Сповістили про нові втрати серед волинян на фронті. Обірвалося життя ще чотирьох Героїв.
Про це пишуть , , .
Олександр Здрок
Захищаючи Україну загинув ще один волинянин та захисник Олександр Здрок.
Воїн загинув 30 квітня поблизу населеного пункту Садки Сумської області, повідомили у Любомльській громаді.
29-річний солдат був родом із села Почапи.
Про дату та час поховання захисника у громаді повідомлять згодом.
Сергій Дудюк
У бою неподалік Новомиколаївки, що в Покровському районі на Донеччині, обірвалося життя волинянина Сергія Дудюка, повідомила Затурцівська громада у фейсбуці.
На фронті загинув житель села Озютичі Дудюк Сергій Вікторович. Життя Героя обірвалося поблизу н.п. Новомиколаївка Покровського району Донецької області.
Сергій Дудюк воював у складі 59 окремої штурмової бригади.
«Приносимо щирі співчуття родині. Вічна пам'ять і Слава Сергію», - зазначили у громаді.
Андрій Хомич
Полеглому захиснику з Волині Андрію Хомичу навіки 39... Герой загинув 29 жовтня, виконуючи бойове завдання на Запорізькому напрямку.
Спогадами про Героя поділилися на платформі Історії Полеглих Воїнів України.
Старший навідник Збройних сил України, учасник російсько-української війни народився в с. Кукли Маневицького р-н Волинської області. Згодом переїхав разом із батьками у с. Велика Яблунька, де і пройшло його дитинство та юність.
1991 року пішов до першого класу Великояблунівської школи. Після закінчення школи вступив до Маневицького професійного ліцею, де здобув професію «столяр, будівельний тесляр» та з цією професією пов'язав своє майбутнє життя.
Осінню 2003 року був призваний на строкову службу до армії. 20 грудня прийняв військову присягу, службу продовжував у м. Ужгород в прикордонних військах, чим дуже пишався. У 2005 року закінчив службу та почав працювати за професією. Їздив на будови по всій Україні та за кордон.
Будучи дорослою людиною та свідомим громадянином своєї держави, несучи ідею патріотизму завжди у своїй голові та серці, свідомо прийняв рішення, від якого не відмовлявся ніколи, залишивши роботу за кордоном. У січні 2015 року знову пішов до лав ЗСУ воювати в зоні АТО. Служив у Луганській та Донецькій областях, поблизу м. Соледар, був старшим навідником артилерійської установки.
Під час служби був нагороджений відзнакою президента України «За участь в Антитерористичній операції». За 14 місяців службу неодноразово маю контузії, втратив чимало здоров'я. Не зважаючи на всі життєві обставини, продовжував жити і працювати далі. Але не зміг змиритися з тим, що «російський чобіт топче рідну землю», гинуть діти, руйнуються міста та села, проливають без невинну кров. Тому зимою 2020 року наш патріот пішов на контрактну службу в зону ООС. Служив в/ч А -0998 в 24 бригаді імені Короля Данила Галицького, де був старшим навідником самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону. Також мав відзнаки подяки та нагороди.
В лютому 2022 року одружився вдруге та побудував сім'ю, разом із дружиною проживали у Великомостівській громаді у с. Волиця Львівської області Червоноградського р-н.
Під час повномасштабного вторгнення знаходився у Польщі, де мав хорошу роботу. Не роздумуючи повернувся в Україну та був призваний на військову службу у квітні 2022 року. Служив в 65 бригаді на посаді старшого навідника спочатку артилерійської установки, згодом мінометної установки, займався евакуацією поранених та загиблих, а також був піхотинцем. Був завжди на позитиві, чим піднімав бойовий дух побратимів. Люто ненавидів рашиського ворога, за що отримав від побратимів позивний «ЗВЄР».
Під час служби в серпні 2022 року в Андрія народилася донечка Тетяна, яку тато зміг взяти на руки лише через два місяці після народження. Протягом 2023 - 2024 року мав лише дві короткотривалі відпустки, які для сім'ї та родини пробігали як один день.
Крайній раз Андрій був у відпустці в серпні місяці 2024 року, приїжав до донечки на день народження. 30 жовтня прийшла чорна звістка у родину, що 29 жовтня старший солдат навідник Хомич Андрій Валентинович загинув під час виконання бойового завдання в населеному пункті Новоданилівка Запорізької області.
Наш Герой, назавжди повернувся до рідної домівки Героєм «на щиті» 4 листопада 2024 року. Поховали молодого Героя на місцевому кладовищі у с. Велика Яблунька 5 листопада з усіма військовими почестями.
У Андрія залишилися дружина, дві донечки, батьки, та сестра з сім'єю.
Олександр Оніщук
у селі Чорниж Колківської громади на Волині попрощалися із загиблим воїном – 39-річним Олександром Оніщуком, життя якого обірвалося внаслідок поранень, отриманих під час обстрілу російськими окупантами в районі села Любомирівка Баштанського району Миколаївської області.
Разом із дружиною, сином та донечкою Олександр проживав у м. Луцьк, тож того суботнього дня заупокійна літія відбулась у Свято-Троїцькому храмі обласного центру, звідки траурний кортеж вирушив до Чорнижа. Жителі прилеглих сіл та Колок зустрічали Героя навколішки, квітами встеляючи дорогу. Вулицями рідного села до батьківської хати він востаннє прибув у домовині, яку несли на плечах побратими…
– А ми чекали що ось-ось приїде він додому, аби забрати на фронт автомобіль, на який збирали гроші всім селом, – плаче мама… Автомобіль, дійсно, був необхідний Саші на передовій, тож чорнижівці активно включились у збір коштів. Родина односельців Сидорчуків, яка переїхала в США, надіслала 60 тис. гривень, долучились й інші знайомі й незнайомі люди. Машина, якою користувались наші хлопці на фронті, завдячуючи «золотим рукам» Саші не раз піддавалася зварювальним роботам та ремонтам, проте вже відслужила своє.
Фах зварювальника Олександр здобув після армійської служби в лавах ЗСУ. Хоча вмів професійно робити не лише цю справу. «Майстер на всі руки», «хазяйновитий, роботящий», «справжній господар», – так відгукувалися чорнижівці про Сашу. Він проживав із сім’єю у Луцьку, та частенько навідувався у село до батьків, які живуть із родиною його молодшого брата Андрія. Тут і застала звістка про початок війни. Звідси вирушив на захист рідної землі.
– Андрій ще місяць тому бачився із Олександром, разом із чорнижівськими волонтерами возив нашим хлопцям-захисникам необхідну допомогу, – каже дружина брата Вікторія. – Місцеві жіночки готували чимало м’ясних закруток, солодких смаколиків, домашнього хліба. І під час зустрічі, і в телефонних розмовах ми чули від Саші: «Все добре, не хвилюйтесь!».
Та як було не хвилюватись дружині, дітям, матері, рідним, коли бувало, що по кілька днів не було з ним зв’язку.
– Сашко попереджував нас про це, та було так тривожно, – каже мама Наталія Іванівна – Коли збирався до військкомату, то мовив: «Мамо, не плачте, хто як не я? Хто має моїх дітей захистити?». Командир його телефонував до нас, дякував за сина, казав, що надійний у бою, працьовитий, міг і машину добре «підлатать», і борщ смачний зварити. Він у нас дійсно дуже-дуже хороший був, невісточка Аня не раз казала спасибі, що їй чоловіка такого зростили.
Олександр був справжньою опорою для дружини, прикладом для 18-річного сина, люблячим батьком для донечки-шестикласниці. Як Настуня чекала його приїзду! Підготувала подарунок. Його вона так і не вручила. Кружку із фотографією татуся попросила покласти в домовину…
– Сашко завжди був готовий прийти на допомогу, – каже його однокласниця Наталія Ляшук. – У нас в класі навчалось 15 хлопців і дві дівчини, тож Саша постійно заступався за нас. Якраз перед війною я зустріла його в селі – розмовляли, пригадували шкільні роки. Хто б міг подумати, що ця зустріч буде останньою…
Біль страшної втрати із родиною прийшли розділити більше тисячі людей. Із вдячністю, стоячи навколішки обабіч сільських доріг Чорнижа, тримали запалені свічечки дітки із своїми мамами, старенькі бабусі та дідусі, юні дівчата та хлопці. Скорботно звучали мелодії духового оркестру із Луцька, додолу падали пелюстки квітів, що розсипали перед траурною процесією дівчатка. Переглядаючи відео, відзняті на похороні, люди помітили лелеку, який супроводжував траурний кортеж, і коли внесли Сашу в хату, кружляв над будинком. Коли ж виносили домовину з дому, птах піднявся високо вгору і зник…
Чин поховання здійснювали вісімнадцять священників. Слова скорботи, вдячності Герою висловили староста Чорнижівського старостинського округу Тетяна Оніщук, директорка Чорнижівського ліцею Марія Сидорчук, яка зазначила, що пам’ять про Героя буде жити у віках, а підростаюче покоління виховуватиметься, рівняючись на Сашу Оніщука, на Володю Мельника, Сашу Кузьмича, всіх тих, хто нині захищає нас на фронті.
– Сашко, ти сьогодні зібрав разом стільки людей… – линуло від Марії Михайлівни. – Стільки ж, як мали тебе випроводжати із автомобілем, про який подбали всім селом… Вибач, що не вберегли тебе, велика вдячність за те, що ти віддав своє життя за всіх нас…
Звучало багатоголоссям «Отче наш», лунало «Героям слава!» у відповідь на «Слава Україні!» із вуст благочинного Маневицького деканату Андрія Закидальського, що очолив чин похорону. Всі разом співали Державний Гімн України із твердою вірою у те, що «згинуть наші воріженьки, як роса на сонці…»
Коментарів немає
Залишити коментар