Незалежні видання, фейки та маніпуляції: якою буде ситуація у ЗМІ в 2022 році

  • Головна
  • #life
  • Незалежні видання, фейки та маніпуляції: якою буде ситуація у ЗМІ в 2022 році
image
Оля Коновалова / 10.01.2022 / 0 Коментарів

Засоби масової інформації – це 4 влада. На жаль, тенденція останніх років свідчить, що в медіа з'являється дедалі більше фейкових та маніпулятивних матеріалів.

Команда Інсайдер Медіа поцікавилась у експертів з галузі журналістики, якими будуть тенденції у 2022 році, на що орієнтуватися читачам/глядачам та як розпізнавати правдиву інформацію?

Заступниця шеф-редактора Детектор медіа, голова наглядової ради Суспільного Світлана Остапа переконана, що у демократичній державі не може бути державних медіа.

«Україна кілька десятиліть йшла до медіа реформ. Після Революції Гідності нарешті почала роздержавлювати медіа. Як правило всі державні медіа в Україні завжди працювали виключно в інтересах правлячої влади. У 2017-му майже 30 державних телерадіокомпаній перетворили в Суспільний мовник. Але залишилися два державні телеканали: парламентський «Рада» та канал іномовлення UATV. І ось цього року влада почала посилювати ці канали коштами з державного бюджету та реформувати у власних інтересах. Зокрема торік на базі іномовлення був створений канал «Дом», який мав мовити тільки на тимчасово окуповані території. Але цього року вже з’явилися законодавчі ініціативи перетворити цей канал (до речі, російськомовний) на звичайний канал, що мовитиме на всю територію України. Звичайно, посилюючи державне мовлення влада робить крок назад у медіареформах. Тому що медіа мають висвітлювати те, що робить влада (і хороше, і погане), а не обслуговувати її.

Так само, наприкінці 2021 року, несподівано навіть для багатьох народних депутатів з опозиції почався перезапуск парламентського каналу «Рада». Канал тепер більше схожий на кишеньковий ресурс влади, а не парламентський телеканал.

Крім того, у 2021 році РНБО кілька разів накладала санкції на власників приватних телеканалів, які входять до групи ОПЗЖ (так звані канали Медведчука та Нестора Шуфрича). Захист інформаційної безпеки – це хороша справа, ми знаємо, що ці канали поширювали наративи російської пропаганди. Але все ж, на мій погляд, закривати телеканали треба тільки через рішення суду. Бо так РНБО завтра закриє ще з десяток медіа тільки через те, що вони критикують владу.

2022 рік – буде ще одним роком боротьби з коронавірусом і з російською дезінформацією. Хочеться, щоб війна вже закінчилася. Але гібридна війна, думаю, триматиме й далі. Тому професійним медіа в Україні, які декларують, що працюють за журналістськими стандартами, треба об’єднуватися та підтримувати одне одного. Не боятися відкрито заявляти, що хтось поширює фейки і дезінформацію, але при цьому маскується під медіа.

Стосовно замовних матеріалів, проплачених, але без позначки реклама – тут ситуація не покращилася. На моїй пам’яті, ЗМІ джинсували менше лише після Революції Гідності, очевидно, совість не дозволяла обманювати читачів. Але потім під час виборів, джинса знову розквітла. Раджу вашим читачам і глядачам читати кілька професійних досліджувачів джинси: «Детектор медіа», який моніторить контент телеканалів і радіоканалів та Інститут масової інформації, який робить моніторинги онлайн-медіа. І тоді люди зрозуміють, кому можна довіряти.


Директор Центру журналістських розслідувань «Сила правди» Юрій Горбач вважає, що збережуться тенденції минулих років:

«Медійний ринок Волині насичений засобами масової інформації різного спрямування. Це і суспільно-політичні електронні видання, і розважальні, і таблоїдні, і гіперлокальні. Багато з них перебувають під впливом тих чи інших політичних груп. В основному це стосується суспільно-політичних видань, адже саме завдяки таким політики просувають свої ідеї, плани, підвищують свою впізнаваність.

Не думаю, що відбуватиметься якийсь серйозний переділ сфер впливу у 2022. До виборів ще досить далеко, а перетрубації на ринку найчастіше відбуваються саме в передвиборчий період.

На що орієнтуватися читачам/глядачам? Як і раніше, потрібно підвищувати свою медіаграмотність. Тобто, цікавитися хто є власником ЗМІ, з якого ви споживаєте інформацію, або за рахунок чого воно працює (яка його бізнес-модель). Адже хто платить гроші, той і може впливати на редакційну політику. Читайте матеріали, які розвінчують фейки та маніпуляції – це дасть можливість зрозуміти вам, як сприймати інформацію, як її перевіряти і що ставити під сумнів, чому варто довіряти, а чому ні.

В останні два роки дуже зросла кількість контенту з медіаграмотності, про розвінчування фейків та маніпуляцій. І сьогодні це роблять не лише національні ЗМІ, але й регіональні. Цікавтеся авторами контенту, який ви споживаєте. І це стосується не лише про журналістів, але й про блогерів.

Моя думка про фейки? Фейки – дно. А тим більше, якщо вони запущені в медіапростір навмисне. Коли вони розповсюджуються через низьку професійність журналістів, блогерів, чиновників, це проблема ширшого масштабу, проблема системи освіти.

Кількість джинси і замовних матеріалів зростає в рік виборів, або напередодні. Нас чекає ще один рік міжвиборчого періоду. Серйозних виборчих кампаній не передбачається, тож великої кількість джинси не мало би бути. Можуть бути якісь точкові кампанії, в межах конфліктів між політичними чи бізнесовими групами, коли хтось когось намагається очорнити, знизити його рейтинги. Аби уникнути такого контенту, варто робити те, що я писав вище: сприймати інформацію крізь призму того, хто є власником ЗМІ, з якого ви споживаєте інформацію, або за рахунок чого воно працює (яка його бізнес-модель). Звертати увагу на наявність чи відсутність маркування рекламних матеріалів, цікавитися хто є автором контенту і хто ці люди, знову таки читати матеріали про розвінчування фейків та маніпуляцій, щоб розуміти як варто сприймати, перевіряти інформацію.


Головний редактор «Волинської газети», заслужений журналіст України, Секретар Національної спілки журналістів України Володимир Данилюк заявляє, що медіа дійсно або перетворюються на кишеньковий ресурс, або зникають узагалі. І причин у цій сумній тенденції чимало.

Насамперед, загалом нужденне фінансове становище людей, які між безкоштовним ресурсом (наприклад, сайт чи телевізор) та платним (приміром, газета, журнал) обирають, звичайно, те, за що не потрібно платити грошей. І оскільки цей фундамент існування незалежних медіа стає все хиткішим, то й загальна конструкція свободи слова – аварійна.

По-друге, державні чиновники з усіх можливих варіантів реформування ЗМІ обрали найгірший. Я стажувався в Словаччині, Чехії, Польщі, Грузії, Вірменії, Литві та Німеччині, а тому знаю, як це має відбуватися на користь суспільству та медіа. Те, що робиться в Україні під соусом «роздержавлення», «усуспільнення», «деолігархізації» та інших «реформ» – це те саме далеке від істини, як морська свинка від свині і моря. Шкода, що в цій сфері все вирішують некомпетентні пристосуванці…

По-третє, громадянське суспільство саме має демонструвати прагнення до володіння таким плодом демократії, як свобода слова. Мусить активно захищати порушені права журналістів, ефективно підтримувати (в тому числі і фінансово) незалежні медіа, системно вимагати від наших «обранців» та призначених ними чиновників вивчити з чотирьох математичних дій крім додавання і множення на користь свого гаманця ще й віднімання та ділення для розвитку ЗМІ. От німці так розподілили систему податків, що якась невеличка часточка гарантовано йде на фінансування земельних/обласних медіа-центрів, які працюють незалежно від того, хто при владі в місті, районі, області чи навіть у державі. А чому тут нічого подібного нема і, мабуть, ніколи не буде? Люди ж повинні ставити це питання і вимагати вичерпної відповіді, а не тільки вестися на різноманітні олігархічно-кланові «мєждусобойчікі»?!

Врешті, журналістів добиває пандемія коронавірусу. І в буквальному сенсі (на Волині є жертви цієї хвороби, є десятки тих, хто перехворів і навіть є ті, які в цей момент у лікарні!), і в переносному: держава, на відміну від більшості західних цивілізацій, фактично нічим не допомогла вітчизняним медіа, насамперед, економічно. Це нагадує якесь штучне «зачищення» медіаландшафту для тих, хто має натомість одноосібно виконувати роль газети «Правда» чи програми «Врємя» часів СССР…

А війна, що триває вже понад 7 років? Невже вона нічому нікого не навчила? Невже комусь не ясно, що коли ти не будеш розвивати українську патріотичну журналістику, то рано чи пізно спонукаєш людей споживати чужий пропагандистський матеріал?

На що орієнтуватися читачам/глядачам?

На що? На той бренд (назву), яким ви довіряєте. Приміром, якщо вірите «Українській правді», то й читайте її. Ще добре орієнтуватися на когось конкретно. Наприклад, ви вірити телеведучому Костянтинові Грубичу? Значить, дивіться програму чи ефір на будь-яку тематику, до яких він має прямий стосунок. А найкраще, звичайно, орієнтуватися на самих себе. Ми ж не якісь обмежені в інтелекті істоти, щоб бодай інтуїтивно не розрізняти правду від брехні?

Ваша думка про фейки?

Модне слово. Зрозуміліше буде брехня. Вона була, є і буде. Питання в тому, чи автор випадково переплутав факти, а чи це зробив або свідомо, переслідуючи власні меркантильні інтереси, або за гроші «замовника», зрештою, чи внаслідок вказівки власника ЗМІ? Погано, що фейки/брехня поставлені на конвеєр. Що за їх створення та поширення фактично відсутня будь-яка реальна відповідальність. І що цю зброю взяла на озброєння не лише країна-агресор – путінська Росія, але вже навіть сусідня Білорусь, де лукавий самозванець на чолі держави застосовує будь-які пропагандистські засоби, аби очорнити інших і вибілити свій режим. Тому фейки/брехня – це гірше, ніж погано.

І яка ситуація з «джинсою», замовними матеріалами?

По суті, журналістика є своєрідною сферою послуг в інформаційній галузі. Медіа створюють, як правило, той продукт, який користується або попитом на ринку читачів (глядачів, слухачів), щоб наростити популярність і доходи, або речі, які потрібні замовникові/власнику, бо інакше він не заплатить за роботу чи припинить фінансування. З іншого боку, кожен автор має право на власну думку, і обмежувати його в цьому праві як мінімум неправильно. Думаю, «джинси» було б набагато менше, якби існувала чітка вимога вказувати, хто конкретно зняв (записав, написав) той чи інший матеріал. Повірте, бажаючих інкогніто займатися інформаційним «бєзпрєдєлом» стало б набагато менше.

Як в цьому розібратися?

Дуже просто! Спробуйте дізнатися про подію, явище чи людину з іншого джерела. Правда, тут часом виникає інша біда: чимало ЗМІ свідомо взагалі замовчують окремі події, і в такому випадку дізнатися про те, що насправді було, але про що ніхто не сказав, не написав і не показав, дійсно проблематично. А щоб зрозуміти, кому належить чи на кого орієнтується те чи інше ЗМІ, подивіться, кого вони хвалять, до кого ставляться нейтрально, а кого б'ють в хвіст і в гриву. Розумієте, я вже кажу про «джинсу» як не про окремий продукт, а як по цілу фабрику?

І, звичайно, про друковані ЗМІ, їхня роль та доля?

Роль велика, доля важка. Я працював свого часу власкором таких видань як журнал «Перець», газети «Киевские Ведомости», «Команда», понад 30 років – у волинській журналістиці, тому, повірте, заслужив право висловити певні судження…

Ось порівняймо буханку свіжого хліба і екземпляр свіжої газети. Це як символ предметів першої необхідності.

Для виготовлення в обох випадках потрібна сировина.  Україна виготовляє найбільше борошна в Європі, тому має чим забезпечити власний ринок та впливати на ціни. У той же час в державі вже багато років тому зупинила роботу остання фабрика з виготовлення газетного паперу, який за дуже високими цінами доводиться купувати за кордоном.

Лінії з виробництва хлібо-булочних виробів стають все більш сучасними та високотехнологічними. Друкарні, як правило, використовують допотопне обладнання, а це також впливає на ціну та якість.

ОК, з конвеєра пекарі випустили свіжий хліб і булочки, а транспортники різних форм власності повезли цей пахучий товар першої необхідності в чітко визначені торгівельні точки, де на нього очікують продавці і покупці.  А що відбувається після того, як газету/журнал наповнили автори, розверстали дизайнери і виготовили друкарі? Система продажу вроздріб – знищена, замість газетних кіосків влада повіддавала землю та МАФу під торгівлю кавою, гамбургерами, цигарками, рибою і навіть кавунами. Залишається природний і вже приватизований монополіст – «Укрпошта». Але в процесі скорочення листонош та запровадження пересувних поштових відділень вчасна та якісна доставка передплаченої людьми за їхні ж гроші періодики також стала проблематичною. Ба, навіть колективні поштові скриньки на вулицях міст уже почали різати на металобрухт… Муніципали кажуть, що вони – «безхозні»… То як доставляти ті газети та журнали читачам?

Тому на прикладі хліба ми маємо чітку та ритмічну роботу цілого циклу від виробника до споживача, а в випадку газет і журналів – провалля.

Єдине, що є хорошого в хлібопекарській та газетній галузях – це професійні та кваліфіковані кадри. Але журналістам, повірте, цього явно не достатньо, щоб конкурувати з іншими видами ЗМІ.

Враховуючи, що нинішні органи виконавчої та законодавчої влади палець об палець не вдарили, щоб хоча б захистити друковане слово від штучних викликів (наприклад, проігнорували пропозицію дозволити людям за «ковідну тисячу» передплачувати журнали та газети), то, чесно кажучи, я не знаю, скільки в цьому та наступному роках взагалі залишиться класичних паперових видань. Бо багато з тих, хто їх завжди читав, теж із незалежних від газетярів причин подалися на заробітки за межі області… А там є інші газети, і виходять вони іншими мовами…

Втім, якщо ми з Вами ще говоримо на такі теми, значить, журналістика ще існує.

Розмовляла: Катерина Той
 


Наше видання готує цілий цикл прогнозів на 2022 рік. Ми поспілкувались з експертами з різних галузей: медицина та здоров'я, духовна сфера, військова справа, політика, економіка та інші.

Що віщують зірки на 2022 рік – читайте у прогнозі від волинської астрологині Наталії Курилюк.

Політичний прогноз на 2022 рік – читайте за цим посиланням.

Чи готуватися до війни волинянам та чого очікувати від Росії – ми написали у військовому прогнозі.