Сповістили про загибель чотирьох волинян на війні

У боях з російськими військами полягли ще четверо бійців з Волинської області: Тарас Матвіїв, Артем Шевчук, Дмитро Іванов і Сергій Дишко.

Про це пишуть Суспільне і ВСН.

Дмитро Іванов

Військовослужбовцю з Луцька Дмитру Іванову було 44 роки. Він служив на посаді командира розвідувального відділення, повідомили у міській раді.

Головний сержант загинув 14 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Лисівка Донецької області. Прощання з Дмитром Івановим відбудеться у четвер, 17 квітня.

Сергій Дишко

Майже через три роки після загибелі ідентифікувати тіло загиблого військовослужбовця Сергія Дишка, який поліг на території металургійного комбінату "Азовсталь" у Маріуполі.

За даними Любешівської громади, прикордоннику було 22 роки, останній бій старший сержант прийняв 8 травня 2022 року. Дат і місце прощання з Сергієм Дишком сповістять пізніше.

Тарас Матвіїв

Полеглий Герой з Волині Тарас Матвіїв народився у селі Вʼязівне на Волині. Жив у місті Жидачів на Львівщині. Закінчив місцеву школу №1 та факультет журналістики ЛНУ імені І.Франка. У 2011 році у Києві працював кореспондентом національних телеканалів, вів блог.

Був активним учасником Революції гідності та співкоординатором «Пошукової ініціативи Майдану». Навесні 2015 року долучився до лав Окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ»: боронив Піски, Первомайське, Водяне, Мар'їнку.

У 2015 році був обраний депутатом Жидачівської райради. Був ініціатором та організатором етнофестивалю «Удеч-Фест» і військово-патріотичних вишколів молоді «Лицар Удеча». Працював в Українській Галицькій Асамблеї, був активним учасником рухів «Стоп лісоцид» і «Допоможи фронту».

У вересні 2018-го вступив на офіцерські курси лідерства Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, де отримав звання молодшого лейтенанта. Із серпня 2019-го був командиром взводу 24-ї ОМБр імені короля Данила.

Зі слів мами, коли Тарас отримав у командування взвод, він мріяв вибудувати з нього справжню родину, де пануватимуть взаєморозуміння, підтримка, довіра. І у нього це вийшло.

За героїзм і мужність офіцеру посмертно присвоїли звання Героя України та лейтенанта, і відзначили орденом «Золота Зірка».

«Ми шукаємо порятунок у любові, яку залишив нам син. Тарас житиме, поки жива пам'ять про нього та його справи», – розповіла мама Валентина.

Поховали захисника у місті Жидачів.

Удома на Тараса чекали мама, тато, кохана дівчина, бабуся та дідусь.

У селі Троїцьке на Луганщині побратими відкрили пам'ятник Тарасові. У місті Ходорів та Любешів тепер є вулиці його імені.

У 2022 році Львівська Спілка Журналістів започаткувала щорічний конкурс, а ГО «Лицар» створила Військову школу імені Героя України Тараса Матвіїва. Про нього зняли документальні фільми «Воїн» і «Гідний ранкового сонця». А батьки видали його книги, здійснивши одну з мрій сина.

Артем Шевчук

ахисник з Волині, сержант інспектор прикордонної служби 2 категорії – старший оператор (безпілотних авіаційних комплексів) відділення повітряної розвідки та ударних безпілотних повітряних суден відділу прикордонної служби прикордонної комендатури швидкого реагування Артем Шевчук (позивний «Шева») брав участь у боях за Авдіївку та Харківщину. Загинув 28 грудня 2024 року унаслідок удару ворожого безпілотника під час виконання бойового завдання. Менш як за три тижні до загибелі йому виповнилось 22. 

«У сина був вибір – залишитися нести службу на Волині, адже йому лише 21 виповнилось, а до зони бойових дій у такому віці скеровують лише за згодою. Або вирушити на фронт. Він свідомо обрав другий варіант, попри мої прохання залишитися. «Там мої хлопці, я їду з ними», - пояснив своє рішення, - ділиться спогадами полеглого воїна мама Оксана». 

Артем Шевчук народився і виріс у селі Вощатин Володимирської громади. Їх у батьків було двоє – він та старший брат Артур. Артем навчався у Ласківській гімназії, по закінченні якої вступив до Володимирського агротехнічного коледжу. Та з часом зрозумів, що обрана спеціальність – не його покликання. Прийнявши зважене рішення, залишив навчання і подав документи до Нововолинського центру професійно-технічної освіти, аби здобути спеціальність, яка була ближчою до душі.

Війна застала Артема за кордоном, куди поїхав на заробітки. Міг би залишатись далі працювати - і вік, і обставини дозволяли не повертатися, не йти до війська. Але він вирішив інакше. Без зайвих слів, не попередивши рідних, у квітні 2023 року підписав контракт із прикордонними військами. Його вибір був тихим, та водночас рішучим – таким, як і він сам.

Вже згодом батьки дізналися, що на рішення Артема підписати контракт вплинув товариш, який служив у Державній прикордонній службі. Саме він став тією людиною, котра підштовхнула хлопця до важливого кроку. Після проходження навчального центру Артем за розподілом потрапив до відділу прикордонної служби «Висоцьк». 

До 2024 року Артем проходив службу на українсько-білоруському кордоні. Та коли ситуація на фронті загострилася, їхній підрозділ перекинули на підсилення. Йому пропонували лишитись, не йти на передову, але він категорично відмовився. «Я йду зі своїми хлопцями», - сказав твердо. 

 Їх відправили під Авдіївку, де саме точилися запеклі бої за місто. Артем намагався щодня давати про себе знати рідним, завжди попереджав, коли вирушав на завдання, де не було зв’язку.

Про загибель сина Олександр, батько воїна, дізнався від його побратима. Той розповів, що життя Артема обірвав ворожий безпілотник. Одна мить, і пролунав вибух. Артем та ще один прикордонник загинули на місці, двоє отримали поранення.