Палаци — це не просто старі будівлі, а свідки епохи, які можуть розповісти про минуле, про людей і події, які відбувалися на території України кілька століть тому.
Перша світова війна багато з них перетворила на руїни. Про це йдеться у матеріалі Тетяни Яцечко-Блаженко для "".
У цій статті ми продовжуємо розповідь і знайомимо з історіями шести палаців, яких уже немає, але їхня історія все ще заслуговує на увагу. Мовитиметься про палаци, що колись прикрашали населені пункти сучасної Волинської області, як-от Павлівка (колись Порицьк) та Воротнів, і Рівненської — Більче, Вербень, Смордва й Рясники.
Палац у Порицьку, фото 1930-х років. Джерело: Roman Aftanazy. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. T.5.
Порицька резиденція
На сучасній мапі Волинської області ви вже не знайдете містечка Порицьк — його місце зайняло село Павлівка, що у Володимирському районі. Але колись Порицьк був важливим центром, що відігравав значну роль у регіоні. Засноване ще в XIV столітті, це містечко зберігає не одну цікаву історію. У 1407 році Порицьк потрапив до рук слуги великого князя литовського Вітовта, який отримав його в дар. Пізніше місто стало частиною маєтностей роду Порицьких, Загоровських і Чацьких.
У XVIII столітті родина Чацьких розпочала в Порицьку будівництво одного з найвеличніших палаців на Волині. Для цього обрали мальовничу ділянку біля річки Луги. За проєктом, палацовий комплекс мав складатися з трьох корпусів. Одним із фундаторів палацу в Порицьку був Тадеуш Чацький — знаний освітянин, економіст, історик і нумізмат. Він був відомий діяльністю в Кременецькому ліцеї.
Зрештою графи Чацькі з трьох приміщень палацового комплексу звели лише два — ліве й праве, які були розташовані одне навпроти одного. Палац у Порицьку збудували в стилі класицизму. Усіх вражала не лише архітектура, а й краса навколишнього ландшафту.
Центральний вхід оздобили портиком на чотирьох іонічних колонах, що додавало палацу величі. Над центральним входом були ліплені ініціали, що символізували ім’я представників родини Чацьких.
Палац у Порицьку, автор Наполеон Орда, ХІХ століття. Джерело: Muzeum Narodowe w Krakowie
Лівий корпус призначався для житлових потреб: тут були розкішні кімнати, велика кухня, на другому поверсі — салон та їдальня. Стелю прикрашали люстри з кришталевими елементами, а підлога в їдальні була оздоблена композицією у вигляді сонця, від якого розходилося проміння.
Правий корпус палацу присвятили колекціям, що зберігались у величезній бібліотеці, яка нараховувала тридцять два томи. У залах із сучасним тоді інтер’єром проводили святкування. Справжнім скарбом була колекція родинних портретів.
Палацовий комплекс оточував парк, що його створив ірландський ботанік і майстер садово-паркового мистецтва Діонісій Міклер. Біля палацу висадили квіткові клумби, тополі, ясени, липи й туї.
Однак після смерті Тадеуша Чацького 1813 року на палац і його скарби чекали трагічні зміни. Частину колекцій і бібліотеки тоді передали до Кременецького ліцею, а решту продали.
Під час Першої світової війни більшість цінностей і меблів із палацу викрали або знищили. Коли Чацькі повернулися після війни, від правого корпусу залишилися руїни. Лівий корпус із часом втратив первісну велич.
Воротнівський палац
У невеличкому селі Воротнів поблизу Луцька був до Першої світової війни палац, який називали архітектурною перлиною Волині. На жаль, сьогодні цей палац існує лише в спогадах і на старих зображеннях. Одна з таких цінних фотографій зберігається в колекціях Краківського національного музею. Це фото є чи не єдиним свідченням про вигляд Воротнівського палацу в ХІХ столітті.
Історія палацу бере свій початок ще у XVIII столітті, проте імена перших власників невідомі. У середині XIX століття палац разом із маєтком придбали Кучинські. Олександр Кучинський був представником старовинного роду герба Слеповрон. Разом із дружиною Іванною Вулфенсон вони виховували трьох дочок. Збереглася старовинна фотографія 1890 року, на якій, імовірно, зображені члени родини Кучинських і працівники палацу, але ідентифікувати людей на фото не вдалося.
.png)
Палац у Воротневі, 1890-ті роки. Джерело: Narodowe Archiwum Cyfrowe
Історія пам’ятки також ще потребує історичних пошуків. Знаємо, що палац у Воротневі оточував мальовничий парк, він був літньою резиденцією родини Кучинських.
Палац не пережив буремних часів Першої світової війни — його знищили. Відомо, що на території маєтку також була давня капличка в стилі ренесансу та бароко. Вона проіснувала до 1939 року.
Вербенський палац
У першій половині XVIII століття в селі Вербень на річці Стир (зараз це Дубенський район Рівненської області) стояв одноповерховий палац, який не раз перебудовували господарі. У першій версії палацу було всього десять кімнат, що відповідало потребам його власників на той час. Однак із плином часу будівля стала тісною, і її вирішили розширити й реконструювати.
Цей палац, хоча й не зберігся до наших днів, мав величну архітектуру. До нашого часу дійшла лише одна його фотографія. ЇЇ опублікував відомий дослідник палаців Роман Афтаназі. На фото можна побачити не головний великий палац, а малий, що стояв поруч.
Великий палац у XIX столітті розбудовували представники родини Сенют-Ляховецьких. Потім у середині ХІХ століття палац із маєтком потрапив до родини Гулевичів. Це сталося внаслідок шлюбу Кароліни Сенюти з Каролем Гулевичем-Воютинським.
Малий палац у селі Вербень, фото 1920-х років. Джерело: Roman Aftanazy. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. T.5
Гулевичі збільшили палац, прибудувавши до нього два дерев’яних крила із цегляною облямівкою. Така реконструкція дала змогу створити додаткові кімнати для великих родинних зустрічей. Окрім того, палац став вищим і отримав нові архітектурні елементи — чотири пари масивних колон, що підкреслювали велич будівлі. У центрі фасаду розташовувався родинний герб Гулевичів.
Інтер’єр палацу в другій половині ХІХ століття змінився. З’явився великий салон для святкових вечорів і танців, підлогу в якому встелили лакованими дошками, а в кімнатах установили великі каміни для затишної атмосфери в зимовий час. Меблі як привозили з Європи, так і замовляли в місцевих майстрів. Одним з найбільших скарбів інтер’єру була велика канапа з горіха, розташована в самому серці салону.
На фото ми бачимо малий палац, або офіцину. Цей будинок, менший за розмірами, прикрашали дві колони на фасаді. Його використовували для зустрічі гостей.
Як і багато інших пам’яток Волині, палац зруйнували під час Першої світової війни. Будівлю сильно пошкодили під час боїв, а меблі й інші цінності були втрачені або розграбовані.
Палац у Смордві
У Дубенському районі Рівненської області є село Смордва. До Першої світової війни тут був палац родини Ледуховських. Його перебудували з ренесансного замку з баштами, який звели ще в XVI столітті. Інформація про перших власників замку втрачена, знаємо, що з XVIII століття маєтком володіли Ледуховські.
Останні в першій половині XIX століття вирішили зробити з ренесансного замку палац у стилі класицизму. Перебудова розпочалася в середині 1850-х — у1860-х роках.
.png)
Палац у Смордві, фото 1918–1939 років. Джерело: Narodowe Archiwum Cyfrowe
Палац був справжньою архітектурною перлиною. Це була двоповерхова будівля з оригінальними вежами, що додавали величі. Центральна частина палацу мала три поверхи й відзначалася відкритою лоджією з балюстрадою, а барокове завершення створювало враження вишуканої елегантності. Дві вежі, що прикрашали будівлю, були її головними акцентами. Одна з них восьмигранна, із зубцями й гострим шпилем, а інша — більш стримана, циліндрична, але не менш стильна.
На іншому кінці палацу була аркада із зимовим садом. Засклені арки дозволяли побачити навколишній сад і парк. Перед палацом гостей зустрічав доглянутий газон, оточений стежками для прогулянок і під’їзною дорогою до будівлі.
На початку ХХ століття палац укотре перебудували й додали гострі шпилі на вежах і коринфські пілястри на головному вході. В інтер’єрі палацу гості бачили кімнати з багатою ліпниною, дубовою підлогою. Центральний зал вів до ставу, який оточував палац із трьох сторін.
У палаці зберігали колекції порцеляни, живопису, срібла й старовинних книжок — усього того, що додавало йому історичної цінності.
Вид на палац у Смордві, фото 1918–1939 років. Джерело: Narodowe Archiwum Cyfrowe
У роки Першої світової війни палац у Смордві, який можемо побачити на фото, розграбували. У міжвоєнний період будівлю частково відновив останній власник — Олександр Ледуховський. Проте пізніше з початком Другої світової війни його заарештував НКВС, і він загинув у тюрмі. Палац у Смордві повністю знищили. Він назавжди втрачений для сучасників.
Палац у Рясниках
У Рівненському районі Рівненської області на березі річки Горинь стоїть село Рясники. Перша згадка про нього датується 1570 роком.
Наприкінці XVIII століття в Рясниках збудували палац, але досі невідомо, хто з його попередніх власників почав будувати. Можливо, хтось із родини Стецьких.
Палац у Рясниках стояв у мальовничій місцевості на березі річки, оточений парком. До нашого часу не дійшли фото палацу. Єдиним джерелом інформації про його вигляд є малюнок ХІХ століття авторства Наполеона Орди. На акварелі палац оточений парканом із в’їзною брамою. Перед головним входом газон, а навколо нього — кругова під’їзна доріжка.
Палац у Рясниках, автор Наполеон Орда, ХІХ століття. Джерело: Muzeum Narodowe w Krakowie
Серед зелених насаджень бачимо дві головні будівлі — основний корпус палацу та флігель. Палац у Рясниках був двоповерховим, його прикрашали чотири масивні колони. По боках розміщувалися Г-подібні частини, що підкреслювали велич будівлі. Скарбом палацу була колекція обладунків середньовічних лицарів і бібліотека.
Палац серйозно пошкодили під час Першої світової війни. Сьогодні від нього не залишилося й сліду, і він остаточно зник із ландшафту Рясників.
Палац у селі Більче
Неподалік від Луцька, у Дубенському районі Рівненської області, розташоване село Більче, яке виглядає як справжній куточок природи на березі річки Стир. Ще наприкінці XVIII століття місцевий землевласник, граф Загурський, вирішив побудувати тут резиденцію. Це була велична споруда, що складалася з просторого палацу й кількох допоміжних будівель.
Це був двоповерховий мурований будинок на високій платформі з прямокутним планом. У ньому був просторий підвал і високий дах, покритий ґонтом. На фасаді височіли чотири колони, що надавали палацу величного вигляду, а на задній частині розташовувалася кам’яна тераса з вхідними сходами до саду.
На першому поверсі була велика зала. З вітальні через скляні двері можна було милуватися парком, що змінював вигляд залежно від пори року. Обидві кімнати з вікнами на річку Стир також вражали інтер’єром, а ще до 1914 року збереглося декоративне тинькування. У кожній кімнаті палацу були печі й каміни, обкладені декоративною плиткою.
.png)
Австрійські війська біля палацу в Більче, 1915–1916 роки. Джерело: Europeana
Праворуч від головної будівлі стояв гостьовий будинок, де часто приймали гостей. На жаль, після Першої світової війни основний палац почав руйнуватися.
У 1862 році до власників палацу родини Солтанів завітав Оскар Кольберг, знаменитий композитор та етнографа, який багато часу провів у Більче, збираючи народні пісні й записуючи традиції місцевих жителів.
Саме в Більче він записав народні пісні, як-от «Ой Семене, Семене» та «Ой у полі верба, там холодна вода», а також весільні мелодії та обряди.
У 1893 році власник палацу Михайло Солтан помер. У 1911 році маєток і палац перейшов у спадок до родича Емануеля Малинського. Однак він рідко бував у Більче, а під час Першої світової війни палац сильно пошкодили.
До сьогодні збереглося кілька фотографій палацу, зроблених під час війни, де видно, як вікна на першому поверсі забиті дошками, що може свідчити про тимчасове використання будівлі солдатами.
Коментарів немає
Залишити коментар