Надійшли звістки про загибель трьох Героїв із Волині

У боях з російськими військами на сході України загинули троє військовослужбовців з Волині: Петро Нестеренко, Дем’ян Мельничук і Андрій Мережа.

Про це пишуть Суспільне, Район. Рожище, Нова доба.

Петро Нестеренко

Військовослужбовцю з села Милуші Петру Нестеренку було 35 років, повідомили 22 квітня в Луцькій міській раді.

Відомо, що волинянин служив у війську на посаді розвідника-оператора розвідувального відділення. Солдат загинув 20 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новоолександрівка Донецької області.

Дату і місце прощання з Петром Нестеренком сповістять пізніше.

Дем’ян Мельничук

17 квітня у Києві помер захисник з Волині Дем’ян Мельничук.

Захисник України, 20 березня 1990 року народження, із села Копачівка, що є центром однойменної громади на Волині.

Смерть настала під час проходження військової служби.

Чоловіка призвали на військову службу 22 квітня 2022 року. Він був розвідником.

Андрій Мережа

Наприкінці грудня 2024 року за результатами ДНК-аналізу підтвердилась загибель військовослужбовця із Городка. 37-річний Андрій Мережа загинув 30 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу м. Бахмут Донецької області. З 1 травня того ж року вважався зниклим безвісти за особливих обставин.

Андрій народився у с. Граддя, звідки родом його давно покійний батько Микола Феодосійович і де перший час проживала молода сім’я Мереж.

«Коли сину виповнилось 9 місяців, ми виїхали на проживання до Херсона, там мешкала чоловікова родина. Але нам там не сподобалось і за кілька років повернулись назад на Волинь, у с. Городок, на мою малу батьківщину, – розповідає мама загиблого Героя Валентина Андріївна. – У Городку пройшли дитячі роки Андрія, де він зростав із на рік меншою сестрою Наталією. Після завершення місцевої школи пішов навчатися до Маневич на столяра. Деякий час Андрій трудився у Городоцькому держлісгоспі, а в подальшому став заробітчанином. Їздив спершу на будівництва до Росії, як і більшість краян, а потім – до Польщі».

Сімейні стосунки Андрій Мережа пов’язав із розлученою сусідкою Олею, котра жила з двома доньками. Проживали у його будинку. Власних дітей у чоловіка не було, тому дітям своєї супутниці – Аліні й Ірині – та племінникам, котрі із його сестрою теж мешкають у Городку, – Карині і Вадиму – він дарував всю свою турботу й теплоту. Планував збудувати новий просторий будинок й вже придбав будівельні матеріали. Але всьому завадила війна…

«Воювати син не відмовлявся, говорячи: «Треба йти, як же я не піду…» – зі скорботою у голосі говорить його мама. – Мобілізували Андрія 8 вересня 2022 року. Проходив навчання на Рівненському полігоні. Ще звідти на кілька днів приїздив додому. А потім був відправлений у складі 24-ої ОМБр ім. короля Данила на Донеччину. Там був контужений та поранений в ногу й лікувався у Краматорську, але про це нам тоді не говорив. Коли підлікувався – знову поїхав на схід».

Якось матері розповідав, що разом із ним були дуже молоді хлопці. І щоб якось їм допомогти, часто чергував свої години, а потім ще за когось із них. Хоч йому було тільки 37 років, там він вважав себе досить старим. З матір’ю говорив телефоном і часто казав: «Не журися. Ти ж не одна така», але більше спілкувався із сестрою Наталією, якій міг сказати дещо більше.

«Одного дня прийшли командири відбирати вояків на завдання і запитали: «Хто не боїться?». Андрій визвався і його взяли боронити Бахмут, прикомандирувавши до іншого підрозділу. Звідти він телефонував до сестри, розповідав про пекло, яке там робилося, і, навіть, прощався із нею. Був там поранений, – продовжує пані Валентина. – 30 квітня 2023 року він був ще у місті, а вже 1-2 травня із ним обірвався зв’язок. Вважався зниклим безвісти і ми всюди його шукали. Невдовзі прийшли списки, де вказувалось, що Андрій загинув, навіть віднайшли його хрестик та жетон, але ми не вірили в це і продовжували пошуки, вірячи, що він може бути в полоні».

Скрізь їздили, дзвонили, шукали, в тому числі по моргах. Час йшов і матір знайшла сина в морзі в Дніпрі. Там їй сказали, що він був полонений. За місяць часу ДНК зійшлося.

Батька Андрія Миколи Федосійовича вже немає 17 років. Тоді, у 2007 році, теж сталась біда. Він загинув під час пожежі в будинку. Андрію на той час було 22 роки, він працював на заводі у Києві й мав їхати на роботу. Мати саме проводжала його на поїзд, як їм подзвонили і сказали, що горить їхня хата.

«Андрій дуже любив збирати гриби. Коли на кілька днів приїжджав додому із полігону – показав мені свої місця… Я потім ходила там, але заблукала, – каже Валентина Андріївна. – Він був дуже добрим і щирим сином, хорошим братом і чоловіком. Доньки цивільної дружини його татом не називали, бо мають рідного батька, але цінували й любили».

Віддати останню шану Андрію Мережі прийшло чимало жителів громади. Чин похорону у місцевому храмі очолив Маневицький декан ПЦУ Андрій Закидальський.

На кладовищі слова співчуття та підтримки рідним і близьким, подяку Герою, котрий захищав усіх нас від ворогів, висловили секретар Прилісненської сільської ради Павло Мельничук, староста села Городок Леся Дубровська, офіцер відділу рекрутингу та комплектування Першого відділу Камінь-Каширського РТЦК та СП, капітан Віталій Корець. Поховали Воїна із усіма військовими почестями.