Йдете до магазину – купіть простеньку футболку, шкарпетки, зубну пасту зі щіткою і передайте волонтерам, – Ігор Шевчук

Вони з усіх сил, і нерідко, навіть понад свої сили, допомагають наближати перемогу України, воюючи на волонтерському фронті, допомагаючи ЗСУ та силам територіальної оборони. Вони – це наші волонтери, які, здається, здатні дістати для українських солдат хоч зірочку з неба, якщо буде потрібно.

Хочемо познайомити вас з одним таким волонтером, який почав свою волонтерську діяльність ще з перших днів повномасштабного вторгнення – з медиком Ігорем Шевчуком.    

Ігорю, з чого почалася ваша волонтерська діяльність?

Моя волонтерська діяльність, до речі, тоді ще слово «волонтерство» не звучало,  розпочалася і продовжує розвиватись завдяки соцмережам. Тому, що у свій час, а саме чотири роки тому, я створив групу у Фейсбуці розважального характеру, назвавши її «Луцьк неАдекватний».

Так сформувалася команда однодумців, в колі яких ми близько двох років тому почали допомагати діткам з особливими потребами. Дізналися, що у селі Вишнів Ківерцівського району, що за 20 кілометрів від Луцька, побудували Центр іпотерапії «Ромашка», де проходять реабілітацію дітки з ДЦП, синдромом Дауна, аутизмом, батьки яких створили ГО «Сильні діти». Зв’язалися з керівництвом центру, порадились, як краще допомогти.

Відтак наша допомога для діток з особливими потребами стосувалася різних видів: це й облаштування дитячого майданчику, де кожен елемент був спеціально підібраний, і організація новорічного свята та свята до Дня святого Миколая, і виконання їхніх заповітних бажань, які ці дітки писали та передавали нам (від мобільного телефону та велосипеда до польоту на літаку).

Тоді цю допомогу ми не вважали волонтерством, а просто доброю справою. Але ця добра справа і стала фундаментом для сьогоднішнього волонтерства, у нинішніх реаліях повномасштабного вторгнення російського диктатора.

Так, я б не зміг допомагати у такому обсязі, як зараз це роблю, якби у мене не було надійної постійної підтримки друзів та однодумців, «ініціативної команди».

От, зокрема, поговорімо про ваше волонтерство для наших захисників.

Через кілька днів після 24 лютого я мав телефону розмову, під час якої мене попросили знайти тепловізор. Так розпочалася допомога нашим прикордонникам, які стоять на північних кордонах України, для яких ми привезли 5-6 тепловізорів, прилади нічного бачення, відстанеміри, тактичні окуляри  тощо.

Збирали та передавали продукти, медикаменти й теплі речі (одяг, ковдри, матраци) в підтримку постраждалих від російських окупантів українців на Харків, Маріуполь  та Київ.

На початку березня розпочали  роботу з виготовлення тушкованки власного виробництва для українських захисників, бо впевнені, що «сильний воїн — ситий воїн». А коли побачив у соцмережах фото мого товариша Валентина Войчуна, який показував бочок домашнього копчення, виникла ідея передавати наших захисникам цей бочок, як стратегічний військовий продукт, домашнього копчення, запакований у вакуумне пакування. Тепер артилеристи 14-ої бригади смакують тим бочком та згадують добрим словом нас, волонтерів. До слова, на цей час ми завезли близько 1 тонни копченого бочка на фронт.

Спочатку ми передавали продукти, одяг, засоби індивідуальної гігієни, цигарки тощо на фронт через інших волонтерів, а згодом вирішили возити самі. Нерідко хлопці телефонують та просять допомогти із ремонтом машин, військовим обладнанням.

Як відбувається поїздка у гарячі точки, на передову, адже, наскільки я знаю, вже їх було 4 на момент нашої розмови?

Кожна поїздка розпочинається з того, ми близько двох тижнів збираємо допомогу, звертаємося до небайдужих волинян. Це насправді пекельна праця десятків, а нерідко і сотень людей. Я перебуваю 24 години на добу, 7 днів на тиждень у руках з телефоном, постійно на зв’язку.

Зідзвонюємося з хлопцями, щоб визначити координати місця передачі допомоги. Дорога ніколи не буває легкою, трапляються різні нюанси, як і в кожного волонтера. Так. Це нелегко. Але зупинятися ми не будемо.

А коли приїжджаємо додому, то найбільше, що «тішить», то коментарі у Фейсбуці, коли «диванні експерти», попиваючи алкогольні коктейлі перед монітором комп’ютера, роблять зауваження на кшталт, а чого «фото з воїнами такі неякісні», чому «не сфотографували, як воїни на передовій харчуються тими продуктами» тощо. Ну, от що відповісти таким людям? Що я не зміг зробити фотосесію, як солдати в окопах під обстрілами «Сонцепьоків» ріжуть наш бочок?

Так, 14 червня ми вирушили у крайню поїздку до наших воїнів на передову. Завдячуючи небайдужим людям, везли понад три тонни гуманітарного вантажу. Це були харчові продукти домашнього приготування високої якості, медикаменти, предмети особистої гігієни, одяг, військова амуніція, спецприлади, автозапчастини тощо.. Хочеться усім, хто надавав допомогу, щиро подякувати!

Який спогад назавжди залишиться у душі після цих поїздок?

Їх багато насправді. Розкажу лишень про один. Коли ми під’їхали черговий раз, то до нас підійшов солдат, минувши різні смаколики, бочок, тушкованку, а взяв до рук хлібину, велику таку, як раніше бабці пекли. Підніс до обличчя ту хлібину, аби відчути незрівнянний аромат свіжоспеченого домашнього хліба… Аж примружився від задоволення.. В мене досі, коли згадую той момент, аж мурахи по шкірі…

Волонтерська діяльність, не секрет, виснажує і морально, і фізично. Як вдається залишатися «в строю» волонтерських військ?

Аби не впасти духом волонтеру, потрібно бути на 1000 відсотків впевненим, що те, що ти робиш, робиш правильно. Мати справжніх друзів, які завжди підтримають у важку хвилину. Не звертати жодної уваги на представників так званих «диванних військ», як все знають, і в усьому розбираються. Не зважати на певні провокації словесні, не вступати у полеміку. Хоча інколи дуже хочеться і  матюка загнути. Але я  не можу – тато в мене голова сільради. А мама – завуч у школі. Я добре ними вихований (посміхається  - авт.). 

А що можете порадити людям, які переживають панічні атаки, тривожні розлади,  щоденний стрес? Запитую про це, зважаючи на Ваше місце роботи - Волинську обласну психіатричну лікарню.

Люди, відкладіть телефони  в сторону. Повідписуйтесь від більшості Телеграм-каналів. Менше дивіться новин у телевізорі. Максимально відмовляйтесь від соцмереж. А ввечері взагалі виключайте телефони – будете краще, довше і спокійніше спати. Займайтесь краще сім’єю, дітьми. Знову ж таки, посильною допомогою волонтерам.

Чи стикалися ви під час своєї волонтерської діяльності із такими висловлюваннями, як «а чого ми маємо давати», «а це держава має забезпечувати», «а в мене відсотки на армію з зарплати забирають»?

Кожного дня. На перших порах намагався щось пояснювати, сперечатися. А потім припинив. Чому? Бо нормальна, адекватна людина адекватно сприймає те, що відбувається. А дурному нічого не поясниш все одно.

Коли я прошу людей зібрати щось для наших хлопців на передову, то це не обов’язково гроші. От йдете ви до магазину, то купіть зайву простеньку футболочку, пару шкарпеток, лишню зубну пасту зі щіткою. Передайте цей пакунок волонтерам – і це стане вашою допомогою.

Нещодавно вам вручили відзнаку від командування 14 окремої механізованої бригади. Але, впевнена. Що не заради нагород ви зайнялись волонтерством. То що таке волонтерство для Ігоря Шевчука?

Так, мені було дуже приємно отримати «Хрест Романа Великого». Ця відзнака є підтвердженням того, про що я вже говорив – що те, що я роблю, є правильним і потрібним. Волонтерство стало моїм покликанням. І це не високі слова. Так відчуває моя душа, душа Ігоря Шевчука.

З якими словами хотіли  звернутися до людей наприкінці розмови?

Звертаюсь до тих небайдужих ЛЮДЕЙ, які мене знають, розуміють, підтримують.

Ми з вами живемо на Західній Україні, загалом кажучи, живемо добре, спокійно, безпечно, але...

Війна в Україні триває, війна жорстока, війна смертоносна – реалії, від яких нікуди не подінемось.

Багато з нас вже відчули це на собі, на превеликий жаль.

Та ми маємо бути впевнені в тому, що ПЕРЕМОГА буде за нами та зробити для цього те, на що спроможні, кожен на своєму рівні, на рівні своїх можливостей!

Давайте будемо, будь ласка, більш відповідальні, активніші, добріші, чуйніші і, в міру можливого, підтримаємо волонтерські ініціативи.

Слава ЗСУ!