Ситуацію щодо реконструкції маєтку Прайзлерів прокоментувала посадовиця департаменту молоді та спорту Луцької міської ради Заріна Дацик.
Свою позицію вона висловила у дописі на своїй сторінці у .
Нагадаємо, у Луцьку зараз вирішують долю Гостинного двору Прайзлерів. Комплекс будівель пам'ятки архітектури кінця XІX ст., що знаходиться на вул. Кафедральній 4, зараз – в передаварійному стані та потребує реконструкції. Громадська організація «Семиярусна гора» облаштувала в дворі маєтку громадський простір та навіть проводила різноманітні заходи. Спілка намагається ініціювати реставрацію комплексу шляхом відкритого конкурсу для архітекторів. Натомість Луцька міська рада пропонує, аби реставрацію зробив таємний інвестор.
Не менш резонансними стали громадські слухання, на яких і вирішуватимуть долю маєтку.
Зрештою, ситуацію прокоментувала і посадовиця міськради.
«Понад місяць я трималася, щоб не писати допис на цю тему. Але мовчання іноді сприймають за слабкість, за відсутність позиції, принципів, контраргументів, фактів.
Отже, конфліктна ситуація, що склалася між ГО «Семиярусна Гора» та Луцькою міською радою. Відразу зазначу, я не буду в цьому пості піднімати питання про потребу у проведенні процедури державно-приватного партнерства чи/та відкритого архітектурного конкурсу, щодо яких наразі триває основна дискусія. Не буду говорити про проведення громадських слухань. Я не є фахівчинею у цих питаннях, але є у інших. Тож, для того, щоб припинити маніпулятивні та спекулятивні розмови навколо теми та відреагувати на заголовки на кшталт «міська рада руйнує молодіжний простір» я і пишу цей пост. А ще заради того, щоб ті люди/організації, яких я дуже поважаю та ціную нарешті почули «іншу сторону», і почули це саме від мене, якщо їх кредит довіри до мене ще існує. Тут буде моя особиста позиція, але водночас як представниці структурного підрозділу міської ради, який безпосередньо співпрацював з вказаною організацією. Тому я буду говорити саме про цю співпрацю.
1) Початок співпраці з «Семиярусною Горою» та волонтерський «БУР табір».
«Семиярусна Гора» прийшла до нас минулого року зі своєю ініціативою. Результати: меморандум про співпрацю з Луцькою міською радою було підписано, підтримку «БУР табору» надано. Останнє зроблено не дивлячись на складний рік, відсутність фінансування в міському бюджеті та купу інших викликів, про які самі члени організації подекуди і не знали. Сприяння було надано у всіх моментах, по яким зверталися дівчата і хлопці з організації. Часто потреби закривалися буквально нашими власними силами, подекуди це були оперативні потреби на «вже». Я не буду на цьому зупинятись, члени громадської організації чудово про це знають.
Надалі почали реалізовуватися заходи в просторі, який завдяки «БУР табору» там було сконструйовано. Ми не збирали громадськість та не ініціювали громадські слухання, щоб опитати людей «чи потрібний тут молодіжний простір?». Ми просто відгукнулися на ініціативу, побачивши щиру зацікавленість організації. Усім запланованим подіям у просторі ми давали «зелене світло» - погодження та сприяння (кіноперегляди, дискусії, ярмарки тощо).
2) Про що ми домовились «на березі». За проханням ГО «Семиярусна Гора» було організовано низку зустрічей на рівні заступниці міського голови та зі структурними підрозділами міської ради. Рівно стільки зустрічей, скільки хотіли молоді люди. Жодна організація до того не мала такої кількості зустрічей з працівниками міської ради. Під час деяких зустрічей хлопцям неодноразово було наголошено на тому, що у молодіжний простір (як його позиціонують представники організації) згодом може зайти орендар в межах процедури державно-приватного партнерства. Неодноразово ми просили волонтерів ставити тільки такі меблі та інші речі/оснащення/насадження тощо, які можна було би перевезти в разі такої потреби в майбутньому. Щоби праця не пропала дарма. Ми обіцяли також те, що будемо спільно вести перемовини з потенційним чи фактичним орендарем про те, чи можна буде на цьому місці лишити молодіжний простір. І тоді спільно будемо обирати варіанти як вчиняти надалі (по результатам цих перемовин). Якщо орендар буде проти - можна перевезти все у будь-який інший наявний простір (якщо такий є на приміті в організації) або у Луцький міський молодіжний центр. Тут було право вибору за ними, адже це їх «дєтіще», яке ніхто і ніколи не збирався привласнювати. На етапах підписання меморандуму, проведення табору, спілкування зі структурними підрозділами ЖОДНОГО РАЗУ не пролунало від представників ГО «Семиярусна гора» НАС ТАКЕ НЕ ВЛАШТОВУЄ. Ми хочемо по іншому. Ми будемо боротися за інше. Більш того – частина з розміщених об’єктів була все одно зроблена стаціонарно, а не мобільно, що унеможливлює перевезення. Чому не було заперечень? На тому етапі? На початкових етапах? І чи визначили представники організації вже тоді свої подальші плани? І чому прозоро не посвятили в них нас? Я не хочу робити висновки за інших. Давайте кожен зробить їх за себе. Чому саме так склалася ситуація.
3) Питання до ГО «Семиярусна гора». Хай хлопці (бо приходили саме хлопці) скажуть/напишуть чи було їм хоч разу відмовлено у зустрічі? Чи було їм хоч раз відмовлено у підтримці заходів? Чи ми не допомагали їм провести «Бур табір»?. Хай скажуть чи не попереджали ми їх про те, що рано чи пізно може з’явитися орендар? Що планується процедура державно-приватного партнерства? І чи не пропонували ми інші місця для розміщення їх об’єктів? Чи не співпрацювали ми з ними? Чи не проводили вони частину своїх заходів у Луцькому міському молодіжному центрі? І якщо хоч в одному з цих питань "неправда" - прошу це публічно заявити. Адже саме публічність – основний «козир» організації. Саме її взято за основу цього конфлікту. На ці питання я готова давати публічні відповіді. Вони у моїй компетенції. Чи є на руках у представників організації будь-які документи на "мурал" (погодження)? Чи є старий занедбаний гараж на якому було нанесено графіті пам’яткою архітектури? Чи зверталися вони до нас хоча би з листом щодо їх планів намалювати саме там стінопис? Чи брали вони слухавку після того, як відбулась конфліктна ситуація з "муралом"? Чому вони не були готові до дискусії, до того, щоб владнати/спробувати владнати ситуацію без публічного конфлікту та розголосу? Натомість представники організації передали нам, що віднині вони всю комунікацію хочуть вести виключно медійно. І почалися пости, позначення у них сотен людей, які не знають ситуації й не володіють інформацією по ній. Чи саме публічний розголос і був першопочатковою метою? Я не знаю… Чи мали ми на всі їх пости робити свої? Чи мали підхопити правила «брудних ігор»? Ми вирішили, що ні. Але останнім часом мої знайомі мені почали казати: «Але ж вашої позиції і вашої правди люди не знають. Її не видно. Отже, її не має. А мовчання трактують як слабкість чи відсутність аргументів».
4) Про громадську участь і громадські організації. Я хочу відразу заявити, що я вийшла саме з громадського сектору. Мені близькі принципи цього сектору та його пульс життя. Я завжди тішусь і тішилась активностям громадських організацій, їх бажаннями і досягненнями, їх прагненням впливати на розвиток громади. Я завжди і привселюдно підкреслюю факт, як важливо, щоб молодь впливала, як важливо, щоб влада чула голос молоді. Бо я (скільки себе пам’ятаю) маю стосунок саме до молоді, до роботи з нею, і знаю, що це – специфічна аудиторія. Подекуди складна та норовлива, різка та вибухова, емоційна та вимоглива, але завжди активна, креативна, принципова, лідируюча. Тому мені ще більш образливо, коли обираються саме такі методи впливу. Методи, які дискредитують владу просто по факту її наявності (апріорі) та які маніпулюють громадською думкою. Я би могла задати ще ряд питань: Як збиралися підписи? Які питання задавали людям? Я знаю відповідь. І ця відповідь зовсім не свідчить про прозорість і чесність «гри». Як організація проводила перемовини фактично з кожною громадською організацією міста? Яку позицію озвучувала їм? Чи говорила про позицію міської ради? Адже я знаю фактично кожну організацію, з якою говорили представники «Семиярусної Гори» про конфлікт. Адже дуже багато з ким з них ми співпрацюємо і вже давно. Тому для мене це особиста і величезна біль і рана. Я щаслива від того, що багато хто з громадських організацій зв'язувався зі мною і цікавився нашою позицією. І тоді я мала змогу її пояснити. Але дискредитація молодіжного сектору та маніпуляція ним це факт. Я вірю, що хлопці та дівчата з «Семиярусної Гори» не мали цього на меті, - вони просто шукали своїх прихильників і не дивилися так широко/глибоко. І я хочу вірити, що у своїй «правді» хлопці й дівчата справді дбають за місто, справді хочуть зробити його кращим. Просто підібрали ось такі механізми, виходячи з аксіоми про ворожість влади по замовчуванню, яку вони просто забули нам оголосити з самого початку.
Я безмежно втішена тим, що між громадським сектором і департаментом молоді та спорту рівень стосунків зараз такий, який відверто дозволяє спілкуватися на будь-які теми, хай і гострі та неоднозначні. Що це спілкування «на одному рівні». Що основна мета у нас одна – це розвиток молоді та міста. І громадський сектор знає, що ми люди з принципами та є відкритими до комунікацій. Я не боюся голосно задавати питання: «Чи є серед Вас хтось (організації, люди), які хотіли співпрацювати з нами, а ми Вам відмовили, не прийняли, образили, знехтували, повели себе зверхньо? Чи є серед Вас такі?».
Ось така історія. Я довго думала, що такий пост може бути сприйнятий як виправдовування, як накалювання ситуації ще більше, як «нападки», як «захист». Я довго вірила, що ми таки зможемо вирішити ситуацію більш гуманними та конструктивними методами. Але ні... Чомусь. Тому цей пост тут і саме зараз.
Якщо Ви захочете уточнити якісь питання - пишіть в особисті або на загал. Я не боюся цих питань. Вкотре зауважую, я не буду дискутувати на тему архітектурного конкурсу та процедури державно-приватного партнерства. Ці питання виринули з нікуди. Як «козир», який був у рукаві, а ми про нього і не знали. Позиція міської ради по вище згаданим пунктам озвучена на офіційному сайті міської ради. На жаль, на перерваних громадських слуханнях ми не встигли до кінця цю позицію пояснити та озвучити усім присутнім та зацікавленим. Я готова дискутувати з приводу нашої попередньо співпраці з «Семиярусною Горою» та наданому сприянню їм у всьому. Готова говорити про громадський сектор і неприпустимість маніпуляцій з ним і в ньому. Готова в особистих коментарях дати відповіді на ті питання, які не хочу писати на загал, оскільки не ловлю аж ніякого кайфу від того, що змушена писати про щось та розкривати факти, які не прикрашають «протилежну сторону». В мене не має на меті облити когось брудом. Для мене це справді мій особистий біль. Коли ти робиш щось хороше і робиш це сумлінно та системно. А потім один факт може зіпсувати всю твою роботу та роками напрацьований авторитет, імідж та налагоджену співпрацю. А ще може посприяти тому, що надалі кожна інша активна дія з громадським сектором, нова громадська організація, по хорошому «божевільні» ідеї молодіжки будуть розглядатися під мікроскопом – «варто чи ні»? А чи не закінчиться це погано, а чи не тримають вони в рукаві справжній свій мотив, який не озвучено, а чи можна довіряти їм... У мене так не буде, я знаю, бо не дозволю змінитися моїм принципам. Але певний урок буде винесено на майбутнє - це точно. Я хочу, щоб маніпуляції скінчилися або, принаймні, щоб я зробила все для того, щоб вони скінчилися. Щоб Ви знали мою позицію та позицію нашого департаменту. І тоді Ви зробите свої висновки. Якими б вони не були. Але Ви будете знати позицію обох сторін, будете володіти фактами, і тоді шансів зробити свої виважені й правильні висновки у Вас буде більше. Більше ніж тоді, коли Ви з усіх сторін чуєте тільки наратив, який звучить зі всіх гучномовців: "Міська рада руйнує молодіжний простір". Справді? Саме тому вона підписала меморандум і сприяла у всіх ініціативах? Не відмовила ще на самому початку? Саме тому міська рада була не проти «БУР табору»? Саме тому вкладаються кошти в розбудову/ремонт молодіжних просторів, і ми пропрацьовуємо нові ідеї по відкриттю нових просторів? Саме тому приїжджають делегації з різних міст/селищ/сіл до нас з метою обміну досвідом у молодіжній сфері? Саме тому Луцьк чотири роки поспіль входив до десятки кращих міст у конкурсі «Молодіжна столиця України»? Саме тому наші двері відкриті кожен день (у нас не має прийомних днів – по факту), а мій телефон "відкритий" для всіх громадських організацій цілодобово? Через те, що ми «руйнівники»?
Якось так... Можливо, надто емоційно, на жаль, маю таку ваду. Добре, що то не в перші дні конфлікту, бо тоді розпачу не було меж. Зараз опанувала себе. Я дуже дорожу своєю репутацією та репутацією установи, у якій працюю. Бо репутація напрацьовується роками, а втратитись може за мить. Я дуже гостро реагую на несправедливість. В моїй системі цінностей справедливість, безконфліктність, гнучкість, відкритість стоять точно десь на перших місцях. Я не просила жодну громадську організацію публічно засвідчити підтримку нам чи писати пости, щоб наситити простір соціальних мереж альтернативною думкою стосовно конфлікту. Я не сідала «на телефон» і не робила «обдзвін». Це не чесно. Це теж маніпулятивно. Це теж про "використання". Все, що я робила - лише за запитом тої чи іншої організації пояснювала суть і наше бачення ситуації. Вкотре і вкотре відповідала на вхідні телефонні дзвінки з питаннями: «Що то у Вас таке робиться?». День у день – протягом понад місяць ці дзвінки лунали як на моїй роботі, так і у моїй оселі далеко не в робочий час. І я не скажу скільки разів я плакала, коли ніхто не бачив…
А висновки кожен зробить свої. Кожне слово у цьому дописі вивірене мною, я не розкидаюся популістськими слоганами. За кожне слово я готова відповісти перед вами…
Дякую за приділений час. Він дорогий ресурс у наших реаліях», - йдеться в дописі.
Коментарів немає
Залишити коментар