Морпіх, який проходить реабілітацію у Луцьку, розповів про полон у рф

57-річний боєць першого окремого батальйону морської піхоти Іван Заславський потрапив у полон 12 квітня 2022 року.

На війні захисник з 2015 року. У полон захисник потрапив, коли разом з побратимами виходив із заводу Ілліча у місті Маріуполь. В Україну повернувся під час обміну 19 червня 2025 року. Нині військовослужбовець проходить лікування та реабілітацію на Волині. Суспільному він розповів: перший день повномасштабного вторгнення зустрів на Донеччині.

Чоловік пригадує: в оточенні на заводі Ілліча він і його побратими були майже два місяці.

"Держава на жаль нічим нам не могла допомогти, небо і море були під контролем ворога. Була спроба прориву, але, на жаль, не вдалося... багато хлопців загинули. Наступна команда була — йти в полон", — говорить Іван Заславський.

Полоненого морського піхотинця постійно перевозили з однієї колонію в іншу. Неодноразово над українськими захисниками знущалися, їжі та води на усіх не вистачало.

"На "прийомці" били ногами і пластиковими трубами. Нам давали трохи каші, були такі дні, що зовсім води не пили, — ділиться експолонений. — В одній з тюрем ми лежали голі зовсім і треба було лежати і дивитися на камеру, не поворухнутися, очі не закриєш".

Також чоловік пригадав, що усім полоненим дуже хотілося хліба. З його слів, наїстися можна було на день народження, бо інші бійці до свята відкладали імениннику по скибці хліба. "Полон – це важка річ. І кожен, хто був у полоні мене зрозуміє, що там дуже важко лишитися людиною і витримати це все", — додає Іван Заславський.

Усі, із ким був у полоні, каже захисник, сподівалися на повернення додому. Полонених утримували в інформаційному вакуумі, ніхто не знав, чи скінчилася війна. Єдина краплина інофрмації — листи від рідних. Івану волонтери з Червоного Хреста передали лише одну звістку від дружини. Тоді, каже він, був безмежно жасливий, бо дізнався що усі його рідні живі і здорові.

"В полоні я рахував і дні і ночі. Коли повернувся — цілував землю, цілував дерева, я наш прапор поважав і буду поважати поки не вмру. Відбулася переоцінка цінностей, хочеться жити, працювати, любити", — говорить боєць.

Зі слів Івана Заславського, у полоні українським бійцям забороняли говорити українському, але він свідомо писав вірші рідною мовою. Усі їх тримав уголові, бо паперу і ручок полоненим не давали.