Поблизу Нововолинська, в Успенській церкві села Низкиничі, «Тайна вечеря» з іконостаса має орієнтовно понад 200-літню історію.
Десять минулих років вона «прожила» на церковній шафі. Тепер за неї взявся реставратор.
Про це пише газета
Новітня історія іконостаса Успенського храму села Низкиничі колишнього Іваничівського району почалася 1988 року, коли в церкві з’явився новий настоятель – Петро Лебідь (саме той, що з часом доскочив сану митрополита упц мп і здобув «славу» як Паша Мерседес).
Освоївшись, він узявся міняти іконостас, який є унікальним витвором епохи бароко (XVIII століття). Серед його елементів – «Тайна вечеря».
Панотець Лебідь вирішив замінити його на сучасний із позолотою: історична цінність для нього нічого не значила.
Заради справедливості слід сказати, зазначає священник і активіст із Нововолинська Віктор Мартиненко, в 1990-х у багатьох церквах незалежно від патріархату бездумно «оновлювали» внутрішнє убранство. Тож через деякий час після демонтажу частину іконостаса (а це й була ікона «Тайна вечеря») піп передав у недавно відкритий храм села Кропивщина.
Цінність ікони, як і інших предметів української минувшини, не у вартості (на аукціонах вона навряд чи принесла б великий виторг), а в тому, що це момент національної історії.
Протягом років ікона прикрашала невелику затишну кропивщанську церкву, але з часом на ній почали з’являтися тріщини. Тому тодішні настоятелі й парафіяни, усвідомлюючи історичну цінність пам’ятки, зняли її зі стіни, загорнули в рушники й рядна та поклали в горизонтальне положення, запобігаючи подальшій руйнації. Вона лежала на церковній шафі впродовж десяти років, аж поки з’явився майстер.
«З тих пелюшок, – тішиться Віктор Мартиненко, – прийняли її люблячі руки реставратора Артема Погрібного, аби розкрити й зберегти для майбутніх поколінь».
Через війну пан Артем рік тому переїхав із Харкова в Нововолинськ. Саме він розпочав реставрацію і відкрив унікальний живопис царських врат із Низкиницького іконостаса, які, на жаль, у набагато гіршому стані, аніж ікона з нього, оскільки пролежали багато часу у вологому підвалі. На цьому фоні церковному старості та релігійній громаді з Кропивщини висловлюють велику подяку за мудрий підхід до збереження пам’ятки.
Отож, Артем Погрібний, дізнавшись, що «Тайна вечеря» є, з радістю взявся й за її реставрацію. Відзначив, що на свій вік вона виглядає справді непогано. Її майбутнє, за згодою із сільською громадою, – в Нововолинському історичному музеї.
«У Бога все буває вчасно», – підсумував гарну подію Віктор Мартиненко, який раніше не раз, але безуспішно намагався зайнятися долею образа «з історією». Він підкреслює, що цінність ікони, як і інших предметів української минувшини, не у вартості (на аукціонах вона навряд чи принесла б великий виторг), а в тому, що це момент національної історії. Годі й повторювати, що під час визвольної війни ця цінність стала ще важливішою.
Олена КАЛЕНЮК
Коментарів немає
Залишити коментар