Він потрапив у елітний взвод снайперів ще зовсім юним – Максиму тоді ще не виповнилось 20. Три місяці навчання у школі снайперів, 2 тижні підвищення кваліфікації з іноземними інструкторами і через трохи – він вже на передовій. Це було ще 5 років тому. 5 років тому, він опинився на нулі. З того часу він значно подорослішав. З юного хлопчини він перетворився на справжнього чоловіка: голос згрубшав, на обличчі з'явилась щетина, руки – обвітрені, а в очах… в очах досі грають бісики. Але вже не такі пустотливі, як в юності. Тепер вони вирують на повну.
- Туди брали тільки зі своїми гвинтівками. Ти вже повинен був мати щось, мати досвід і розуміння, що це за робота. Це насправді не служба. Це робота. От, як слюсар на заводі, чи механік, чи інженер. Просто пересічні робітники ходять на роботу з 8 ранку до 17 вечора, чи з 9 до 18:00. Ми так само, але зміна триває трішки довше – буває добу, а буває дві три. Між собою ми теж називаємо це просто «робота». Не «служба», не «зміна». Робота – і все. Інколи ми з себе кепкуємо самі: ми, як підрозділ «елітних шлюх» – приїжджаємо вночі у самі козирні місця, робимо свою роботу і розчиняємось у пітьмі не лишаючи після себе і сліду (сміється, - прим.авт).
*****
- Снайпер це не просто влучний стрілок з крутою гвинтівкою і модним дорогим прицілом. Снайпер це в першу чергу – розвідник. А ще – спостерігач, дозорний, психолог, географ, топограф, метеоролог, біолог, математик, штангіст, навідник, і гостровухий заєць, який усе січе і мотає на вус. Перед виїздом на роботу ти мусиш навіть враховувати скільки і що ти їв, скільки білка, вуглеводів і води ти спожив і, який в тебе метаболізм. Ти в один момент починаєш згадувати курс астрономії, який тобі викладав трудовик у 10-му класі в школі, і нудну географічку, яка монотонно розповідала на уроках про континенти. Лежиш такий і собі думаєш – які в чорта мусони можуть бути серед териконів на Донбасі… І ти починаєш вчити все заново. Але вчиш лише те, що тобі потрібно тепер: кути, швидкість вітру, вимірювання відстані і паралакс. О, паралакс – це дуже важливо! Може це звучить смішно, але ці елементарні цифри і значення, які ми вчили у школі – виявились дуже важливими у моїй роботі.
- Я багато пишу і багато малюю. У мене є чарівний блокнотик, в який я часто вписую дані по певних об'єктах. Часто наношу схеми і карти, проводжу розрахунки, записую поправки і нагадування, зводжу погодні дані. Ці записи часто використовую в інших ситуаціях. Бо як виявилось – світанок і дощ при +16 це нормальна робоча обстановка, а от при +18-20 – ти працювати не зможеш. Здавалося б 2 градуси, але після ночі, коли температура опускається, це зовсім інша густина повітря, зовсім інша щільність, а відповідно – дальність бачення. І таких дрібниць – дуже багато. Усіх секретів звісно вам не розповім (сміється, - прим.авт).
*****
- Прийнято вважати, що снайпер і його гвинтівка це як закохана пара молодят. Мовляв, ти з нею нерозлучний і стрілок, так би мовити, зростається зі своєю зброєю воєдино. Ні. В мене їх 6. 6 різних гвинтівок. Кожну з них я люблю по-своєму. Кожна з них мені дорога і цінна. Виходить тоді я вже не однолюб, а полігамний мачо? Просто в різних ситуаціях треба інша гвинтівка. І це не варто вважати зрадою. Просто треба сприйняти це як факт. Це теж любов, але любов до зброї. Якщо ти профі в своїй справі чи намагаєшся стати професіоналом – ти не зможеш зупинити свій вибір на одній. Бо вони, як і жінки – кожна красива і розумна по-своєму. Але це я про зброю, про розум і зрештою про роботу. А серце моє належить лише одній жінці – коханій дружині.
*****
- Чомусь усі думають, що снайпери – це холоднокровні і цинічні люди, здебільшого флегмати, або скриті маніяки, природжені вбивати. Ні. Я по своїй натурі сангвінік. До війни, як і більшість хлопців мого віку - «тусив» по клубах, любив погасати на мотоциклі чи «подвіжувати» на авто з друзями. Їздив на заробітки за кордон, балував себе модними «шмотками», зустрічався з дівчатами, ходив у кіно і частенько курив кальян. Палю цигарки, інколи можу випити пива чи й навіть чогось міцного. Але не більше. Наркотики – це зло, яке тьмарить розум, тому в моєму житті їх немає. Та й взагалі… тепер в моєму житті немає близько 90% того, чим я жив до війни. Попри мою веселу та в певній мірі імпульсивну вдачу, я вмію вчасно опанувати себе.
- Армія і військова служба – це різні речі. Я не служив строкову службу. Я відразу підписав контракт. Певно саме це змусило мене подорослішати. Відтоді минуло 5 років і я жодного разу про це не пошкодував. Війна навчила мене відповідальності, навчила приймати важливі рішення. Ти розумієш, що від тебе залежить не лише твоє життя, а й життя твоїх побратимів.
*****
- У взводі нас 18. Це 3 групи по 6 людей. Виходимо в роботу парами на певній відстані один від одного. Зазвичай навіть не спілкуємось по рації. Часто один одного розумієш на мигах. Там грає роль усе: міміка, рухи пальців, напрямок куди і як ти направляєш дуло своєї гвинтівки, темп. Це як танець – ви синхронно залягаєте на позиції, синхронно вимірюєте відстань до цілі, синхронно звертаєте увагу на вітер, приміряєте похибку і навіть синхронно видихаєте перед пострілом. А потім синхронно линяєте з місця.
*****
- Першого ти запам'ятовуєш на завжди. Перша успішна ціль, це як перший секс: він переважно скороспішний і зазвичай не ідеальний. Ти не завжди готовий до нього, але обставини складаються так, що діватись нема куди. І ти ще довго потім перебираєш в голові, що ти зробив не так, що не врахував, що можна було б зробити інакше, або на що не звернув увагу. Навіть якщо це було 100% попадання. Бо це твоя перша ЖИВА ціль. Ти її фотографуєш у пам'яті до найменших дрібниць. Багатьом снайперам вони часом сняться у снах. Ти прокручуєш в голові, ким могла бути ця людина. Але ти розумієш одне – це ворог, який прийшов на твою землю вбивати тебе, твоїх побратимів, твоїх друзів, твою сім'ю, і просто незнайомих тобі мирних людей. Це – ворог, який приніс в твою країну смерть і біду.
- Скільки? До відкритого повномасштабного вторгнення в мене їх було не так багато – близько 30. Це ліквідованих. Підранків ще десь стільки само. Їх подальша доля мені не відома. Сподіваюсь вони догоріли в пеклі. Насправді ти далі вже збиваєшся з ліку. Особливо в період активних бойових дій. З 24 лютого мені довелось працювати практично на всіх гарячих точках в усіх напрямках. Це і Київщина-Житомирщина-Чернігівщина. У квітні я вже був на Херсонщині, потім Луганщина і Донеччина. Зараз тільки повернувся з Харківщини. За моїми підрахунками – 180. Це ліквідованих прицільно зі 100% попаданням. Ще близько 300 точок влучань.
*****
- Ціль може знаходитись від тебе за 200 метрів, але здебільшого це 800-1000 метрів. На понад 2000 мерів стріляти важко. В мене була найбільша ціль – 2300 метрів. Попри усе не влучив – пройшло від тіла певно за 30 см. Визнаю свої помилки завжди. Мені не треба було брати ту ціль, але як кажуть – молодий, гарячий.
*****
- Часто перехоплюємо їхні розмови. Точніше завжди стараємось перехоплювати. Чуємо як вони метушаться, вираховують звідки працює снайпер, пробують гатити по нас навмання, просто з усього, з чого можна. Цікаво чути коли ти зняв якогось офіцера і його «кролики» не знають, що робити далі – куди бігти, кому дзвонити. Такі нерозторопні. Волають, як сліпі кошенята без цицьки. А ти лежиш тихесенько в голому полі і дивишся, як вони луплять по корчику за 200 метрів від тебе. Тихенько непомітно відходиш, або займаєш іншу позицію і продовжуєш роботу. Інколи з однієї точки ти можеш відразу зняти кілька цілей. І тоді ти такий сам про себе: «О, який я крутий».
*****
- Був випадок, коли ми зайшли впритул на позиції ворога в роботу на 2 доби. Відпрацювали 3 доби. А коли повернулись назад – виявилось наших розбомбили і вони відступили на понад 20 км. Ми зрозуміли, що сидимо глибоко-глибоко в тилу. Де, кого шукати, куди йти – незрозуміло. І головне – це все під носом в окупантів. Назад вертатись нема куди, бо там активно гатять – тому пішли навпростець до одного населеного пункту скажімо з Харківської області – в Луганську. А вийшли аж практично в Донецьку. Вийшли голі і босі. Кілометрів так з 50 точно дали маху. Практично без їжі. Дуже боялись, щоб помилково не розстріляли свої. Але дякувати Богу вийшли на наших десантників. Ті вже зв'язались з нашим командуванням. Там вже нас практично записали в «зниклі безвісти».
- Ми інколи кепкуємо з кацапів. Часто вдаємось до різних кумедних маневрів, аби їх спровокувати, висікти, де вони ховаються і знищити. Певно всі бачили мем, який гуляє інтернетом – унітаз в голому полі, завдяки якому снайпер Микола ліквідував 16 окупантів. Так от я чомусь більш ніж впевнений, що це правда чистої води і десь в херсонському степу лежить наш Віталька і досі на наживку відстрілює дурних кацапів.
*****
- Зараз я хочу помсти і я їм мщу від усієї душі. За всіх. Я не кликав їх у свій дім. Але вони сюди прийшли. Тому мій обов'язок і моє покликання – вбивати. Вбивати ворога. І я буду це робити, бо я це вмію найкраще. До останнього окупанта… До останнього подиху…
Коментарів немає
Залишити коментар