Чоловік із Маріуполя розповів, як люди готували на кривавій воді, а собаки об'їдали трупи

Євген Тузов – тренер, який мобілізував усі свої сили, та разом з іншими жителями Маріуполя намагався вижити в нелюдських умовах. Євгену з родиною вдалося виїхати з Маріуполя, проте чоловік на цьому не зупинився.

У мирному Дніпрі організував прихисток для вимушено переміщених осіб. Разом із іншими волонтерами Євген розвозить гуманітарну допомогу та евакуйовує людей із небезпечних районів країни.

– Ми до кінця не розуміли, що на нас чекає. Люди вірили до останнього, що все пройде повз, але ні, – констатує Євген.

До 24 лютого він займався улюбленою справою – тренував спортсменів. Проте менш ніж за два тижні Євген разом із сотнями мирних мешканців Маріуполя опинився в укритті того ж спортзалу.

– Ми усі були вдома в той день, чули далекі вибухи. Відразу зрозуміли, що потрібно обладнати підвали, адже найбільше ураження іде від артилерії та уламків, підвали рятували. Але почались авіаудари. І тут ми опинилися у пастці. Почався період виживання.

Наприклад, спочатку, аби працював генератор, ми скидалися бензином – з кожного по два літри. Цього вистачало для безперервної роботи генераторів. Ми чекали зелених коридорів, однак, коли почала з’являтися інформація, що одні не доїхали, а інших розстріляли – люди почали розуміти, що кільце бойових дій замикається, – розповідає чоловік.

Євген каже, що ситуація була критичною. Насамперед необхідно було тримати дисципліну та не допустити паніки серед тисячі людей.

– Коли кільце почало звужуватися, у підвали приходило все більше і більше людей, ми намагалися все розподіляти між собою. Продуктів харчування не вистачало. Більше того, з навколишніх будинків теж приходили люди, ми організували місце приготування їжі та пиляли зелені дерева, щоб поснідати.

Наші “кошевари” Ваня і Вася готували, я пам’ятаю їхні обличчя, вони навіть під обстрілами просто сідали і продовжували готувати. У нас було дуже багато маленьких дітей, яким були потрібні суміші, у багатьох жінок пропало молоко. Багато чоловіків привозили у сховища своїх дружин та дітей, – згадує Євген.

Євген також розповів, як чоловіки ходили до найближчих аптек, аби взяти їжі дітям та необхідні медикаменти.

– Я можу зрозуміти тих чоловіків, які “відкривали” аптеки. Ми навіть писали на листочках, що  саме взяли, і вказували номер телефону, аби потім за усе заплатити. Дитина стоїть голодна. Як бути в цій ситуації? – запитує чоловік.

Євген розповідає також про жахливі картини. Чоловік згадує, як бачив собак, що їли шматки трупів на дорогах.

– Я бачив, як бродячі собаки, такі худі, їли шматки трупів, які просто не встигли прибрати. У певний момент, коли почалась активна фаза, вже не було можливості підносити цистерни з водою.

Була машина, ми в неї засовували цистерну і їхали на джерельце – приїхали, набрали води. Але через кілька днів почалися ще більші обстріли. Приїжджає водій і бачить, що там всі вже лежать – прилетіла міна. У колодязь починає текти кров. Він відтягує тіло від колодязя і набирає воду. Ми її кип’ятили і готували їжу, – зізнається Євген.

Нині чоловік разом з рідними – в мирному Дніпрі. І тут разом з командою робить усе можливе для нашої перемоги.

Чоловік створив прихисток для тих, хто так само як і він, був вимушений покинути свій дім. Зараз Євген розвозить адресну допомогу та евакуює людей із небезпечних районів України.

– Я здогадуюсь, який масштаб втрат у Маріуполі. Я знаю про втрати у Бучі та Ірпені, але, якщо люди дізнаються хоча б про 50% втрат у Маріуполі, то у людей, які плакали над Бучею, станеться припадок. І це я кажу, не тому що я з Маріуполя, – наголошує чоловік.