Депутат Луцької міської ради, голова фракції «Європейська Солідарність» та працівник компанії «Modern Expo», а нині військовий 4-ї окремої танкової бригади Моклиця Юрій Володимирович розповів, що на війні є "відверто тупі окупанти, але є такі, що мають голови на плечах і добре вчаться".
Про це йдеться в інтерв'ю для Insider media.
"У тих районах, де ми були, вони працювали плотненько по нас. Це не були якісь мобіки чи дилетанти, а професіонали. Можливо, зараз ситуація змінилась. Співвідношення нашої до їхньої артилерії була космічна. Коли наша гаубиця кидала в сторону росіян чотири снаряди, вони у відповідь стріляли протягом години. Відчувалося те, що росіяни не сильно переймаються точністю. Вибрали координати «десь тут» і кидають все, що є. Може, на цьому ґрунті пішла така інформація про непрофесійність", - розповів Моклиця.
За його словами, українські захисники мають перевагу у вигляді американської техніки, але, на думку військового, якби їм це дати, вони швидко освоїли б.
"Так само і в плані дронів. Вони адаптовуються швидко. Вже давно вміють вичисляти, звідки йде сигнал, де оператор керує дроном", - додав Моклиця.
Також військовий розповів, що коли вдалося потрапити у Бахмут, Торецьк, Курахове, де жвавіше, то зразу адреналін.
"Перший раз, як їхали на бойове завдання, ми побачили на узбіччі один військовий черевик. Ми глянули – стало трохи страшно. Не від обстрілів, а саме від цього берця. У кожного спрацювала своя фантазія, чого він там стоїть.
Спочатку було страшно, бо я не знав, чого очікувати. З часом вже за звуками вистрілів міг розрізнити, що стріляє, у моєму напрямку чи ні, потрібно лягати на землю чи ні. Розуміння ситуації дає відчуття впевненості, адже ти боїшся того, чого не знаєш", - каже Юрій.
Він наголошує, що важливо не тільки розрізняти, як звучить артилерія, а й знати розклад сил: де проходить лінія фронту, де можуть бути ворожі позиції, в якому напрямку б'ють.
"Якщо ми чуємо приліт за півтора кілометра, а тоді за кілометр, далі за 500 метрів, то знаємо, що час ховатися в укриття, бо скоро буде приліт біля нас. Це називається «турбуючий вогонь». Він не спрямований на те, щоб кудись попасти, а щоб викликати тривогу. Був період, коли у росіян з'явився сильний мінометник. Гатив так, що між звуком виходу і прильотом була 1 секунда. Ти навіть впасти на землю не встигаєш. Це відобразилося на нашому пересуванні. Три тижні він нас кошмарив, але потім ми його відправили на концерт Кобзона", - ділиться спогадами військовий.
За його словами, приходить прийняття, що війна скоро не закінчиться. Напруга росте. Є загиблі, не пов'язані з бойовими діями.
"Це дає неприємний відбиток. Воїни більше п'ють. З тими алкоголіками треба возитися, контролювати, наказувати. Це забирає зусилля. В усьому іншому – точкові ситуації. Готовність воювати є. Додому хочеться. Як тільки поїхав, то відразу й захотілося додому (сміється – ред.). У людей є уявлення, що якщо я доброволець, то я хотів воювати. Це нісенітниця. Справа не в бажанні воювати й ризикувати своїм життям.
Я не хотів військової кар'єри й будь-якої справи мати з війною. Це питання вимушеності. Я пішов, бо це має хтось робити. У нас вже нема вибору. Це ілюзія, що вся країна готова прямо зараз піти на фронт. Я як не хотів воювати, так і не хочу. Але ж воюю. Маю можливість займатися проєктом, який наближає до перемоги, і це круто. Якщо буде демобілізація і війна ще не закінчиться, я піду. Я жива людина. Мені тяжко це дається. Має бути заміна", - резюмував він.
ПОВНУ ВЕРСІЮ ІНТЕРВ'Ю МОЖНА ПРОЧИТАТИ ЗА ПОСИЛАННЯМ.
Коментарів немає
Залишити коментар