Ветеран 20 бригади НГУ «Любарт», шестиразовий чемпіон України з мотокросу Ігор Буренко після служби підтримує рідний підрозділ та нещодавно встановив новий рекорд.
У інтерв'ю на Ігор ділиться своїм шляхом від піхоти до безпілотників, розповідає про створення підрозділу в рідному Луцьку, про бойове хрещення, переїзд у Бахмут, роботу на Херсонщині, будні новоствореної групи й труднощі, з якими доводилося зіштовхуватись разом із побратимами.
Раніше ми писали, що ветеран до Дня пам’яті захисників України здійснив мотопробіг від Ізюма (Харківська область) до Луцька, під час якого збирав кошти для захисників. Він подолав 1000 км за 22 години 48 хвилин.
«Ще до війни був мотопробіг також на скутерах. Він дуже був цікавий, насичений тим, що швидкість невелика, але це був відпочинковий тур. А тут саме на швидкість. І така трошки абсурдна історія: треба і швидко, і їхати повільно, монотонно. Тобто тут така історія з виваженістю – ти маєш постійно їхати в одному темпі, нудно, і не дати техніці загнутися. А виникла вона [ідея] вже безпосередньо тут, коли їздили до хлопців, возили техніку, транспорт. І думав, по-перше, назад їхати було складно. То потяг, то ще якісь моменти, квитки купити.
Думаю, наступний раз кину собі в пікап мопед і поїду на ньому. Заодно якийсь збір придумаю ще. Просто було вслух промовлено і хтось підхопив, каже: "Ну давай, давай". І другий чуть там не на слабо: «Та ну, ніколи в житті. Ти сам по здоров'ю загнешся, не доїдеш». Я кажу: «Ну все, значить сказано - зроблено». І тут і виникло, хлопці підхопили, сказали, що буде класна ідея попробувати зробити прямий ефір, трансляцію. Ну, тобто щось намагались зробити, щось получилось, щось не получилось. Але факт є факт. Ми прибули до Слов'янська, до хлопців, привезли також транспорт, переговорили з ними, посиділи скільки в нас там була можливість. І все. Так, як домовлено, о 8-ій вечора вирушив в зворотньому напрямку на мопеді.
Скажу відверто, що вже по дорозі туди в мене не було бажання їхати на ньому. В мене вже виникав страх, що, може, не вийде, може, я щось перебільшую, але зібрався і так як на фронті знаю, що можу зробити, так скажемо, вилазку, повністю віддатися цьому і проїду цей маршрут, як би це не було складно. Ну, насправді це було складно, сон почав пробирати і вночі, і вдень. Була така от історія. Але, ну, я ж кажу, це така монотонна річ. Але практично як на фронті, так само, як за пультом. Були історії, що я міг кімарнути прям під час польоту. І отака от сама паралель була і тут, але тримався добре», - розповідає Буренко.
Детальніше – у сюжеті.
Коментарів немає
Залишити коментар