Композитор з Волині розповів про репресії, заслання та творчість

91-річний композитор, поет-пісняр, диригент, автор пісні "Волиняночка", член Спілки політв'язнів і репресованих України Олександр Каліщук нині живе у Нововолинську.

Чоловік поспілкувався з Суспільними та розповів про засудження, арешт, перебування в таборі, творчість та своє життя. 

Коли навчався у дев’ятому класі Луківської школи, Олександр Каліщук брав участь у Молодіжній організації націоналістів. За це його арештували на 25 років та відправили на заслання в тайгу. Чоловік не мав права здобути вищу освіту та майже все життя прожив з клеймом "політв'язня". Каже: лише після здобуття Україною Незалежності у 1991 році відчув радість та свободу. Нині ж вболіває за перемогу України над тим самим окупантом, що не дає спокійно жити українцям століттями. 

Писав заборонені вірші, отримав 25 років заслання

У Молодіжній організації націоналістів її члени писали вірші. Олександр Каліщук був одним із тих, кому видавались римовані рядки. Каже, що писав: "Ой, бодай той батько Сталін літа не діждав. То ж він ярма та зі сталі нам поодягав. Ми ж рабами не помремо, зброю в руки поберемо, щоб з країни Сталін утікав". Нині тих віршів не має. вони у матеріалах справи його однокласниці. 

"Я їй дав якраз їх почитати, а вони нас зцапали. У неї їх взяли. Були написані ієрогліфами. У 51-му році таке писати. Це одразу розстріл. І то від розстрілу мене спасло те, що мама сказала: "як спитаються з якого року, скажи з 33-го". А я насправді з 31-го. Мені ще не було 18 років, як мене судили. Ще не мали права розстрілювати", – розповідає Олександр Каліщук.

Сто днів Олександра Каліщука тримали на допитах. В камері три на чотири метри 40 людей. Спати не було як, тільки усі разом, бочком, хто не вліз, той сидить, – говорить композитор.

"Мені присудили 25 років. Після вироку я сміявся і сказав: "Я українець і я цим горджуся! Якби мене судив український суд, мене не засудив би за любов до України, а це суд окупанта і я його зневажаю".

Заслання

Відбувати покарання Олександра Каліщука відправили на Урал, у Пермську область, в табір "Сєрдух".

Чоловік пригадує, що територія табору була загороджена колючим дротом, через кожних 100 метрів була вежа, а на ній солдат з автоматом. Працювали у лісі, рубали дрова. 

"У нас були спочатку політичні та кримінальні злочинці були разом. І один приходить до мене і каже: "Чого це ти Саня не п'єш, не куриш, не матюкаєшся?". А я кажу: "І не буду". А він: "Нічого, нічого! Через два-три місяці ти будеш пити, курити та матюкатися, як чоботар". Кажу: "Не буду". А він: "Побачимо!". А я уже 90 років і другий рік, ще не сказав слова поганого, не тримав папіроса у руках, лише в 90 років почав червоне вино пити. Кажу: "Усе одно уже алкоголіком не буду". І не плював, ні разу не плюнув на землю", – говорить Олександр Каліщук.

У таборі Олександр Каліщук вперше заспівав. Каже, що вийшло все випадково, випхали його на сцену, дали слова, почули, що голос є і на концерт відправили. 

"Під час виступу мені всі кричать: "Біс! Біс!". А я то думаю, що вони кричать: "Чорт! Чорт!". Та й втік зі сцени. А мене назад випихають з-за куліс та кажуть, що, мовляв, то я так сподобався публіці. Ото був такий перший раз мій", – розповідає композитор.

Повернення додому

У таборі Олександр Пилипович відсидів чотири роки із 25 присуджених років. Вийшов за амністією. Повернувся в Іваничі. У жнива їздив та співав з агітбригадою. Одного разу під час таких поїздок опинився в одному з клубів району, – пригадує Олександр Каліщук. Його попросили в обідню перерву посидіти та постерегти приміщення.

Так до рук Олександра Каліщука потрапив баян. Каже: все, що знав про музичний інструмент — це те, що є сім нот. Спробував їх знайти на баяні. 

"Узяв – грає. Думаю: "До — ре — мі — фа — соль — ля... мусить бути там". Знайшов, а там три ряди. А з іншого боку трудніше. Як руками брати – не знаю, то вчать чотири роки у музичній школі, потім в училищі, у консерваторії, а в мене пройшла година. І коли вона минула, повернулась та жінка, яка просила мене клуб постерегти, а я уже будь-яку пісню граю, яку чую. Вона каже: "О, ви граєте?. Сьогодні будете грати на танцях, бо у нас баяніст захворів". Кажу: "Як я буду, я тільки що інструмент взяв?". Не повірила. А де я бачив того баяна? У селі у нас не було. У Тайзі не було", – говорить Олександр Каліщук.

Життя і творчість

У селі Павлівка Олександр Каліщук закінчив десятирічку, зустрів свою дружину Галину Корнисюк. З 1959-го року оселився з сім’єю в Нововолинську. Працював керівником художньої самодіяльності місцевого Палацу культури. 1961-го року написав пісню "Волиняночка".

"Ще тоді якраз Терешкова летіла у космос, а я написав: "Прилітай, з Волині, волиняночко, не росіяночко!". От так. Може, через те, а може через те, що я можу написати "проти радянської влади" мені заборонили писати та виконувати власні твори", – розповідає Олександр Каліщук.

З 1961 по 1991 роки нічого свого композитор не виконував. Видавати збірки своїх творів почав уже за незалежності України. Перша – "Волиняночка" вийшла 1998-го року, потім, світ побачила збірка, написана в ув’язненні – "Я — українець".

"Її в таборі писав, добре, що у мене там такий друг був, йому 70 років було, що він мені дістав олівець та папір і я вигадав шрифт такий, що ціла книжка влізла на один листок. Коли мене звільняли, то там дядько Митрофанов із Петербурга каже: "Не бери, бо знайдуть і ще раз засудять, — він каже, — я через рік звільняюся і я тобі перевезу". Він був не політичний і — росіянин. Через рік передав мені – великого кота, а там дірочка, звідти й мої записи вилетіли", – говорить Олександр Каліщук.

Нині Олександр Каліщук продовжує творити, під час повномасштабної війни написав 30 пісень, присвячених боротьбі українців з ворогами. Перший вірш за першу годину нападу російських військ на Україну.

Нагадаємо, вересні минулого року на набережній Ялти в тимчасово анексованому росією Криму вуличний музикант виконав пісню "Смерека" українського композитора Любомира Якима.