«Застрілити і до сповіді не треба йти», - владика Михаїл

Чому Луцька міська рада досі не виключила представників московського патріархату з Ради церков, про перевертнів у рясі, зброю в руках священників ПЦУ, відспівування росіян, та що слухають ПОПи - виданню «Insider Media» розповів у ексклюзивному інтерв'ю Митрополит Луцький і Волинський владика Михаїл.

– Рада церков при Луцькому міському голові. Чому на сьогодні досі не ініціюють виключення представника УПЦ МП?

– У нас така Рада церков існує при двох організаціях: при міському голові і при Волинській обласній державній адміністрації. Після 2014 року була ініціатива з нашої сторони вона була підтримана владою, аби на рівні Ради церков відбувалося активніше життя і реакції на ті, чи інші проблематики. До того Раду церков об’єднував марафон «Бог багатий милосердям». Ми збирали кошти на різні теми, по різному їх розприділяли. Це був такий раз в рік звіт перед громадою, що Рада церков приймає якесь рішення. Друге – це питання думки людей церкви по відношенні до того, що відбувається в повсякденному житті. До прикладу – віруючі студенти дуже часто зіштовхувались з тим, що їм на 7 січня назначали екзамени. Але це можна було й в інший день назначити. Ми пробували не стільки втручатися в світське життя, скільки говорити, що ми все-таки виховуємо людей, бережемо людей, настроюємо на певний лад їхнього християнського, спокійного, щасливого життя. А вже після 14-го року активізувалось життя і допомога фронту. Це і заклик людей до мобілізації, бо тоді якраз була перша, друга, третя хвиля мобілізації. Ми підписували такі петиції, але ще тоді зайшли в тупик, бо московський патріархат, багато його представників не підписали. Якщо митрополити Ніфонт підписав, то інші архієреї відмовились. В них ще тоді було таке різнобачення до війни.

Коли виникло питання про утворення ще однієї ради церков при міському голові – це була безпосередньо ініціатива самого міського голови. Тому яка в нього була ідея – я не знаю. Нас просто запросили увійти в Луцьку раду церков. Тому це їх треба питати, що вони хтіли робити, запросивши до процесу священнослужителів різних конфесій. Максимально що ми тоді зробили – це провели Молитовний сніданок. Молитовний сніданок, який на сьогоднішній день у нас не актуальний. Молитовний сніданок, який є в Сполучених штатах – його привнесли сюди, коли вони збираються раз на указ і пробують про все поговорити. Нам збиратися щоб закликати до чогось людей? Так ми і так це робимо кожен день, закликаємо і маємо конкретні кроки нашого служіння. Я не бачу актуальності дії цієї ради церков. В місті. Область – це інші масштаби. В маленькому місті – потреби немає. Тут немає такого об’єму роботи. Ми й так один-одного бачимо і при потребі протягом 2-3 годин можемо зустрітися. Не треба створювати організацію – треба просто зустрітися і вирішити питання.

– Заборона діяльності церков московського патріархату на Волині. Чому досі не прийнято єдиного рішення і наскільки це реально?

– Скажімо так: в голосі влади звучить те, що треба заборонити діяльність церкви московського патріархату на території України. Волинська обласна рада прийняла рішення про заборону діяльності не в плані законодавчої, а в плані, що вони висловили свою думку. Тому що це може зробити тільки Верховна Рада – заборонити цілу конфесію. Волинська обласна рада може заборонити діяльність, яка виходить за межі церкви, тобто за межі території церковної огорожі. Вона тут може не дозволити. Чому міська рада цього не зробила – великий знак питання. Великий знак питання і для мене в тому числі. Тому тут питання швидше до тих, хто це НЕ зробив, ніж до мене. Я не можу тлумачити їхні вчинки. Я дивуюся чому подібне ще не зроблено.

– Чому на Волині процес переходу релігійних громад з УПЦ МП до ПЦУ відбувається так повільно?

– За рік, що пройшов (після повномасштабного вторгнення, - прим. авт.) з московського патріархату до нас перейшло 43 громади. Церковне питання завжди одне з найскладніших. Волинь – тут населення більш сільське, а села це закрите середовище і в тому числі погано поінформоване. Візьмемо до прикладу поліську частину Волинської області, там – телебачення і радіо складно працює і в нас там менше всього наших парафій. В нас де краща комунікація – тим більше свідомих, поінформованих  парафій, які перейшли. До прикладу – Горохівський район практично нема (парафій московського патріархату, - прим.авт.), Луцький район – одиниці залишились. Все що південніше все більше складає віруючих Православної церкви України. Все що північніше, що нас насторожує, наголошую – насторожує… бо якщо, не дай Бог, відбудуться певні дії - вони перші будуть визначатися що їм робити. Я переживаю, щоб там серед мирного спокійного населення не виявилося дуже багато колаборантів, які покажуть, як доїхати до Луцька. А ще в мене питання до влади різних рівнів: як вони і над чим працюють? Бо одне – все замінувати, покопати ями, чи ще щось, а друге питання – живі люди. Як ви з людьми працюєте? Адже ті люди можуть попри заміновані поля провести до самого Луцька і до твоєї спальні.

– Чи є на Волині священики московського патріархату, які самі зголосились переходити до Православної церкви України?

– Перейшло 43 парафії – і лише 3 священики. Вдумайтесь в ці цифри.  

– При переході до ПЦУ їм потрібно пройти якусь перекваліфікацію чи іншу процедуру?

– Нічого. От на цьому столі в моєму кабінеті пишеться лише один папірець: «Прошу прийняти в клір Волинської єпархії Православної церкви України». Все. Він хоче перейти – він пише прохання. Елементарно. І тут же протягом хвилини я пишу указ: «Прийняти. Призначити на ту саму парафію». Нічого більше не треба робити. Нічого.

– Чи правда що багато священників УПЦ МП – агенти кремля?

– Я не можу відповідати, бо я не досліджував конкретно персони, але те, що це якщо не агенти, то симпатики, або тихе, спокійне сприйняття – однозначно. Їхня симпатія проявляється в мовчазності, в окремих заявах, які вони роблять. В нас тут поряд, навколо Луцька є священики, які казали: «Ви не дуже шуміть, бо ми чекаємо всі путіна». Це тут, навколо Луцька. Тобто: мовчазна згода – раз, заяви – два і безпосередня робота – три: коригування, вислідковування, прийманя участі. У нас був голова обласної державної адміністрації Володимир Гунчик, то він розповідав, як коригували проти мобілізації в Ратнівському районі: перекрили дорогу, люди ходили. Це було після 2014 року. Коли з’ясували хто координує – виявилось, що це священнослужитель московського патріархату. Мусить бути якийсь координатор – люди просто так не ходять, хтось ними управляє. Був такий в нас учасник АТО, нині вже покійний, який розповідав що будучи на фронті в Луганській області впіймав снайпера. Снайпером виявився священик московського патріархату. І таких прикладів багато. Для нього було здивуванням: як в рясі, діючий священик – снайпер. Звичайно в кожних рядах є якісь виключення. Питання: чому його церква не викреслила зі своїх списків, не засудила, не вивісила це на своїх інформаційних агенціях – «ось спозорив мундир (перепрошую за світський діалект), він не наш – ми не знали що він така нехороша людина». Але засудження немає – ні архієрея, який освячує бойові знамена ЛНР/ДНР так званих, ні священнослужителів. Нема засудження цієї церкви. Тому – «скажи хто твій друг і я скажу хто ти». Якщо не засуджують, то вони – аналогічно такі ж самі.

– А як же заяви про те, що московський патріархат і священики – окремо і не залежать та не підконтрольні росії?

– У нас по сьогодні немає явного засудження тієї церкви московського патріархату. Вони кажуть: «Ми тепер не російська церква». Це – самообман. Тому московські священнослужителі, які сьогодні явно не відмовляться від москви, не засудять війну, не будуть приймати активну участь, не викреслять зі свого складу тих, хто замарав ім’я священнослужителя подібними колабораціоналістськими, агресивними чи військовими діями – вони являються агентами КГБ, агентами ФСБ, ворогами України. Тому я про таких казав – застрілити і до сповіді не треба йти.

– Зброя в руках священників. Чи змінилось ставлення церкви до цього питання після повномасштабного вторгнення?

– В нас багато священнослужителів є в армії і пішли в армію. Але служачи капеланами – вони зброї не можуть брати до рук. Вони можуть лише нести служіння, яке визначено в межах військової частини їхнього розташування. Що вони там повинні робити: вони можуть робити усе, окрім стріляти. Повірте, поки відбудеться постріл – є купа людей, які його забезпечують: ті що привозять боєприпаси, харчують, вивозять поранених. Це все – люди на передовій, на нулю. І священик може бути в цьому самому складі. Роботи у нього багато і не обов’язково йому стріляти. Але є священнослужителі, які взяли до рук зброю і цих священнослужителів ми відсторонюємо від служіння, вони не є капеланами, вони не несуть священничої відповідальності на місці своєї роботи – вони є рядовими бійцями Збройних Сил України.

– На який період діє відсторонення і чи можливо повернутися до священослужіння?

– Можливо повернутися. Коли закінчаться бойові дії і він покине армію – проходить сповідь, він повинен пройти відповідний час переосмислення, час покаяння… Покаяння не тому, що він згрішив, а тому, що він захищав, але от порушив це правило, щоправда не як парафіяльний священик, який взяв до рук зброю, а як рядовий боєць ЗСУ. Понісши покаяння він далі може повернутися і стати священнослужителем. Така практика в церкві існує.

– Ви запропонували називати росію московією. Як гадаєте, населення звикне і зрозуміє в чому відмінність понять?

– Ви ж називаєте їх «орками»? Москалями називаємо? В побуті у різних висловлюваннях? Називаємо! Ми навіть привикли говорити «Рускій корабль, іді….» і вже не кажемо – цензурно, чи нецензурно, правильно чи не правильно. Все це звичка. Але за цією звичкою – стоїть зміст: зміст слова, зміст дії, прояв емоції. «Рускій корабль іді…» не гарне далі продовження, і ми його зашифровуємо. Але ми розуміємо куди, розуміємо що але не наближаємо це до якоїсь фізіологічної частини – ми проявляємо таким чином свій гнів, свій протест, патріотизм.  Той хто сказав – не мав на увазі дію, це було емоційне висловлювання, протест. Так само в емоційних висловлюваннях ми можемо говорити орки, москалі, московити. Це ми можемо говорити в словах роз’ясненнях або навіть тролінгу. Це звичка. Коли ми говоримо московія – ми визначаємо чисто територію, а не державу вцілому. Це історична правда. Тому що ми себе називали Русь і русичі.

Якщо повертатися до основи, то в «Повісті временних літ» звучить одна фраза, на яку ніхто не звертає уваги: «І йшов ігумен з Новгорода в Русь». Якщо з Новгорода в Русь, значить Новгород не був Руссю. Москва не була Руссю. Але була Русь і в той момент столицею був Київ і малась на увазі – Київська Русь. Тому потрібно називати речі своїми іменами і не буде плутанини. У нас не буде два календарі, двох понять і не буде політично-ідеологічної шизофренії. Я хочу, щоб термінологія яка в нас існує – мала своє певне значення, тому проявляю ініціативу, щоб ми на рівні Волині все це взяли в звичку і всі використовували відповідні слова, ті які склались історично і наповнені змістом.

– Було багато випадків, коли представники московського патріархату відмовлялись відспівувати українських захисників, які загинули на війні, тим паче якщо він був прихожанином Православної церкви України. Яка ситуація з цим зараз на Волині?

– На території Волинської єпархії ми відспівуємо всіх без винятку воїнів, не залежно куди й коли вони ходили до якої церкви, і в яку церкву на сьогодні приходять їхні батьки. Ми відспівуємо усіх воїнів, тому що це наші Герої. Крапка. Є парафії московського патріархату, до яких по сьогодні ходять батьки загиблих Героїв. Але є і нормальні священики серед священнослужителів Волинської єпархії московського патріархату. Є що спільно відспівують. Все це – абсолютно індивідуальні моменти. Буває, що відспівують разом,  є що по черзі звершують богослужіння. Але ми ніколи не стоїмо осторонь військових, які загинули за нашу Україну.

– А чи відспівують в Україні росіян і чи ставлять свічки за упокій московітів?

– Коли нам пишуть імена – ми не знаємо за кого. В нас же пишуть імена, а не прописку. Ми поминаємо всіх кого нам подають на заупокійній службі. Ми не кажемо звідки, хто він і в яку церкву ходив. Якщо говорити про відспівування російських воїнів, які загинули на Донбасі – я впевнений, що їх взагалі ніхто не відспівує. Це для них – гарматне м’ясо, вони їх не рахують, хто в них за вірою, скільки там бурятів, зеків та інших, вірять не вірять, це – ніхто там не ідентифікує. Але навіть на випадок, якщо би ми знали – то хай їх відспівують їхні священики, а ми в першу чергу будемо турбуватися про своїх.

– Зараз у соцмережах дуже багато різних астрологів, тарологів, які пишуть різні прогнози про закінчення війни, або трактують сказання якихось пророків чи провидців… Чи є в цьому сенс? Вірити – не вірити?

– Ми можемо бавитись у будь-що, навіть на глині ворожити. Це ж не проблема хто у що бавиться. Хай на здоров’ячко собі бавляться. Але брати ці дані, як аргумент, як науково доведений факт – я би цього не робив. Це фантазії людей – вони так хочуть, щоб закінчилась війна. Хтось для популяризації, хтось для того, щоб когось надурити і виглядати на тому фоні дуже знаючим, хтось для бізнесу, хтось для харахорення своєї гордині. Рота нікому не закриєш. Якщо я хочу щоб війна швидше закінчилась, то я жертвую на фронт. Якщо я хочу щоб війна була довше – я буду яйця продавати по 17 гривень. Це називається «я хочу на цьому заробити, тому мені чим довше, тим краще війна». Тому – «кому война, а кому мать родна». Ті, хто продають яйця по 17 гривень – вони не хочуть, щоб війна швидше закінчилась. А я хочу, щоб цей солдат був ситий, заохочений, зацікавлений, вмотивований, щоб він закінчував за 2 дні. Я не буду питатись чи гадати – я дам йому зброю, я йому дам харчі, я йому скажу, що все спокійно з твоєю сім’єю, вона в безпеці і звісно – він буде воювати. А якщо старатимусь на ньому заробити… Ти посиди в окопі, щось не вийшло, десь запізнилися, «зачекайте, ми дуже схвильовані», «дуже-дуже схвильовані», як європейці вміють казати…  і куда я твоє «схвильоване» положу? В патронник, в миску? Куди? Ті всі «сказочники» мають право жити. Як казала Раневська: «Навколо нас стільки ідіотів, аж страшно». Якби їх не було, то таке було б скучне наше життя. Вони забавляють людей. Так і прискоримо перемогу. Тому хай бавляться.

– То все ж таки, коли можна очікувати закінчення війни?

– Логіка нам говорить, що крок за кроком є певні або можуть відбутися певні дії і ми розуміємо, що це увінчається тим, чи іншим. Я вам скажу коли закінчиться війна: коли закінчиться війна в головах – закінчиться війна там. Війна починається в голові. В наших з вами персонально, в головах нашого командування, в головах наших друзів-європейців. Якщо вони леопарди нам дадуть в листопаді, то вони розуміють коли закінчиться війна. Якщо ті леопарди вже перетнули  територію Волинської області і під Києвом, то ми будемо розуміти коли закінчиться ця війна. Чи підуть з білорусі? Не підуть. Треба заспокоїтись – з білорусі нічого не піде. Тому живемо, народжуємо, одружуємось, будуємось і плануємо своє щасливе життя на території Волинської області – у вільній, незалежній, в складі великої нашої держави Україна.

– Як Єпархія долучається до волонтерського руху?

– На сьогоднішній день в нас немає такого єдиного начала в цій благодійній діяльності. В нас є благодійна організація «Волинське братство». Вже річниця такої активної діяльності, ми з ними співпрацюємо, це великі об’єми: десятки автомобілів, тисячі тонн благодійної допомоги, яку надали адресно, комусь конкретно і вони можуть відчитатись. Ми в співпраці з ними у нас є благодійники, підприємці, ми з ними багато речей робимо. Це один напрямок. Є що ми приймаємо участь у вже існуючих благодійних організаціях, вони до нас звертаються: «Чи є у нас можливість щось допомогти?». І ми шукаємо і допомагаємо. Є безпосередньо на місці робота – у нас монастир Василія Великого біля собору, де кормлять людей – біженців, переїжджих і просто лучан. В нас кожен день близько 200 людей кормляться. І це без залучення когось і чогось із своїх ресурсів.

А ще є священнослужителі на місцях. От в нас в районі Ковеля священики збираються, збирають гуманітарну, дружать з якимось підрозділом військовим і це в першу чергу вихідці з Волині. Тобто ми їдемо на передову, де в нас там 14 бригада чи бригада, яка складена з великої кількості волинян і ми знаємо, бо вони вчорашні наші парафіяни і звертаються з проханням. Такі групи священнослужителів є: і Горохівська група, і Ковельська і Луцька. Вони згуртовуються, реагують на запити військовослужбовців і допомагають вирішувати ті питання. В нас дуже широка гамма, але в нас немає одної піраміди, де ми маємо звіт по кожному кроці. В нас немає кадрів, які би кожен день сиділи і збирали дані скільки перевезено кілограм і куди, скільки грошей і куди перевели. Євангеліє говорить: хай права рука робить і про це не знає ліва рука. Це питання совісті – схотять надурити напишуть що схотять. А перед ким ми будемо звітуватись? Ми звітуємо тільки перед Богом. В нас є люди, які зробили, є військові, які отримали: завезли, показали, сфотографували, відправили фото назад приїхав на парафію – відзвітував. Але звіт він обов’язково є. Бо саме звіт – породжує довіру. Далі звіт – перед Богом. Зробив чесно, чи зробив мало. Ми можемо каятись тільки в одному: мало зробив. Бо хочеться зробити більше, але не завжди вистачає чи часу, чи певних можливостей. І хай совість буде чиста що ти зробив максимально від того, що ти міг зробити.

– Якщо ми вже говорили про контент і інформаційний простір. Музика, російськомовна музика…

– Моя позиція однозначна - заборонити російську…

– А яку музику слухає та полюбляє Владика Михаїл.

– Ой, я не сиджу концерти не слухаю. Сказати, що я спеціально сів і слухаю якийсь концерт… Я взагалі хоровик і духовик. Я люблю хоровий спів і оркестровий спів. Бо я в свій час був диригентом військового оркестру, то мені подобається духовий оркестр. Люблю музикантів нашої національної гвардії і прикордонників. Оце – перше кого я слухаю. Люблю коли звучать в бадьорому настрої Волинський народний хор. Вони буває співають бо співають і це буває не цікаво на концерті. А інколи хтось їх там заведе харашо, то так тоді, як кажуть, аж мурахи по шкірі проходять. Якщо персонально музикантів, то я б їх не виокремлював. Бо в мене до кожного з них є якісь за і є проти. Наприклад – Вакарчук. В мене є до нього питання де я хочу його похвалити, а є питання де я йому хочу сказати «ганьба». Він і музикальний твір – різні речі. Дуже часто так буває. Інколи я слухаю музикальний твір і стараюсь не думати хто його виконав чи створив. Я скажу мені подобається такий то співак, а хтось – та ми його бачили – він не патріотичної позиції. Я вам когось похвалю а голос за кадром буде означати, що я когось підтримую чи не підтримую. Я насправді хор люблю більше ніж персональних виконавців, бо все ж таки хор – це душа, оркестр це душа. Ця музика – довговічна. А ви знали, що «пастор овец православних» – коротко звучить ПОП. Яку люблять музику попи – попсу і їдять попкорн. Я не знаю етимологію слова звідки воно пішло, але співзвучність слів звучить дуже гуморно, для того щоб підняти вам настрій. Я сказав це виключно в цьому контексті. Ви таку трансформаці слова чули? Навіть не догадувались. От запитаєте – яку не люблять музику попи – попсу. Це ж вам щось треба для Тік-Тока.