Затяжна зима, холодна весна, карантин, коронавірус, економічна та політична ситуація в країні та ще багато інших факторів впливають на психоемоційний стан людини.
Ще до весни в організмі накопичується втома, яка в основному пов'язана з недостатньою кількістю руху, гіпоксією (нестачею кисню), менш активним способом життя при більш ситному харчуванні. Найбільш помітною ця втома стає навесні, коли тіло людини входить в явне протиріччя з природою. Тому люди починають звертати на свій стан більше уваги, і розуміють, що стали занадто млявими, дратівливими і сонливими.
Дуже часто люди не можуть самостійно впоратись із важким психоемоційними станами, а тому просять, аби їм призначили антидепресанти.
Психологиня Катерина Той розповіла, що нині у Туреччині дуже багато людей вживають антидепресанти через важку ситуацію в країні.
«Перебуваючи в Туреччині і спілкуючись з друзями я дізналась, що майже в кожного в сім’ї хтось вживає антидепресанти. В основному це чоловіки, адже дуже складна економічна ситуація в країні. В Туреччині придбати антидепресанти без рецепта неможливо, адже все дуже серйозно контролюють на державному рівні. У медреєстрах навіть роблять спеціальні позначки навпроти прізвищ людей, які вживають антидепресанти».
У коментарі Інсайдер Медіа психологиня Надія Бруяка розповіла, що таке депресія, як її розпізнати та, чи завжди потрібне медикаментозне лікування.
У нашій країні ще досі зберігається специфічне сприйняття психічних розладів. Маємо такий спадок від радянського союзу, де психіатрія була каральною. І тому ми або намагаємось уникнути визнання психічного захворювання, або надаємо йому занадто драматично-трагічного значення.
Особливо це стосується депресії. Депресія – це не слабкодухість, не лінь, не хитрощі, не егоїзм. Це психічний розлад, який може мати будь-хто, незалежно від «сили духу». Є різні форми депресії і різні ступені важкості. При важкому ступені, інколи і при середньому – без антидепресантів не обійтись. І не потрібно антидепресанти сприймати лише з фільмів, де для емоційності, драматичності сприйняття, героя роблять залежною від ліків «рослиною».
Антидепресанти допомагають відновити роботу нейромедіаторів, щоб людина змогла отримати мінімальний внутрішній ресурс. Існує великий міф, що антидепресанти викликають залежність і це вже назавжди. Ні, сучасні антидепресанти не мають звикальної дії. В Україні антидепресанти має право призначати лише психіатр!!! Антидепресанти мають накопичувальну дію, тому вживання препаратів має бути обов’язково під супроводом спеціаліста для коригування дози і закінчення прийняття препаратів.
Є декілька форм депресії.
Ендогенна депресія – зумовлена внутрішніми чинниками: неправильною роботою певних нейромедіаторів у мозку. Вона не залежить від способу життя людини, і схильність до цієї форми здебільшого є успадкованою.
Психогенна депресія – зумовлена зовнішніми обставинами і реакцією психіки на них. Є ще змішана форма. Тому дуже важливо звернутись до фахівців щодо лікування цього захворювання. Лише на антидепресанти не варто опиратись, тому що потрібно зрозуміти причини психогенних чинників, які призвели до депресії, а в цьому допоможе психотерапевт.
Окрім того, Надія Бруяка розповіла, як зрозуміти, що у когось із близьких такий розлад.
Є декілька симптомів і, якщо мінімум п’ять з них спостерігаються понад два тижні, то варто звернутись до фахівців за консультацією. Зауважу, що лише поганий настрій не може бути ознакою депресії, як часто це сприймають.
Отже, основні симптоми:
- поганий настрій, який триває більшу частину дня;
- ангедонія – людина не отримує задоволення ні від чого;
- втрата чи набір ваги – людина не має мотивації їсти або навпаки заповнює пустку їжею;
- розлад сну – людині важко заснути, або ж вона дуже багато спить і не почувається виспаною, прокидається вночі від поганих думок, не бажає прокидатись зранку;
- сповільненість або занадто висока активність – різка зміна активності у той чи інший бік;
- постійна втома та втрата енергії;
- посилення відчуття нікчемності;
- зниження концентрації уваги – при депресії люди часто не можуть зрозуміти зміст прочитаного чи почутого;
- суїцидальні думки.
По одній-двох ознаках не варто ставити собі діагноз».
Що ми можемо зробити для близької людини, яка переживає це захворювання?
«Найголовніше – не знецінювати її стан, її переживання. Рекомендації наступні: людині потрібно донести, що депресія це хвороба. Не покарання Боже, не форма божевілля, не лінь, не вибрики. Цей розлад по даних ВООЗ на сьогодні мають понад 300 мільйонів людей. Важливо донести, що на сьогодні існує розв'язання цієї проблеми.
Можна звернутись за допомогою до психотерапевта, психіатра, або для початку до людини, яка подолала цей розлад, залежно від стану, в якому перебуває близької вам людина. І дуже важливо дати їй відчуття що ви поряд, ви турбуєтесь про неї, вам важливий її стан. Маєте транслювати близькій людині, що вихід є».
Психотерапевт Марія Бугаєнко на своїй сторінці у дала пораду, як боротись із поганим настроєм та нудьгою – допомогти людям, зокрема дітям, які опинились у складних життєвих умовах.
«Я не можу спокійно спостерігати, як люди труять себе антидепресантами і транквілізаторами лишаючи себе вольової активності, позбуваючись волі до життя, бо «їм приписали», дозволяючи з себе робити овоч.
Люди, якщо вас накриває хандра, апатія, «депресія» і інші непродуктивні стани; вам немає заради чого і заради кого жити; ви втратили зміст життя – то ідіть у дитячі будинки та обдаруйте любов'ю і увагою дітей, які ніколи її не мали! Проведіть з ними час, наобіймайте їх, побігайте разом, почитайте, пограйтесь з ними у їх ігри, невтомно відповідайте на їхні дитячі запитання, хваліть їх, тіштеся разом з ними дрібницям, плачте разом з ними, коли їм боляче, радійте їхнім перемогам...»
Подібний метод свого часу врятував і лучанку Ірину Степановську.
«Мені був 21 рік, коли мене кинув хлопець. На той час я думала, що життя втрачає сенс і жити не хотілось. Три дні я практично не їла і лежала на ліжку, втупившись у стелю. Потім я вирішила, що він має знати, як мені погано і стала шукати картинки про біль, страх, депресію. Так я потрапила на сайт
Тоді я зрозуміла, що таке справжній відчай і страх. Що сотні діток хочуть жити і хапаються за цей шанс так міцно! Я була на себе зла! Мої «проблеми» стали такими жалюгідними. Тоді я знайшла контакти адмінів, знайшла координаційний центр у Луцьку і стала волонтером в онкогематології ВОДКЛ. І коли заходиш у відділення, а там знесилені та перелякані мами, які посміхаються, живуть, вірять!!!!! а я.... чесно, соромно навіть згадувати. Це дійсно «лікує». Вважаєш, що ти нікому не потрібен? Піди у волонтери і ти шукатимеш вільну хвилинку для себе».
«Коли у 25, після дуже складного періоду в житті, я відчула, що мене знову «накриває» - я знала куди йти і як з цим боротись. Після народження малечі я психологічно не могла допомагати діткам з онко. Бо підтримувати мам, коли самій навертаються сльози – важко. Тому обрала дистанційний спосіб. Стала волонтером у всеукраїнському фонді , які допомагають мамам, що опинились у скрутних життєвих ситуаціях.
Коли ти бачиш, із якими проблемами стикаються люди і при цьому не втрачають любові до життя, енергії, віри, задаєшся питанням - хіба у мене все настільки погано? Може замість того, щоб хандрити, треба спрямовувати свою енергію в потрібне русло?».
Та все ж радимо в першу чергу звертатись до спеціалістів, які проведуть фахову діагностику та призначать правильний спосіб лікування.
Коментарів немає
Залишити коментар