«Стріляти треба так, щоб героїчно загинули не ви, а ваш ворог», - снайпер-адвокат Віктор Бондаренко

Віктор Бондаренко – відомий адвокат, один із керівників адвокатського об'єднання «General Legal Group». Він вже близько 20 років успішно займається юриспруденцією і до 24 лютого навіть не думав, що колись стане військовим. Та ще й до того – снайпером. Нині він несе службу на північно-східному кордоні України з росією. Журналістам видання «Insider Media» вдалось його зловити у Луцьку під час кількаденної відпустки і розпитати про усі тонкощі його нового ремесла.

- 24 лютого… яким для вас був цей день і де ви його зустріли?

- 24 я зустрів у Луцьку. Прокинувся, бо подумав що в мене відкриті вікна і так гепає вітер. А це вже був уражений наш аеродром. Бачу – телефон аж гарячий, всі пишуть, що почалась війна. Я чув настрої які панували, що може початись війна, але не хотів вірити в це. Я собі відразу визначився – якщо не дай Боже таке буде – я піду воювати, навіть не було думки про те, що я буду десь тікати чи ховатись. Я відразу думав наскільки та в чому я буду корисний для армії

- Як потрапили до війська?

- Незадовго до повномасштабного вторгнення я прийшов і поновив свої облікові дані у військкоматі. Тому після 24 лютого до мене просто подзвонили з військкомату і сказали з'явитись. Я пройшов медкомісію за 10 хвилин, сказали що я здоровий і практично відразу мене забрали на пункт розподілу мобілізованих. 15 березня я вже був у військовій частині. Забрали мене у нашу 100-ту бригаду територіальної оборони. Але згодом я перевівся в іншу бригаду на посаду снайпера, але вже бойову  – 101-шу Закарпатську. Вона теж ТРО, але бойова.

- Вже мали попередній досвід служби в армії? Чому відразу у снайпери?

- Строкової служби – я не проходив, але мав певне відношення до військової справи, оскільки захоплювався стрільбою з високоточної зброї. В мене є товариш, він професійний військовий снайпер, інструктор в КОРДі. Так от за кілька років до повномасштабного вторгнення в міру можливості я в нього навчався стрільби з різних видів зброї, а особливо – з високоточної зброї. Це було моє таке особливе хобі – навчання з професійним інструктором.

- Яка перша зброя потрапила вам у руки?

- Це був автомат Калашнікова, який я взяв до рук у 10 років. В мене батько – колишній військовослужбовець, він ветеран СБУ. Коли я був маленьким він інколи брав мене на якісь чергування в тир. З того час я почав пристрілюватись. Це було АКС-74У. Далі зрозуміло я стріляв з пістолетів, гвинтівок. Тому такий хист і потяг до зброї в мене був з дитинства.

- Мали особисту зброю?

- Так, я мав особисту зброю. Це був пістолет травматичної дії для відстрілу гумових куль. Я як адвокат паралельно вів блоги та писав статті для різних медіаресурсів. Займався журналістською діяльністю, а тому мав право отримати дозвіл на зброю.

А коли спробували високоточну зброю?                                                                                  

- Вперше в руки високоточну зброю я взяв у 2018 році. Це була снайперська гвинтівка, з якої я стріляв кулями 308-го калібру зразка НАТО.  Цей їхній стандарт на кілька міліметрів відрізняється від стандарту нашої кулі до СВД, але вважається більш точною. Коли я вперше її взяв – вона мені дуже сподобалась.

- Що вас захоплює в цій зброї?

- Можливість ураження ворога з далекої дистанції і з точністю. Ти не витрачаєш багато тонн заліза. Ця зброя дозволяє робити точні задачі більш якісно і з меншими затратами.

- Ви проходили окреме спеціалізоване навчання зі снайпінгу?

- Я пройшов злагодження і тренування на одному з навчальних центрів поблизу столиці. Там готують виключно снайперів із залученням до навчань іноземних інструкторів. Це були круті навчання з групою штурмовиків, серед яких чотири іноземних снайпери. Відшліфовували не лише теорію, а й практику – стріляли, вчились маскуватись. Мені пощастило тренуватись в одного інструктора – це професійний снайпер з Канади. Він російськомовний, тому не було великих проблем у спілкуванні. Він вже пройшов 6 різних воєн та масштабних збройних конфліктів тож понад 20 років займається високоточною стрільбою. Він відбивав Ірпінь, захищав Мощун… ну загалом дуже крутий хлопака. Він дав нам багато знань, передав максимум тонкощів роботи, розтлумачував найменші дрібниці.

- Яких нових знань та умінь вдалось здобути на цих навчаннях зі снайпінгу?

- Для себе я більше пізнав нюанси балістики. Маю чітке розуміння різниці між «марксменом» і снайпером. Марксмен – це запозичений з американської армії і впроваджений термін в Україні. Марксмен - штатна посада. Це стрілець з високоточної зброї у складі піхотного або штурмового підрозділу. Його завдання – підтримувати активні дії піхоти, прицільно вибираючи найбільш ефективні цілі, які треба ліквідувати: командирів, гранатометників, навідників чи зв'язківців. Він працює на максимальній дистанції – до 500 метрів. Це в основному робота в містах. А снайпер – це особа, яка в одиночку або в парі (не в складі взводу чи роти) йде у вільне полювання. Він виходячи з поставлених командиром завдань – сам визначає шляхи, пріоритетність, методи і способи їх досягнення. Це той самий розвідник. Але він зазвичай працює по цілях на доволі великих відстанях – 1,5 до 2-х кілометрів.

- Яка зброя у вас наразі?

- На сьогодні в мене, на жаль, не актуальна зброя по дальності для тих завдань, які перед нами ставить командування. В мене старенька СВД, але скоро я буду мати нову класну снайперську гвинтівку для більш дальньої стрільби.

- Що є найважливішим в роботі снайпера?

- Саме головне, коли ти працюєш, як снайпер – не викрити свою позицію. Снайпер, як правило, стріляє 1 - максимум 2 рази. Якщо ти вистрілив тричі – ти вже мертвий снайпер. Наш інструктор-канадієць прищепив нам такий девіз: «стріляти треба так, щоб героїчно загинули не ви, а ваш ворог». Тому якщо ти працюєш на довгу дистанцію, то потрібно зробити 1-2 постріли і оперативно залишити позицію. На позицію треба йти довгим шляхом, відходити коротким і не менш важливо – не ходити одними й тими ж шляхами.

- Поділіться якимись лайфхаками…

- Тепер я знаю, як можна файно замаскуватися, коли ти працюєш у місті і стріляєш з будівлі. Це потрібно робити з середини кімнати, а не впритул з самого вікна. Елементарний лайфхак це – завісити отвір чорною тканиною.

- Чи доводилось вам вже стріляти по живих цілях?

- Так. Але це була не прицільна стрільба – здалека заходила ДРГ, але дальність моєї зброї не дозволяла прицільного ураження. Вони знаходились десь за 3 кілометри. А ще ми полюбляємо на кордоні стріляти по їхніх камерах.

- Яка ситуація з забезпеченням у снайперів?

- Кажуть, що ми багато заробляємо… Ну я скажу, що зі своєї зарплати я витрачаю на себе і свою родину максимум 20%. Якщо ти нормальний адекватний військовий і хочеш бути професіоналом у своїй справі і якісно виконувати завдання – ти мусиш витрачати кошти та удосконалюватись. Тому твоя зарплата йде на всіляке військове приладдя – далекомір, оптика, крута форма, берці, РПС, та ж сама зброя і патрони… Нормальний приціл коштує в районі 5000 доларів. Але я вам скажу, що голодним в армії ти не будеш. Багато чим допомагають волонтери, але ти й сам вкладаєшся. Звісно витрачаєш щось і на свою сім'ю, родину… в мене ще є одна сім'я, яку я не можу лишити і не підтримувати – це наша адвокатська сім'я «General Legal Group».

- І на завершення – про цінності, зміни в поглядах і ваші плани на майбутнє…

- Знаєте в чому полягає цінність солдата? В тому, що в будь-який момент коли йому віддають наказ – він готовий іти вбивати ворога і не повернутись. Зараз дух української нації відродився на якомусь метафізичному рівні… це насправді дуже круто. Ще років 10 тому я і не думав, що буду військовослужбовцем, тим паче снайпером. Я мав успішну адвокатську кар'єру, хороше життя… Попри те, що війна в Україні триває вже маже 9 років, скажу відверто – після 24 для мене усе змінилось. Тепер я планую цим займатися до демобілізації, до закінчення війни. З моєї сторони вже підписано контракт. А загалом я і не планую розставатись зі снайпінгом в цивільному житті. Мені це подобається, я це вмію і буду розвиватись в цьому напрямку далі.

Еля КОРОТИНСЬКА

Фото - з особистого архіву Віктора Бондаренка