Вихованець тренера Ігоря Юхименка, лучанин Богдан Мочульський цього літа здобув тріумфальну перемогу на Всесвітніх Іграх із джиу-джитсу в США. Тим часом його тренер може гордитися не лише спортивними перемогами. В цей складний для України час сержант ЗСУ Ігор Юхименко (друг «Вітер») спільно з побратимами надійно захищає північний кордон нашої держави.
Невисокий, чіпкий і верткий, як вітер. Таке перше враження, коли бачиш «Вітра», з яким мені у перші дні повномасштабного вторгнення рашистів судилося потрапити в одну стрілецьку роту ТрО ЗСУ. Після першого ж спілкування доповнив це враження: доброзичливий і надійний. З таким хотілося мати справу. Ще далі зауважив: доволі скромний. Не надто говіркий, хоч має що сказати.
Вже 12-й рік поспіль Ігор Юхименко – старший тренер збірної України з джиу-джитсу.
Займатися цим видом спорту розпочав, «ще коли дерева були маленькими» (при цих словах – сміється). Вже років 30. Джиу-джитсу спробував в армії, почав тренуватися. Спершу виступав сам, здобув звання майстра спорту.
Паралельно вів секцію, тренував молодь. У 2011-му отримав звання Заслуженого тренера України, торік – Заслуженого працівника фізичної культури і спорту.
Українські перемоги куються на спортивних звитягах
Джиу-джитсу – не олімпійський спорт. Найсильнішого визначають раз у 4 роки під час Всесвітніх Ігор. На цьогорічні Ігри в місті Бірмінгем (штат Алабама, США) наша збірна здобула три ліцензії. Україну представляли Богдан Мочульський із Луцька та двоє киянок.
У результаті Богдан Мочульський виграв «золото», а Богдана Голуб – «срібло».
На Всесвітніх Іграх вихованець Ігоря Юхименка виграв уже другу медаль. У 2017-му в польському місті Вроцлав він теж виграв Ігри, тож став дворазовим переможцем. До того було перемоги на європейських і світових першостях. Адже джиу-джитсу – це постійні тренування та постійні змагання. Скільки тих поїздок було – тренер уже й не пригадує. Тільки в Парижі були не менше 7 разів…
Цікава деталь: досі жодному спортсмену не вдавалося вигравати Всесвітні Ігри з джиу-джитсу двічі. Тож у свої 26 років Богдан Мочульський – це вже легенда. У цьому виді спорту лучанин – найіменитіший спортсмен. Він єдиний у світі володіє спеціальним призом Ju-Jitsu International Federation – за толерантне ставлення до суперника. Одна з найавторитетніших всесвітніх організацій прийняла таке рішення після того, як українець не став добивати суперника-німця, що ненароком оступився і впав. І хоча це був фінал, Богдан зупинився й подав супернику руку. Лучанин програв той поєдинок, але був винагороджений за свій моральний вчинок.
Бойове хрещення крилатими ракетами
У лавах ЗСУ сержант Ігор Юхименко – з 24 лютого, тобто, з першого дня рашистського вторгнення. Про перше бойове хрещення говорить неохоче. Суворішає, замислюється, зітхає:
– Мабуть, це був «другий прильот» на Луцький аеродром. Ми були в бойовому наряді, охороняли один із об’єктів. Я з «Каролею» – по одну сторону, «Бай» і «Малиш» – по іншу. Під ранок прилетіло, зовсім поруч, так що відчули і вибухову хвилю, і бачили, як піднявся гриб вогню та диму. Згадали всі свої навики, як треба діяти…
Співрозмовник замовкає, видно, важко про це згадувати: «Так що бойове хрещення вийшло відразу крилатими ракетами», – резюмує «Вітер».
Пригадує, як одна з крилатих ракет пролетіла в нього просто над головою. Було це під час навчальних занять у Новограді-Волинському, де його група пристрілювала зброю і проводити тактичні заняття з бійцями…
Зі слів тренера-воїна, підготовку до бойових сутичок вони розпочали ще з Самооборони Майдану, з 2014 року. Згодом сформували групу тренерів, освоїли навички стрільби, рукопашного бою, боротьби з диверсантами… Тобто, всі були тактично готові до оборони і могли навчати інших. Сьогодні майже всі вони – в ЗСУ. Чимало працювали в складі «групи Вітра», як побратими самі її назвали. З офіцером «Клоном», бійцями «Баєм» та «Кузею» їздили по підрозділах, проводили навчання…
Першим зі «своєї» групи «Вітер» назвав «Каролю». (При цих словах показав йому свій автомат, на ремені якого – напис «Кароля». Це викликало у «Вітра» щирий сміх: така вона – бойова спадкоємність! – ред.). «Саїд», «Слоїк», «Механ», «Бай», «Турист», – сипле добре знайомими мені позивними. Згадав і побратимів, що пішли у 14-ту «князівську» бригаду: «Бус», «Дрон», «Самурай», «Шеф»…
У ЗСУ – друзі, учні і… сини!
Від початків російської агресії проти України «Вітер» готувався не лише до спортивних звитяг.
У 2015-2018 роках проходив службу в ЗСУ за контрактом як резервіст. Згодом очолив перший і наразі єдиний Навчальний центр сил ТрО у м. Володимирі. Його створили з ініціативи досвідчених бійців, які навчали бойовим прийомам інших тероборонівців. Залучали до занять і закордонних фахівців.
Передати свій досвід встигли багатьом. Окрім підрозділів ТрО ЗСУ, провели десятки навчальних курсів для бійців ТрО, а також у добровільних формуваннях громад нашого краю. Готували за багатьма напрямками – мінуванню, стрільбі, тактиці, боротьбі з диверсантами, рукопашному армійському бою.
Зі слів тренера-сержанта Вітра, він помітно відрізняється від спортивних єдиноборств.
Тренер із гордістю каже, що серед оборонців Волині – чимало його учнів-спортсменів, які взяли до рук зброю слідом за тренером. Вони достатньо якісно наповнюють наші бойові підрозділи. Серед його учнів – «Зевс», «Кузя», «Стефлер», «Кот», «Князь», «Брат», «Мандарин», «Толстий», «Гнат»… До слова, його найбільш титулований учень Богдан Мочульський теж вступив до лав ДФГ, створеній при Луцькій громаді. Проте спортивних тренувань не припинив…
У тому ж батальйоні ЗСУ служить і молодше покоління його сімейства.
– Моя сім’я – вся спортивна, – каже Ігор Юхименко. – Друга дружина Наталка – моя учениця, теж майстер спорту. Зі мною служать два сини – мій і Наталчин. Син Орест у дитинстві теж займався джиу-джитсу, показував непогані результати. Зараз він – командир взводу в мінометній батареї…
А Максик («Вітрове», – авт.) – в одній зі стрілецьких рот. Він теж – чемпіон Європи та світу, майстер спорту міжнародного класу. Колись москалі, коли ще не воювали з нами і їх не відрекли від змагань, порівнюючи моїх учнів, навіть жартували над своєю «демократією». Мовляв, у вільній Україні є два брати: Богдан Мочульський і Максим Гераськін. І це правда!
Як козак із відомого мультика
Наразі сержант Ігор Юхименко – у відділенні снайперів роти вогневої підтримки в/ч А7062. Бойовий дух підрозділу оцінює достатньо високо. Ще б пак! Він – один із тих, хто власним прикладом його й формує.
З командиром відділення знався ще до війни: друг «Смола» теж прийшов у батальйон разом із сином Антоном, якому довірили очолювати одну зі стрілецьких рот. А зі «Смолою» їх познайомив давній друг, заслужений тренер України з кульової стрільби Олександр Платонов. Обоє вчителювали у 25-й луцькій школі. В шкільному тирі познайомився і з «Воєводою» – нині командиром зенітного ракетно-артилерійського взводу. Так що світ, каже, тісний…
Несподівано відповів воїн на запитання про зріст та вагу у джиу-джитсу. Зі його слів, це – не перевага чи недолік, адже цей вид спорту придумали для вбивства ворогів. Це саме те, що чекає на кожного, хто зазіхне на нашу землю...
Скажу чесно: якийсь час думав, що «Вітер» – це його прізвище, а не псевдо.
– Бо вітер – скрізь. Несподівано налітає, несподівано зникає, – загадково прокоментував свій позивний сержант ЗСУ.
Зрештою збагнув, кого він мені нагадує. Ніби саме з «Вітра» змальований прототип козака на ймення Око з відомого мультсеріалу, як козаки куліш варили (сіль купували, наречених визволяли, у футбол грали і т.д.). Він як дві краплі води схожий на Око – такий же збитий, верткий і моторний…
«Не здаватись і перемагати!» – заряджає всіх енергією «Вітер».
Такі прихиляють. З ними не страшно пройти і Крим, і Кубань, і всю московію. Ще й закурити переможну козацьку люльку – від головешки Кремля…
До речі. Перед самісіньким виїздом наших спортсменів та тренерів у США виникли організаційні питання, котрі треба було вирішити швидко та якісно. Насамперед, щоб вчасно отримати візи. Завдяки командуванню батальйону та бригади все вдалося вирішити. І воїни повернулися з чемпіонськими титулами.
Автор тексту Олександр ПИРОЖИК, старший солдат ЗСУ
Коментарів немає
Залишити коментар