23 квітня стало відомо, що у боях з російськими військами загинули ще семеро бійців з Волинської області: Юрій Кушнірчук, Володимир Лисковець, Олександр Зубкевич, Роман Романюк, Владислав Андрусик, Максим Базилян і Олександр Морозов.
Про це пишуть , і .
Роман Романюк
На війні загинув військовослужбовець із села Журавники Роман Романюк. Полеглому захиснику було 22 роки, повідомили в Горохівській міській раді.
Молодший сержант загинув 18 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання у Куп’янському районі Харківської області. Дату і місце прощання з бійцем в громаді повідомлять додатково.
Владислав Андрусик
У четвер, 24 квітня, у Ковелі прощатимуться з полеглим у бою стрільцем штурмового батальйону, 24-річним солдатом Владиславом Андрусиком.
За даними Ковельської міської ради, боєць загинув 16 квітня 2025 року біля населеного пункту Новоєгорівка Сватівського району на Луганщині. Владислава Андрусика поховають на Алеї Героїв міського кладовища.
Максим Базилян
Військовослужбовцю з Луцька Максиму Базиляну був 21 рік, повідомили у міськраді. Він служив на посаді оператора безпілотних літальних апаратів відділення розвідки десантно-штурмового батальйону.
Солдат загинув 16 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Садки Сумської області.
Олександр Морозов
18 квітня 2025 року у бою поблизу населеного пункту Горналь Курської області РФ поліг військовослужбовець Олександр Морозов з Луцька.
За даними міської ради, 22-річний захисник служив на посаді навідника десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу. Прощання з Олександром Морозовим відбудеться 24 квітня.
Олександр Зубкевич
23 квітня 2025 року перестало битися серце захисника з Волині Олександра Зубкевича.
Про це повідомили в Мар'янівській громаді.
Зубкевич Олександр Віталійович народився в с.Брани 18 квітня 1983 року.
14.09.2024 року був призваний до військової частини А-7028. Зустрінуть Героя у середу, 23 квітня (годину повідомлять згодом )
Чин похорону відбудеться у четвер, 24 квітня, в с. Брани.
Володимир Лисковець
На Запорізькому напрямку зупинилося серце щирого патріота, волинянина Володимира Лисковця.
Про це повідомив очільник Маневицької громади Олександр Гаврилюк.
Заступник командира самохідного артилерійського дивізіону, підполковник Володимир Олександрович Лисковець з 2014 року мужньо боронив українські рубежі від окупанта. Він був прикладом для наслідування. Наполегливим, цілеспрямованим, надзвичайно людяним, завжди готовим прийти на допомогу іншим.
У вівторок, 22 квітня, гідному сину України виповнилося 57 років. На жаль, багаторічна виснажлива військова служба в умовах жорстокої війни, значно підірвала здоров'я захисника.
22 квітня передчасно обірвалася його життєва стежина. Радісний день став для його рідних найтрагічнішим.
«Щирі співчуття дружині Тетяні Никифорівні, донечкам Ірині і Діані з приводу великого горя. Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя!» - йдеться в дописі.
Юрій Кушнірчук
5 січня 2025 року у Волинській обласній клінічній лікарні внаслідок хвороби відійшов у вічність захисник Юрій Кушнірчук.
Понад рік тому він повернувся з війни, яка назавжди залишилась невимовним болем його серця.
«Юра проходив строкову службу у військовій частині м. Кам’янка-Бузька Львівської області. Далі ж трудився в рідному селі. Досить тривалий час був водієм у місцевій пожежній охороні. Любив рибалити, ходити в ліс по гриби та ягоди. Завше відгукувався, якщо комусь необхідна була якась допомога. Він був дуже спокійним за характером, навіть якщо і на щось злився, то швидко «перегоряв», – розповідають його сестри Валентина і Наталія. Вони утрьох виросли в батьківській сім’ї. Мама їхня вже померла, а 79-річний тато Зіновій Васильович мешкає в Рудниках. Для нього втрата сина найболючіша…»
Фронтові дороги Юрія Кушнірчука пролягали Миколаївщиною та Донеччиною. Був на службі водієм-механіком, виконував різні бойові завдання, зокрема й перевозив КамАзом боєприпаси. Втім, про все це рідним повідував лиш у кількох словах. Перед демобілізацією був у самому пеклі війни в районі Часового Яру та Костянтинівки.
«Брат завжди дуже коротко говорив про те, як він і де перебуває. Та ми й не надто наполягали на тому, аби щось таке розказував. Передусім запитували, чи забезпечений найнеобхіднішим, а він відповідав, що все має…» – додають його рідні.
Згадують, коли Юрій Зіновійович демобілізувався, постійно зідзвонювався й переписувався зі своїми побратимами, підтримував зв’язок із ними й дотепер. Були помітні зміни в його характері: раніше був оптимістом, все переводив на жарти, а після війни став мовчазним та заглибленим у себе. Йому навіть важко було пристосуватися до тиші рідного села, адже довгий час перебував у небезпеці, звикши чекати чогось поганого… Усе це позначилося й на його здоров’ї. Серце українського Захисника так передчасно зупинилося…
Юрій Кушнірчук із дружиною Людмилою був розлученим. У нього залишилися шістнадцятирічний син Олександр, що зостався жити з ним, та чотирнадцятирічна донька Вікторія і десятирічний син Марк, котрі проживають із матір’ю.
Із усіма військовими почестями його після відспівування у місцевому храмі Покрови Пресвятої Богородиці провели до місця вічного спочинку сотні жителів Рудників та довкружніх сіл, у скорботі дякуючи йому за те, що заради нас усіх пішов на боротьбу із рашистським ворогом. Вічна пам’ять і слава спочилому воїну.
Коментарів немає
Залишити коментар