Спогади волинян про 24 лютого 2022 року. ВІДЕО

24 лютого 2022 року тисячі лучан прокинулись від вибухів, які лунали з Луцького аеродрому, в який поцілили ворожі ракети.

Паніка, страх, метушня, невідомість тоді панувала в місті, але водночас кожен із нас твердо знав — Україна була, є і буде сильною, вільною та незалежною. Хтось біг в аптеку за медикаментами, хтось стояв у черзі на АЗС, інші намагались зняти готівку в банкоматі, а хтось – був у черзі біля військкомату, шукав зброю, вступав до лав ЗСУ, Нацгвардії чи тероборони… Допомагав будувати блок-пости, готував коктейлі Молотова… Збирав допомогу для військових та переселенців…

Insider Media запитав у волинян, яким було їхнє 24 лютого 2022 року.

Людмила Денисенко, керівниця Луцького зоопарку.

«Як і багато лучан, я прокинулась від вибухів. Потім почали дзвонити працівники, і я прийшла на роботу. Ми одразу зробили запаси води для тварин, бо ніхто не знав, якою буде ситуація з водопостачанням і взагалі в місті.

Деякі працівники виїжджали і вивозили свої родини закордон, адже ситуація була непевна. А всі решта прийшла на роботу, бо розуміли, що зараз ми тваринам треба як ніколи. У першу ніч я зібрала своїх дітей і ми залишились в зоопарку, бо розуміли, що охоронцю самому буде складно, так як через світломаскування в парку не було освітлення ввечері, а треба було зустрічати автомобіль, який привозив харчі для тварин.

Впродовж дня ми напрацьовували план ймовірної евакуації. Це добре, що ми були в зоопарку – нам не довелось бачити паніку людей, як вони скуповують харчі, медикаменти, пальне, як знімають готівку з банкоматів.

Якби довелось мені виїжджати, то це сталося б тільки після повної евакуації тварин. Всі мої люди знають, що поки не виїде з зоопарку остання тварина, я з міста ні ногою.

Я намагалась тримати колектив в тонусі і підбадьорювати людей хоча це було не легко. Але я керівник і мусила показувати приклад своїм працівникам – якби я панікувала, то уявіть, як би реагували вони?

Завдяки тому, що зоопарк розташований в такій собі низовині - тварини вибухів не дуже злякались, а чули лише відлуння. Чоловік мій Максим того ж дня пішов в тероборону, де перебуває і зараз».

Алла Надточій. Депутатка Луцької міської ради

«24 лютого мене розбудила моя кума, яка повідомила, що треба терміново збиратися і виїжджати, особливо жителям багатоквартирних будинків. Оскільки мій тато проживає в приватному секторі, то ми з сім’єю досить швидко зібрались і виїхали. Проте перші удари по аеродрому ми застали ще в квартирі. Було досить страшно, адже ми проживаємо на верхніх поверхах будинку, а вони більш чутливі до таких коливань. Потім, уже в тата, ми продовжували організовувати наш побут і укриття в підвалі, а також напрацьовувати план дій у разі критичних ситуацій. Коли трохи заспокоїлись, то почали зразу думати, кому, де і як ми можемо бути корисними і як лучани, і як депутати. Спочатку зорганізували людей на Вишкові – робити коктейлі Молотова. В перший день ми зробили їх дуже багато, а вже на другий проаналізували і вирішили, що треба трохи менше, щоб не залишалось багато зайвого».

Валентина Черниш, депутатка Волинської обласної ради, речниця Волинської митниці

«24 лютого у нас була запланована поїздка на Доманово для зйомок сюжету з Андрієм Гнатюком, тому встала дуже рано, щоб доїхати туди з Луцька. Але мене попередив начальник митного поста, що їхати уже нікуди не можна, а слід подивитись телевізор. Разом зі зверненням Президента почула звук першого ракетного удару по Луцьку. Далі чітко виконувала вказівки керівника митниці».

Володимир Пшибельський, депутат Луцької міської ради

«Пригадую, що тієї ночі мій сон був міцним. Але на світанку мене розбудили нетипові звуки, схожі на вибухи. Їх було кілька. Поруч зі мною була дружина, тож я намагався її заспокоїти. Про війну дізнався з Інтернету, прочитавши останні новини. Думаю, що перші мої емоції були змішані, адже раніше такого ніколи не траплялось. Дружина перевірила «тривожну» валізу, яка була готова заздалегідь. Але ніякого бажання кудись їхати чи надмірної паніки не було. Однак, розгубленість і невпевненість відчувалася. А з нею питання: що далі?

24 лютого був звичайним робочим днем. Я почав телефонувати до колег, ми ділилися інформацією, тому що загальна картина спочатку була не зовсім зрозуміла. Того дня робота так і не розпочалася. Весь день 24 лютого пройшов за екраном смартфона. Також до мене як до депутата міськради телефонували лучани і цікавилися будь-якою інформацією. Намагався заспокоїти людей і закликав не впадати у паніку, а вірити офіційним джерелам. Цей важкий для всіх українців день назавжди закарбується у моїй пам'яті».

Анатолій Пахолюк, голова Луцького міськрайонного суду

«24 лютого почалося із дзвінка о 5:00 ранку, що почалася війна. Я сів у авто, заправив повний бак, приїхав додому, сказав дружині зібрати усе необхідне на всякий випадок і чекати. А сам поїхав на роботу. О 10:00 провели нараду із суддями, керівником апарату. Визначили першочергові заходи, які будемо робити у разі активних бойових дій (збереження окремих категорій справ, особових справ працівників). Того дня ми зняли з розгляду всі справи, окрім, термінових. Всі інші працівники, окрім декількох визначених, у той день працювали віддалено задля безпеки».

Микола Татарчук, в.о. керівника Волинської митниці

«Напруга в суспільстві була ще за кілька днів до і ми всі це пам’ятаємо. На той час моя сім’я проживала в Києві, але напередодні мій колега з Івано-Франківщини, бо я родом звідти, сказав, що буде якраз їхати зі столиці додому і зможе забрати мою дружину з дитиною. І виходить, що у вівторок 22 числа він їх забрав і уже ввечері того ж дня вони були на Івано-Франківщині. Про перші удари я дізнався від приятеля, якому телефонувала дружина і сказала, що нас бомблять. Я одразу передзвонив до своїх «війна почалась», а потім поїхав на роботу. А далі ми вже всі зрозуміли, що треба просто робити свою роботу.

Перший тиждень я певно жив на роботі, бо дні були такі насичені. А потім стало зрозуміло, що Волинь залишається недоторканою, що в нас нормально вибудувані редути та інженерні споруди, що наша 100 бригада і прикордонники укомплектовані. В нас і досі з польською стороною є домовленість, що при будь-якому загостренні – вони будуть пускати всіх».

Алла Доманська, депутатка Луцької міської ради.

«Прокинулася я від голосного звуку й відразу зробила те, що робити категорично не можна в таких випадках (але я ще не знала, що це він) — пішла дивитися у вікно. Це був перший вибух в Луцьку. В руках відразу телефон. Побачила дивну активність в чаті одногрупників (тоді саме ми готувались до отримання магістерських дипломів) — людей з різних частин України. Другий вибух. Вони пишуть, що в них вибухи. Я вже розумію, що війна. На третій вибух я вже ховалася у ванній кімнаті. Пам'ятаю, що не було страху невідомості, бо я чітко розуміла, що почалося, але була реакція тіла на страх — трусило дуже. Знову бахнуло. Відразу почала дзвонити близьким. Розбудила їх і сказала, що сталося. Була непроста розмова з мамою, бо вона дуже злякалася: дала їй інструкції, що зробити і попросила не панікувати. Так ми почали цей день. Для мене загалом початок повномасштабного вторгнення не став сюрпризом, бо я серйозно сприймала новини про його ймовірність відтоді, як вони з'явилися, а це ще в кінці 2021 року. Тому тривожний рюкзак в мене був зібраний. Правда, наполовину. Потім вирішила дотримуватися своїх же інструкцій та не панікувати, тому пішла в душ і поснідала з думкою, що невідомо, чи вдасться зробити це скоро знову.

Пам'ятаю своє перше фото великої війни, я тоді вранці його зробила — черга карет швидкої з одного боку і машин з іншого – на заправку. Всі хотіли залити пального. Це була наймоторошніша картинка того дня для мене. Пізніше записалася і відвідала перший тренінг з тактичної медицини. Перший, бо за перші місяці я була на 5 різних. І вже 24 лютого я дізналася ці слова: турнікет, оклюзійка, протокол M.A.R.C.H. Звісно, цілий день в телефоні — шукати новини, читати новини. З великою швидкістю почала поширюватись різна інформація, часом дуже дика. В ті перші дні відчула потребу шерити якісь корисні речі.

Думок про те, щоб тікати не було, лише про те, що треба щось робити. День був довгим і швидким водночас. Закінчився. Тоді ночувала не вдома, бо в мене 12-ий поверх, а після ранкових прильотів хотілося заснути трохи ближче до землі».

Борис Карпус, голова Нововолинської громади

«Того ранку мені зателефонувала працівниця відділу зі співпраці з військкоматом і повідомила, що почалася війна. О 7:30 у нас уже зібрався штаб і пам’ятаю, що всі військові, які на ньому були присутні, випромінювали спокій і впевненість. Ми визначили собі одразу пріоритети, моя головна задача була заспокоїти місто і його мешканців. Я вийшов в ефір і я заявив, що ситуація контрольована і ми працюємо. Далі нашим завданням було зрозуміти, що з паливом, продуктами харчування, готівкою в банкоматах. І за кожним з цих напрямків ми працювали, комунікували з підприємцями.

В цей же день ми працювали над створенням умов для переселенців – спортзали, садочки, місця для ночівлі. Створили центр підтримки з переселенців, де вже з першого дня закипіла робота. Ми розуміли, що будемо отримувати волонтерську допомогу в тому числі і з-за кордону, тому створили одразу хаб Нововолинськ  Help, який до речі працює і досі.

Чоловіки нашого міста долучились до лав захисників, патрулювали Нововолинськ, записувались в тероборону».