боїтесь чи ні?
— Останнім часом вже ні. Протягом останніх півроку вже звик. Був на кількох ефірах. Тож, можна сказати, звикаю.
— Чи є потреба виступати на камеру і розповідати, що відбувається?
— Раніше, енну кількість років назад, звичайно, як працювали представники міліції на той час, не розголошувалося. Погано це чи добре – я не готовий судити…
— Це тенденції часу, я думаю.
— Так. Зараз розвиток інформації і швидкий розвиток інтернет-технологій. Тому я вважаю, що сьогодні це нормально.
— Чи важко знайти працівників вашої галузі, вашого напрямку?
— Важко, і це показує плинність кадрів. Хтось може пропрацювати 2-3 місяці, хтось – довше. Але щоб значний період часу працювати у кримінальному блоці – це дуже важко. І залишаються ті працівники, офіцери, для яких ця робота – уже дійсно покликання, стиль життя. Це люди, які працюють не заради особистої вигоди, а заради того, щоб особи, які скоюють тяжкі і особливо тяжкі злочини, дійсно понесли покарання.
— А як Ви відбираєте ці кадри?
— Курсанти навчаються у вишах, і після навчання приходять до нас уже на службу, на конкретні посади оперативників. Якщо приходить, наприклад, 10 працівників, і якщо з них 3-4 залишаться в подальшому працювати – це добре. Тобто, можна сказати, що це людський відбір. Кому важко – переводяться в інший підрозділ.
— А як Ви цих хлопців підтримуєте?
— Підрозділ карного розшуку – це, можна сказати, маленька сім’я. Тобто ми підтримуємо один одного. Наприклад, якщо у когось в сім’ї сталися якісь негаразди, чи потрібна фінансова підтримка – ніхто навіть не задумується. Зібралися, визначилися з сумою, допомогли людині, підтримали. І це, можливо, дає сили цьому працівнику розуміти, що є якась захищеність.
— Якщо говорити мовою статистики і порівняти останній період цього року і минулого – чи покращились якісь дані? І як? Можливо, зменшилась кількість злочинів, чи збільшилось їх розкриття?
— Якщо порівняти з минулим роком, звичайно, ситуація дуже суттєво покращилася. Зменшилась кількість скоєних злочинів, наприклад, крадіжок. Крадіжки з помешкань громадян, пограбування громадян значно зменшилися. Якщо я не помилюся в цифрах, минулого року був 71 подібний злочин, а за цьогорічний період – 32. Тобто досить відчутна різниця. Розкриття також дуже зросло. Вбивства – всі розкриті, тяжкі тілесні ушкодження, розбійні напади, скоєні на громадян у цьому році, – всі розкриті. Працівники трудяться в першу чергу над розкриттям цих тяжких і особливо тяжких злочинів. Люди думають: є скоєний злочин, і протягом дня, чи через 2-3 години ми встановили злочинця. Це не означає, що ми взяли його за руку, завели і посадили в камеру. Це все треба юридично грамотно оформити, зберегти норми Кримінально-процесуального кодексу, зафіксувати протоколами. Тобто це цілий процес. Час такий, що все це треба зберігати і правильно фіксувати. Неправильно зафіксований речовий доказ не буде визнаватися доказом в суді. І ця робота, яку ми зробимо, не матиме позитивний результат чи якесь кінцеве логічне завершення. Тому проходить, може, тиждень-другий – а люди не розуміють, чому поліція затягує справу, чи вона прикриває того злочинця, чи не хоче працювати. Насправді це не так.
— Я знаю, що ви один із наймолодших полковників у поліції. Скажіть, як це відбувається, як присвоюється звання – за вислугу і за роки у Вашому випадку?
— Не знаю, не робив статистику, чи один з наймолодших чи ні. Між кожним званням є певний термін, який ти маєш пройти. Від лейтенанта до старшого лейтенанта – певний період часу, півтора-два роки. Я пройшов ці всі періоди, і в якості заохочення, рік назад до Дня карного розшуку керівництво Національної поліції за підтримки начальника Головного управління Нацполіції у Волинській області Юрія Олександровича Крошка я достроково отримав звання полковника поліції.
— Чи були випадки, які у Вас відклалися, або які найбільше вразили, в негативному напевне сенсі? Можливо, вбивства, які залишилися в пам’яті?
— От сидить у мені – це погляд злочинця, який скоїв убивство в Любешівському районі. Це сільська місцевість. Чоловік з Рівненської області проник вночі до жінки, яка жила сама на хуторі Любешівського району, де межа з Рівненською областю. Це було жорстоке вбивство… Ніби ж ми щодня виїжджаємо і бачимо подібні вбивства, інші тяжкі злочини. Але з цією жінкою дуже жорстоко повелися. Ми почали працювати, крупинка за крупинкою встановлювати і перевіряти. Почали з вечора, і ніхто вже не думав про якийсь сніданок чи обід, відпочинок. Думали про те, аби чимшвидше встановити злочинця. Я очолював групу по затриманню. Ми затримали цього чоловіка, натягнули на нього кайданки. Коли я побачив його погляд – це був не людський погляд. Я досі його пам’ятаю, і це не був погляд людини. Це не людина, це якийсь звір.
— Приблизно 9-10 квітня у Рожищенському районі було скоєно вбивство.
— Так, я особисто туди виїжджав.
— Як Ваша дружина, сім’я реагує на таку роботу?
— По-різному реагує. Наприклад, у суботу я пообіцяв, що більше з дітьми пограюся, але довелося їхати на виклик. Діти мене розуміють, вони розуміють, що татові потрібно їхати, завжди кажуть: «Тату, бережи себе». Ці дитячі побажання дають сил.
— Як Ви залагоджуєте подібні моменти, несподівані зміни планів? Даруєте квіти дружині, чи обіцяєте, що наступні вихідні будуть присвячені сім’ї?
— По-різному буває. Обіцяю, що наступні вихідні нікуди не поїду…У мене дві донечки, і вони розуміють – якщо тато дав слово, він завжди його дотримає. Тому намагаюся дуже делікатно давати обіцянки. Я ще жодного разу не порушував свого слова перед дружиною, дітьми. Тому якщо пообіцяв, то старатимуся не їхати нікуди на наступні вихідні. Завжди лягаєш і не знаєш, як пройде ніч. Те, що за ніч відбувається 3-4 дзвінки – це щодоби, я вже до цього звик, це норма. Коли немає жодного дзвінка – ти прокидаєшся і відчуваєш якийсь дискомфорт: чи ти проспав і не почув, чи й дійсно все так добре?
— Якщо говорити про дітей. У Вас дві дочки. Як Ви думаєте у майбутньому відділити свою професійну настороженість? Як Ви будете їх взагалі відпускати з дому, знаючи, що навколо стільки злочинності?
— Коли дружина просить мене розказати якусь казку на ніч для дітей, то я стараюся у казковій формі розказувати про шахрайку-лисичку, готуючи їх таким чином, наприклад, до того, що не можна вірити різним проханням сторонніх осіб, адже вони не завжди дотримуються обіцянок. Через певний період часу, ті казки, що я їм розповів, діти розказують мамі. Тобто їм ці історії більш подобаються, ніж звичайні, стандартні казки з книжок. І воно запам’ятовується. Я сподіваюся, що це дасть певний результат, що доньки обережно будуть відноситися до подібних ситуацій в майбутньому.
— Як Ви думаєте, в якому віці відпустите дітей уперше на дискотеку?
— Можливо тому, що ми постійно маємо справу з негативом, то хотілося б чим пізніше – тим краще. Звичайно, є і порядні люди, але стикаєшся чомусь із негативом і з цими негативними елементами відпочинків. Коли зранку приходиш на роботу і взнаєш: там обікрали, там побили, щось забрали.
— Як Ви відноситесь до Закону про зброю? Треба легалізувати зброю чи ні?
— Зброя – це дуже велика відповідальність. Ми, як працівники поліції, розуміємо, що все-таки зброя – це серйозна річ. Ми стикалися з багатьма ситуаціями, коли гладкоствольна зброя, яка знаходилася на законних підставах, у сейфах, в одного чи іншого громадянина застосовувалася іншими родичами. Наприклад, діти брали – і були летальні випадки. Тому це дуже велика відповідальність. Особи, які захочуть у рамках цього закону отримати дозвіл, мають пройти серйозну перевірку.
Коментарів немає
Залишити коментар