«Ти ж був моїми крилами…», - на Волині поховали загиблого від рук окупантів Віктора Пасіка

Еля Коротинська / 31.10.2022 / 0 Коментарів

У селі Велика Глуша Камінь-Каширської громади 29 жовтня поховали загиблого військовослужбовця Віктора Пасіка. Герой народився 19 квітня 1973 року. У сім'ї Миколи та Мирослави Пасіків, окрім Віктора, зростало ще двоє дітей – донька Лариса та син Анатолій. Кілька років тому мама Віктора померла від важкої недуги.

«Віктор з малечку любив допомагати батьку біля техніки. Був розумним і добрим, допомагав усім обробляти землю. Вітя був хорошим господарем. А ще любив рибалку», - ділиться спогадами про загиблого Героя сусід Михайло.

Віктор Пасік створив міцну і щасливу сім'ю. З дружиною Любою народили та виховали двоє діток – донечку Тетяну та сина Олександра. Віктор завжди дбав про добробут дітей і опікувався ними. Донька Тетяна встигла порадувати батька онучкою. Коли народила дівчинку, назвала на честь тата - Вікторія.

Віктор Пасік свого часу служив у прикордонних військах. Звільнився давно, але після початку війни в Україні постійно казав і чекав, що його покличуть до війська.

Після повномасштабного вторгнення – був одразу готовий стати на захист Батьківщини і рідного дому.

«Тата мобілізували 17 червня. Спочатку проходив навчання. А вже на початку липня він опинився у зоні бойових дій. Був тоді у Соледарі. 4-го липня він востаннє виходив на зв'язок, а 6-го липня – він загинув», - розповідає донька Тетяна.

На початку липня за містом Соледар у напрямку Лисичанська розгорнулись важкі бої. Ворог безупину накривав села артилерією, винищуючи усе навкруги.

Віктор Пасік поліг 6 липня у бою поблизу населеного пункту Берестове Бахмутського району на Донеччині. Довгий час родина не могла з ним вийти на зв'язок. Згодом у військовій частині сповістили, що Віктор Миколайович Пасік вважається зниклим безвісти внаслідок артилерійського обстрілу поблизу села Берестове. Однак, родичі та друзі не покладали надій, що він знайдеться. Вони вірили, що Віктору вдалось вижити в бою і незабаром він дасть про себе знати. В активних пошуках минали тижні, місяці.

17 жовтня рідних Віктора Пасіка сповістили про те, що зійшлось ДНК. Тіло Героя було поховане серед тимчасово неопізнаних захисників України на алеї цвинтаря у Краснопіллі. Після співставлення ДНК і оформлення усіх документів, останки захисника ексгумували й доставили на Батьківщину, аби рідні та друзі, побратими і усі небайдужі мали змогу віддати загиблому останню шану.

«Як розказав нам один з побратимів – «Дядя Вітя нас прикривав до останнього…» Вони відходили, а він їх прикривав. Прикривав, бо знав, що це молоді хлопці, діти. І він їх прикривав… ціною свого життя», - розповідає дружина загиблого Героя, Любов Іванівна.

Гуманітарна місія "На щиті" доставила тіло загиблого Героя на Волинь.

29 жовтня його привезли у рідне село Велика Глуша. До будинку скорботної родини з'їхались сотні людей. Дорогу від початку села аж до кладовища – встелили живими квітами.

Усе село стало навколішки, проводжаючи в останню путь свого Героя.

Відспівали Віктора Пасіка у Свято-Успенській церкві села Велика Глуша, а поховали на місцевому кладовищі.

«Ти ж був моїми крилами. А тепер їх обрізали…», - мовила наостанок донька Тетяна, схилившись над труною батька-Героя.

Овдовіла молода дружина. Батько не діждався з війни сина. Осиротіли двоє дітей. Дідусь Віктор так і не повів свою єдину улюблену онучку до школи… Село не дочекалось повернення свого захисника. Вічна слава Герою – Віктору Миколайовичу Пасіку.